Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 червня 2019 року
у справі № 404/6160/16-к[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо включення провадження у формі приватного обвинувачення в поняття «державне обвинувачення»
Фабула справи: ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, закрито на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначив, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за відсутності прокурора, участь якого у силу ст.36 КПК України є обов'язковою. Крім того прокурор заперечує правильність рішення суду про недопуск прокурора до участі у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення щодо ОСОБА_1, оскільки обвинувальний акт прокурором направлявся в суд і, позбавивши прокурора можливості брати участь в судовому засіданні, суд порушив принцип змагальності сторін, чим обмежив права потерпілої, адже вона мала би доводити фактичні обставини кримінального провадження за відсутності доказів на підтвердження обвинувачення.
Прокурор у порядку ст.434-2 КПК України подав клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи його тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Правова позиція Верховного Суду: специфіка здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення регламентується гл.36 КПК України. Так, особливостями кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є:
- підставою для початку досудового розслідування кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є подання потерпілим (фізичною чи юридичною особою) до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяви про вчинення кримінальних правопорушень, вичерпний перелік яких закріплено в ст.477 КПК України (ч.4 ст.26, ч.1 ст.478 КПК України);
- відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК України, його представника, від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження (ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 КПК України).
Отже, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, як свідчить зміст гл.36 КПК України, має особливість стосовно початку такого провадження та його завершення. Жодних інших особливостей кримінального провадження у формі приватного обвинувачення ані гл.36 КПК України, ані іншими положеннями КПК України не передбачено. Тобто, після того, як кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, що міститься у переліку таких правопорушень у ст.477 КПК України, задіюється державно-владний ресурс органів досудового розслідування та прокуратури, який слугує подальшою рушійною силою здійснення досудового розслідування та підтримання обвинувачення під час судового розгляду.
Таким чином, визначений КПК України процесуальний порядок здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за своєю правовою природою є приватно-публічним різновидом кримінального провадження і його варто розглядати як диференціацію форми такого провадження у межах загальної його форми, врегульованої КПК України.
Обвинувачення може підтримуватися потерпілим та/або його представником лише у випадках передбачених ч.3 ст.338 КПК України (зміна прокурором обвинувачення в суді) та ч.2 ст.340 КПК України (відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення). Такий висновок корелює з п.19 ч.1 ст.3 КПК України щодо віднесення до сторони обвинувачення потерпілого, його представника та законного представника тільки у випадках, установлених КПК України, та з п.4 ч.3 ст.56 КПК України, згідно з яким під час судового провадження потерпілий має право підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Водночас, ч.5 ст.340 КПК України передбачає, що у випадку висловлення потерпілим згоди на підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.
Тлумачення норм КПК України в їх системному зв'язку дозволяє дійти висновку про те, що варто розрізняти поняття «кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення» та «підтримання потерпілим приватного обвинувачення».
Якщо під «кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення» слід розуміти провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, з числа перелічених у ч.1 ст.477 КПК України та здійснюється в загальному порядку, передбаченому КПК України, то підтримання потерпілим приватного обвинувачення здійснюється лише у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Тобто, кримінальне провадження, здійснюване на підставі ч.5 ст.340 КПК України, є окремою формою кримінального провадження, особливостями якої є:
- підтримання обвинувачення потерпілим в суді;
- відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК України, його представника від обвинувачення, є безумовною підставою для закриття кримінального провадження (ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 КПК України).
Висновки: встановлений гл.36 КПК України процесуальний порядок здійснення кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення за правовою природою є приватно-публічною формою обвинувачення і не виключає повноважень прокурора щодо здійснення ним функцій процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення в суді, крім повноваження ініціювати кримінальне провадження за відсутності заяви потерпілого про злочин.
Ключові слова: реалізація функцій прокуратури, сторона обвинувачення, відмова від підтримання державного обвинувачення
