Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 травня 2026 року
у справі № 400/14430/23[2]
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для визначення періоду, за який підлягає виплата грошового забезпечення, лише на підставі дати складення акта про настання смерті військовослужбовця
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду з позовом до військової частини, у якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини щодо відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року;
- зобов`язати військову частини видати наказ, яким внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року, змінивши період, за який належить здійснити виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року ОСОБА_2 розмірах водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини, зазначивши додатково період виплати з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року.
Рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини щодо відмови у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2022 року. Зобов`язано військову частину видати наказ, яким внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року, змінивши період за який належить здійснити виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року розмірах водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини, зазначивши додатково період виплати з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2022 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі на час звернення до суд з позовом вже існувало рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року у справі № 488/614/23, яким встановлено факт смерті ОСОБА_2 саме ІНФОРМАЦІЯ_3. На підставі цього рішення 31 березня 2023 року органом державної реєстрації актів цивільного стану видано свідоцтво про смерть. Отже, на момент вирішення спору в адміністративній справі суд мав справу не з ситуацією невизначеності долі військовослужбовця, а з юридичним фактом смерті, установленим судовим рішенням у конкретний час.
Судами встановлено, що відомості про ОСОБА_2 не були внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Водночас у межах цієї справи позивач не оскаржує дії чи бездіяльність уповноважених суб`єктів щодо невнесення таких відомостей до Реєстру.
Отже, предметом перевірки у цій справі є не правомірність невнесення особи до Реєстру та неналежність оформлення її статусу як особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а правомірність відмови у виплаті грошового забезпечення за період після дати смерті, встановленої чинним судовим рішенням і зареєстрованої в установленому порядку.
За такого предмета спору та встановлених судами обставин ретроспективне застосування до спірного періоду правового режиму зникнення безвісти є неможливим саме в цій справі. Інший підхід означав би застосування законодавства про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, до періоду, щодо якого вже існує чинне судове рішення про встановлення факту смерті та проведена на його підставі державна реєстрація смерті, без оспорення юридичних підстав такого правового стану.
При цьому наведений висновок не може тлумачитися як заперечення загального права членів сім'ї військовослужбовця на захист у випадках, коли тіло не евакуйоване, смерть не встановлена, а доля особи залишається невизначеною. У таких ситуаціях законодавство про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Порядок № 884 та відповідні реєстрові механізми мають застосовуватися як гарантія прав особи та її сім`ї. Однак у цій конкретній справі зазначені гарантії не можуть бути застосовані ретроспективно до періоду після дати смерті, встановленої судовим рішенням, оскільки на час вирішення спору смерть ОСОБА_2 була встановлена саме як факт, що настав 08 березня 2022 року.
ВИСНОВКИ: дата складення акта про настання смерті не може сама собою визначати період, за який підлягає виплаті грошове забезпечення. Акт військової частини має доказове та службово-облікове значення. Якщо в подальшому судовим рішенням установлено, що смерть настала, а на підставі такого рішення проведено державну реєстрацію смерті, дата складення службового акта не може розглядатися як самостійна відсічна дата для виплат.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори з військовими частинами, захист соціальних прав, правовий статус зниклих безвісти
