Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 жовтня 2018 року
у справі № 202/4494/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо припинення поруки у зв'язку зі зверненням кредитора з вимогою до поручителя
Фабула справи: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним вказаного кредитного договору. Також позивач вказував, що заочним рішенням районного суду стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 904,72 долари США (еквівалент 135 037,76 грн). Вищевказане рішення суду набрало законної сили та відповідачами не виконано.
Рішенням районного суду позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 633,06 долари США, з яких: заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 24 316,53 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 24 316,53 доларів США (еквівалент 1 214 853,84 грн). В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду рішення районного суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених як умовами договору, так і ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Тобто порука є додатковим (акцесорний) способом забезпечення виконання зобов'язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов'язання.
Висновки: враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Суд вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.
Ключові слова: користування кредитними коштами, поручительство, момент припинення поруки
