Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 квітня 2019 року
у справі № 570/3742/17
Цивільна юрисдикція
Щодо підстав відмови в позбавленні батьківських прав
Фабула справи: ОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_5,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування районної державної адміністрації, в якій просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_6.
Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, свідомо нехтує правами, з часу розлучення жодного разу доньки не бачив, коштів на її утримання не надавав, що, на думку позивачки, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 задоволено, позбавлено ОСОБА_5, батьківських прав відносно малолітньої дитини, дочки - ОСОБА_6.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення районного суду скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_6. Покладено на орган опіки та піклування районної державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_5 своїх батьківських обов'язків, відносно дочки ОСОБА_6.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а також невиконання ОСОБА_5 батьківських обов'язків щодо виховання дочки. Зокрема скаржниця зазначає про те, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі у її вихованні та розвитку, не цікавиться станом її здоров'я, навчанням у дошкільному/шкільному навчальному закладі, не надає матеріальної допомоги, не спілкується з донькою взагалі, не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Правова позиція Верховної Суди: у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п. 57, 58).
П. 15 Постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Висновки: позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Ключові слова: реалізація прав батьків, найкращий інтерес дитини, недобросовісні батьки, виключний захід впливу
