Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 травня 2026 року
у справі № 214/2983/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо умов застосування спеціальних правил призначення покарання, передбачених ч. 1 ст. 69-1 КК України
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_22 засуджено:
- за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- за ч. 3 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- за ч. 2 ст. 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Ухвалою апеляційного суду вирок змінено, та виключено кваліфікацію дій ОСОБА_22 за ч. 2 ст. 307 КК України.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує, що місцевий суд, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, однак, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, хоча і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 307 КК України, проте безпідставно не застосував положення ст. 69-1 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
На відміну від п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, в яких для позначення обставин, які пом'якшують покарання, застосовується кома чи сполучник «або», у ч. 1 ст. 69-1 цього Кодексу вжито сполучник «та», який за правилами законодавчої техніки використовується для об'єднання окремих складових/ознак/умов, які лише в своїй сукупності дають підстави для застосування відповідного положення законодавства.
Також у назві та ч. 1 ст. 69-1 КК України йдеться про призначення покарання за наявності обставин (множина), які пом'якшують покарання, а не обставини (однина), яка пом'якшує покарання.
П. 2 ч. 1 ст. 66 КК України охоплює фактично заподіяну шкоду та фактично завданий збиток потерпілому як наслідок кримінально протиправного діяння, а не «шкоду», яка полягає лише у самому факті порушення кримінально-правової заборони.
Таким чином призначення покарання з урахуванням положень ч. 1 ст. 69-1 КК України може бути здійснено лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої п. 1 (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та п. 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) ч. 1 ст. 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування ч. 1 ст. 69-1 КК України.
Отже, незалежно від конструкції складу кримінального правопорушення (матеріальний, формальний, усічений) суд зобов'язаний встановити чи наявні фактичні підстави для застосування помякшуючої обставини, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України. Це означає, що у матеріалах провадження мають бути докази того, що шкода (матеріальна чи нематеріальна) існувала і була усунена. Якщо шкода не була завдана, то умова п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України не виконана, а отже і відсутні підстави для застосування ст. 69-1 КК України.
Висновки: ч. 1 ст. 69-1 КК України застосовується за обов`язкової наявності таких підстав: а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу; б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.
Ключові слова: правила призначення покарання, зменшення покарання, межі повноважень суду, ознаки пом’якшуючих обставин
