Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 липня 2026 року
у справі № 910/268/23[5]
Господарська юрисдикція
Щодо допустимості тимчасової заборони відчуження корпоративних прав у багаторівневій структурі володіння як заходу забезпечення позову
Фабула справи: у 2015 році Національний банк України визнав неплатоспроможним один із найбільших на той час українських банків - Банк "Фінанси та Кредит" і почав процедуру його виведення з ринку (ліквідації).
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), здійснюючи процедуру ліквідації банку, виявив низку сумнівних правочинів, якими банку було завдано збитків. Фонд вважав, що відомий український мільярдер ОСОБА_1, маючи вирішальний вплив на діяльність банку та його керівництво, організував видачу значних кредитів на підконтрольні йому українські підприємства, а також подальше виведення цих кредитних коштів за кордон (на підконтрольні відповідачеві нерезидентні компанії). Фонд стверджував, що від цих операцій ОСОБА_1 отримав пряму майнову вигоду у розмірі 223 119 302,36 доларів США та 18 392 644,00 євро.
Фонд звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування більше 45 млрд грн шкоди (збитків), завданих банку. Одночасно з позовом Фонд також подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на корпоративні права/заборонити відчуження корпоративних прав у статутному капіталі низки українських та іноземних юридичних осіб, щодо яких ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (здійснює опосередковане володіння корпоративними правами). Щодо українських товариств також просив заборонити проведення реєстраційних дій, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу.
Господарський суд ухвалою повністю задовольнив заяву Фонду про забезпечення позову.
Апеляційний господарський суд постановою залишив без змін ухвалу господарського суду.
Мотивація касаційних скарг: Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) стверджує, що необхідно застосувати право Сінгапуру до Компанії Minco Trust; апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду щодо встановлення змісту іноземного права та застосування особистого закону юридичної особи; у відповідача відсутнє речове право на активи трасту та недопустимим є ототожнення статусу вигодоодержувача з правом власності або контролем; норми Цивільного кодексу України про управління майном є найближчий аналог трастових відносин; незалучення Компаній Fevamotinico S.a r.l. і Ferrexpo PLC є безумовною підставою для скасування судових рішень; мотивуючи свою постанову, суд апеляційної інстанції фактично обмежився лише посиланням на постанову Верховного Суду від 10.01.2024.
Компанія Fevamotinico S.а r.l. зазначає, що суди не встановили зміст права Сінгапуру, яке регулює діяльність Компанії Minco Trust, і безпідставно застосували до трастових відносин право України; за висновками іноземних радників відповідач є лише одним із дискреційних вигодоодержувачів, який не має права одноосібно давати вказівки довірчому власнику (trustee), вимагати розподілу майна або розпоряджатися акціями Компанії Fevamotinico S.a r.l.; ст.137 ГПК не передбачає можливості заборонити іноземній особі, яка не є відповідачем, відчужувати частку в іншій іноземній компанії, а Фонд не навів норми закону чи міжнародного договору, яка дозволяє такий захід; ухвала про забезпечення позову вирішує питання про її права та права Компанії Ferrexpo PLC без залучення цих компаній до участі у справі; суд апеляційної інстанції фактично обмежився посиланням на постанову Верховного Суду від 10.01.2024.
Правова позиція Верховного Суду: згідно зі ст.136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пункт 1 ч.1 ст.137 ГПК допускає накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Пункт 4 цієї частини передбачає заборону іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
Висновки: у цій справі суди не зупиняли корпоративних рішень і не втручалися в управління компаніями, а тимчасово заборонили відчуження конкретних корпоративних прав.
Застосовані заборони спрямовані на конкретно визначені частки в послідовному корпоративному ланцюгу. Без обмеження відчуження кожної наступної ланки арешт часток українських товариств міг би втратити практичну ефективність унаслідок зміни опосередкованого контролю.
Аргумент про самостійну правосуб'єктність компаній групи також не спростовує правомірності забезпечення. Оспорювана ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не покладає на компанії відповідальність за можливий борг відповідача і не вирішує, чи можна буде звернути стягнення на кожен актив.
Заходи забезпечення позову лише зберігають існуючий стан активу на підставі попереднього висновку про використання корпоративного ланцюга для опосередкованого володіння, а остаточні майнові наслідки залежатимуть від результату розгляду позову та процедур виконання.
Ключові слова: корпоративні обтяження, умови забезпечення позову, наслідки ліквідації банку
