Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 липня 2019 року
у справі № 524/113/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо розмежування умисного вбивства та перевищення меж необхідної самооборони
Фабула справи: вироком районного суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою апеляційного суду, вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_1 просить судові рішення змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України та призначити ОСОБА_1 більш м`яке покарання. При цьому, захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість. В обґрунтування наведеного вказує, що суди не врахували належним чином дані про особу ОСОБА_1 , яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, сприяла розкриттю злочину, має матір похилого віку, доньку та новонароджену дитину, має позитивні характеристики, вищу освіту, злочин вчинила внаслідок неправомірних дій потерпілого, щиро розкаюється в скоєному.
Правова позиція Верховного Суду: згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 статті 36 КК України).
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Висновки: з системного аналізу кримінального закону випливає, що умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання. Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Ключові слова: відмежування складу злочину, право на захист від суспільно-небезпечного посягання, юридично-правова кваліфікація діяння
