Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 червня 2019 року
у справі № 522/6069/14-а
Адміністративна юрисдикція
Щодо встановлення підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління архітектури та містобудування міської ради (далі - Управління), у якому просила визнати протиправною відмову відповідача у видачі їй містобудівних умов та обмежень на розробку проекту будівництва індивідуального житлового будинку, зобов’язати Управління надати позивачу містобудівні умови та обмеження проектування житлового будинку і забудови земельної ділянки.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником земельної ділянки, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), однак Управління відмовляє їй у наданні вихідних даних та обмежень для проектування й забудови цієї земельної ділянки, посилаючись на те, що за зазначеною адресою не передбачене нове розміщення індивідуальної житлової забудови.
Суд першої інстанції своєю постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу Управління залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Мотивація касаційної скарги: Управління послається на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції різної юрисдикції положень ст.ст. 1, 26, 29 Закону України № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3038-VI) та Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 (далі - Порядок № 109), у подібних правовідносинах під час вирішення позовних вимог про визнання протиправним рішення органу архітектури та містобудування про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 3038-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.
Ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-VI встановлено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
- отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
- розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи;
- затвердження проектної документації;
- виконання підготовчих та будівельних робіт;
- прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів;
- реєстрація права власності на об’єкт містобудування.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 - 5, 7 ст. 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Водночас у разі відсутності невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов’язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.
Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Висновки: задовольняючи вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження проектування житлового будинку і забудови земельної ділянки за вищевказаною адресою, суди обґрунтовано зазначили, що обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ч. 5 ст. 29 Закону № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст № 109 передбачають лише єдину підставу для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень - невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Оскільки факт такої невідповідності судами не встановлений, то підстави для відмови у наданні Управлінням позивачу містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки - відсутні.
Ключові слова: спеціально-дозвільний принцип, право альтернативного вибору, департамент міської ради
