Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 вересня 2026 року
у справі № 337/2243/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо впливу невстановлення конкретної посади чи місця перебування представників держави-агресора на кваліфікацію діяння за ч. 2 ст. 111 КК України
Фабула справи: районний суд вироком року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 111 КК на строк 15 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 408 КК - 5 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Апеляційний суд ухвалою вирок районного суду щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник посилається на те, що обов'язковою умовою для наявності складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, є чітка ідентифікація представників іноземної держави, зокрема, спеціальних служб іноземної держави, з якими особа, обвинувачена у державній зраді, вступає в контакт та виконує їх доручення на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Правова позиція Верховного Суду: доводи сторони захисту про недостатність даних для ідентифікації особи як співробітника спецслужб РФ лише на підставі її власного повідомлення про це під час розмови з ОСОБА_8, зафіксованої у протоколі НСРД, стосуються оцінки достовірності доказів.
З оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційний суд обґрунтовано врахував зафіксовану у протоколі НСРД розмову у «Telegram» між ОСОБА_8 та особою на ім`я «ОСОБА_11». Під час цієї розмови на запитання ОСОБА_8 «Могу я знать с кем я говорю, вообще кто ты?» останній прямо відповів, що він «спецслужба российской федерации». Також «ОСОБА_11» зазначав про наявність у нього відповідних можливостей і баз даних, натякаючи на можливі наслідки та повідомляючи, що засуджений «вписался в серьезное дело», а його «фотографии» і «данные» перебувають у них на обліку.
Водночас зміст наведених у судових рішеннях повідомлень і розмов ОСОБА_8, зокрема, з «ОСОБА_19» у сукупності з іншими доказами, наведеними та проаналізованими апеляційним судом, свідчить про чітке усвідомлення ОСОБА_8 того, з ким він спілкувався, а також усвідомлення характеру і спрямованості скоєних ним діянь саме на надання допомоги представникам іноземної держави - держави-агресора РФ, у проведенні підривної діяльності проти України, зокрема, з огляду на поставлені засудженому завдання, які він виконував під час дії воєнного стану, щодо розвідки режиму роботи будівлі СБУ, камер спостереження, переміщення техніки й особового складу, а також систематичне фінансування його протиправної діяльності, що свідчить про очевидне розвідувальне значення такої діяльності саме для держави-агресора - РФ. Тому Суд вважає неспроможними аргументи касаційної скарги захисника щодо неналежної ідентифікації представників іноземної держави - держави-агресора РФ, з якими ОСОБА_8 підтримував постійний контакт з метою надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
Висновки: неспроможними є твердження захисника щодо невстановлення статусу представників іноземної держави - держави-агресора РФ, їх повноважень, а також факту перебування цих осіб на окупованій території України або на території РФ, оскільки установлені судами обставини в сукупності свідчать про те, що особи, яким [засуджений] надавав допомогу, діяли саме як представники іноземної держави - держави-агресора РФ, а тому встановлення конкретної посади чи місця перебування таких осіб не впливає на кваліфікацію діяння засудженого.
Ключові слова: злочини проти основ національної безпеки, представники держави-агресора, підривна діяльність, розвідувальна діяльність
