Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 листопада 2018 року
у справі № 214/6982/13-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо періоду, за який відшкодовується заробіток, втрачений внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду
Фабула справи: ОСОБА_4 звернулася з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - прокуратура, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду і органів місцевого самоврядування.
В обґрунтування позову зазначила, що перебувала під слідством і судом у зв'язку з відкриттям відносно неї кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України. В ході досудового розслідування і судового розгляду кримінальної справи відносно неї протягом 213 діб діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і вона утримувалася у слідчому ізоляторі, а протягом 1 798 діб діяла підписка про невиїзд.
Ухвалою апеляційного суду скасовано вирок районного суду, яким її засуджено до покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, та закрито провадження у справі з передбачених п.2 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року підстав - за відсутністю в діянні складу злочину.
Посилаючись на те, що у зв'язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи вона втратила роботу і заробіток, за її місцем проживання і роботи проводилися обшуки, на належне їй і її сім'ї майно накладений арешт, вона незаконно утримувалася під вартою і була обмежена у свободі пересування через підписку про невиїзд, позивач просила стягнути з держави Україна в особі ДКСУ шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди 27 185 184 гривень, у відшкодування втраченого заробітку з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних - 987 436,83 гривень та у відшкодування витрат на правову допомогу - 40 000 гривень.
Також просила період незаконного перебування під слідством і судом зарахувати до загального трудового стажу, стажу роботи в органах самоврядування і безперервного стажу, визнати недійсним запис про звільнення і поновити її на посаді керуючого справами виконавчого комітету районної ради.
Рішенням районного суду позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_4 2 500 000 гривень у відшкодування моральної шкоди. Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на користь ОСОБА_4 570 408,30 гривень у відшкодування втраченого заробітку. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 та апеляційну скаргу прокуратури відхилено, рішення районного суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: прокуратура зазначає, що суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не керувався принципами поміркованості, розумності і справедливості та безпідставно завищив суму стягнення у порівнянні із розміром, визначеним у ст. 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, не звернули уваги на визначений законодавством порядок відшкодування середнього заробітку і не врахували, що з заявою про визначення розміру відшкодування позивач до органів досудового розслідування не зверталася, доказів існування спору щодо розміру середнього заробітку не надала.
Правова позиція Верховного Суду: право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, передбачено також ст. 1176 ЦК України. Згідно з даною статтею шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування цієї шкоди визначається законом.
Таким законом є Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст. 1 Закону).
Згідно зі ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону відшкодуванню громадянинові підлягає, зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не отриманого громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (ст. 4 Закону).
Висновки: особі відшкодовується втрачений заробіток за період відсторонення від роботи чи посади, а також за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, при розрахунку належного до відшкодування втраченого заробітку помилково послався на те, що позивачу належить відшкодувати втрачений заробіток за період до закриття порушеної відносно неї кримінальної справи, не звернувши увагу, що згідно зі ст. 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» такий заробіток відшкодовується виключно за час відсторонення від роботи чи посади та за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Ключові слова: завдання моральної шкоди, втрата джерела доходу, звільнення з посади
