Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 травня 2019 року
у справі № 817/777/16
Адміністративна юрисдикція
Щодо випадків звільнення від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів»
Фабула справи: ОСОБА_3 звернулася з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила визнати протиправною бездіяльність Фонду та зобов’язати відповідача виплатити та перерахувати позивачці відсотки по договору банківського вкладу.
Окружний адміністративний суд ухвалою залишив позов ОСОБА_3 без руху та встановив позивачці строк для сплати судового збору.
Позивачка направила до суду першої інстанції заяву, у якій зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), як споживач послуг банку.
Окружний адміністративний суд ухвалою повернув ОСОБА_3 її позовну заяву разом з доданими до неї документами.
Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, яка ухвалою апеляційного адміністративного суду була повернута скаржниці у зв’язку з несплатою судового збору.
ОСОБА_3 оскаржила в касаційному порядку ухвалу апеляційного адміністративного суду про повернення її позову. Вищий адміністративний суд України ухвалою повернув цю касаційну скаргу скаржниці, оскільки вона не сплатила судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону № 1023-XII, а тому позивачка не звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 цього Закону.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 подала заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України з підстав, установлених п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України, у якій просила скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу до відповідного суду для продовження розгляду.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).
У свою чергу, за змістом ст. 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що дія ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI))
Предметом спору у цій справі є стягнення суми відсотків за Депозитним договором з Фонду, який, на думку позивачки, після введення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» уповноважений здійснювати відповідні розрахунки.
Висновки: вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, що пов`язаний з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Заявлені позовні вимоги стосуються не виплати гарантованої державою суми відшкодування за вкладом, а стягнення з Фонду відсотків за Депозитним договором. Такі позовні вимоги зумовлені, неналежним виконанням договору банківського вкладу, представництво інтересів якого після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку здійснює Фонд.
Ключові слова: договір строкового банківського вкладу, споживчі відносини, підстави залишення позовної заяви без руху, випадки повернення позову
