Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 квітня 2026 року
у справі № 607/3825/24
Цивільна юрисдикція
Щодо непоширення встановлених після поховання обмежень на право користувача місця поховання встановити індивідуальну намогильну споруду
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Спеціалізованого комунального підприємства «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради (далі - СКП «Ритуальна служба» ТМР), треті особи: Виконавчий комітет Тернопільської міської ради, Український інститут національної пам`яті, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, у якому просила суд:
- визнати незаконними дії СКП «Ритуальна служба» ТМР щодо визначення розміру земельної ділянки, виділеної під могилу одинарного поховання щодо поховання загиблого ОСОБА_12 на території кладовища ОСОБА_14; щодо встановлення намогильних споруд на земельній ділянці, виділеній під могилу одинарного поховання щодо поховання загиблого ОСОБА_12, на території міського кладовища Микулинецького без згоди його близьких родичів; вчинення перешкод позивачу та членам його сім'ї щодо встановлення намогильних споруд на земельній ділянці, виділеній під могилу одинарного поховання загиблого ОСОБА_12, на території міського кладовища Микулинецького;
- зобов`язати СКП «Ритуальна служба» ТМР не встановлювати намогильні споруди на земельній ділянці, виділеній під могилу одинарного поховання щодо поховання загиблого ОСОБА_12, на території міського кладовища Микулинецького без згоди його близьких родичів та не чинити перешкод позивачу та членам його сім'ї у встановленні намогильної споруди індивідуального замовлення на могилі загиблого ОСОБА_12 у межах фактично виділеної під його поховання земельної ділянки на території міського кладовища Микулинецького.
Рішенням міськрайонного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення міськрайонного суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі статтею 25 Закону № 1102-IV за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації. Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству. На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).
Отже, статтею 25 Закону № 1102 визначено, що для встановлення надмогильної споруди необхідна згода користувача місця поховання (особи, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання).
При цьому статтею 25 Закону №1102 також визначено, обов`язок спеціалізованого комунального підприємства видати свідоцтво про поховання, яке дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили та реєстрацію намогильної споруди у книзі обліку намогильних споруд.
Встановлення намогильних споруд без згоди користувача місця поховання суперечить вказаним вимогам закону.
З метою реалізації положень Закону України «Про поховання та похоронну справу», наказом від 19 листопада 2003 року № 193 Держжитлокомунгоспу України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 вересня 2004 року за № 1110/9709 «Про затвердження нормативно - правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу» затверджено такі документи: Типове положення про ритуальну службу в Україні; необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг; необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення; Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань (далі - Порядок утримання кладовищ № 193).
У Порядку утримання кладовищ № 193 визначено обов`язок ритуальної служби забезпечити реалізацію права виконавця волевиявлення померлого на встановлення намогильної споруди після отримання відповідних документів.
При цьому отримання будь-якого іншого дозволу на встановлення/заміну намогильної споруди, в тому числі від ритуальної служби, органу місцевого самоврядування або його виконавчого органу, не передбачено ні Законом № 1102, ані Порядком утримання кладовищ № 193. Відсутні такі повноваження ритуальної служби і у затвердженому Типовому положенні про ритуальну службу в Україні.
ВИСНОВКИ: відповідно до положень статті 58 Конституції України обмеження, встановлені Положенням про Пантеон Героїв Тернополя, не поширюють свою дію на поховання ОСОБА_12, як таке, що здійснене задовго до прийняття цього акта.
ОСОБА_1, як користувач місця поховання померлого сина ОСОБА_12, реально обмежена у праві, визначеному статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», на встановлення індивідуальної намогильної споруди і її права підлягають захисту у обраний нею спосіб.
Верховний Суд вважає помилковими посилання судів першої та апеляційної інстанції на правомірність застосування до спірних правовідносин обмежень встановлених Положенням про Пантеон Героїв Тернополя з огляду на участь ОСОБА_1 у зборах сімей загиблих, де обговорювалися спірні питання щодо визначення розмірів могил, зразок і розміри намогильних споруд в межах Пантеону Героїв Тернополя, оскільки такі дії позивачки не обмежують її у можливості реалізації права, визначеного статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», на встановлення індивідуальної намогильної споруди на могилі її сина та правила дії закону в часі визначного статтею 58 Конституції України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: права користувача місця поховання, дія нормативно-правових актів у часі, поховання військовослужбовців, ритуальні послуги
