Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 березня 2019 року
у справі № 472/598/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою після смерті особи
Фабула справи: Селянське (фермерське) господарство «Козіново» (далі - СФГ «Козіново») звернулося до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування та визнання недійсними наказів та свідоцтв на право приватної власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено в частині вирішення питання розподілу судових витрат, зменшено стягнуту суму понесених судових витрат із СФГ «Козіново» на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: СФГ «Козіново» вказує на те, що суди проігнорували рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005. Дії органів державної влади спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Правова позиція Верховного Суду: надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення у жовтні 1992 року селянського (фермерського) господарства «Козіново» регулювалось положеннями ст.ст. 50, 51 ЗК України від 18 грудня 1990 року та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон).
У постійне користування згідно з ч. 2 ст. 4 Закону земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.
Із 01 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК України. Право постійного користування земельною ділянкою було визначено ч. 1 ст. 92 Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст. 128 цього Кодексу.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст.ст. 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Встановивши, що спірні земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства належали ОСОБА_9 на праві користування лише на підставі державних актів без укладення відповідного договору про право користування земельними ділянками із власником землі, таке право користування припиняється зі смертю особи, якій належало це право. Суди врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та у постанові 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15, та обґрунтовано відмовили в позові про визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у про безоплатну передачу земельних ділянок відповідачам. На час виникнення спірних відносин фермерські господарства не мають права на постійне користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, а отже, у зв'язку зі смертю ОСОБА_9, якому земельні ділянки належали на праві постійного користування, припиняється його право користування, що у свою чергу припиняє права користування земельними ділянками і СФГ «Козіново».
Висновки: право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення. ОСОБА_9 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.
Ключові слова: земельні спори, правонаступництво, підстави набуття права користування землею
