Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 липня 2026 року
у справі № 357/10997/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо обставин, які підлягають доведенню обвинуваченням для визнання особи винною в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, заподіяному одним ударом
ФАБУЛА СПРАВИ
Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 121 КК до позбавлення волі на строк 8 років.
Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі засуджений не заперечував факт завдання удару, однак сторона захисту послідовно стверджувала, що він не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. За таких умов обвинувачення мало надати беззаперечні докази, які б доводили спрямованість умислу засудженого саме на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю та спростовувати версію захисту про необережний характер його дій.
Суди попередніх інстанцій обґрунтували умисел засудженого тим, що він завдав удару «значної сили». Проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження цього висновку.
Судово-медичний експерт під час дослідження тілесних ушкоджень на носі потерпілого констатував, що визначити силу удару за наявними слідами неможливо. Більше того, експерт прямо зазначив, що виникнення гідравлічної хвилі та подальший розрив аксонів у довгастому мозку залежить не стільки від сили удару, скільки від комплексу інших факторів: кута нахилу голови потерпілого, її фіксації в момент удару, а також високої концентрації алкоголю в крові (2,52 % етилового спирту), що знизило загальну резистентність організму та прискорило настання смерті.
Свідок ОСОБА_9 під час слідчого експерименту показала, що засуджений, намагаючись поцілити в потерпілого, спочатку випадково вдарив її у плече. Свідок зазначила, що цей удар не завдав їй фізичного болю чи дискомфорту, і вона не помітила різниці в техніці чи силі між цим ударом та наступним, який прийшовся в обличчя потерпілого.
Таким чином, враховуючи відсутність ушкоджень кісток чи хрящових тканин носа потерпілого, твердження про «значну силу удару» не ґрунтується на доказах і не може вважатися доведеним поза розумним сумнівом.
Обвинувачення також не довело, що засуджений умисно обрав траєкторію чи місце прикладення удару, завідомо передбачаючи настання тяжких наслідків.
Суди встановили, що конфлікт виник раптово та з ініціативи самого потерпілого. Засуджений не має спеціальних навичок у сфері бойових мистецтв чи силових єдиноборств і не міг передбачати специфічний фізіологічний ефект від свого удару.
Динаміка обопільної бійки, хаотичний рух учасників та раптовість подій свідчать про те, що засуджений діяв імпульсивно, відповідаючи ударом на удар. Сторона обвинувачення не надала доказів тому, що, завдаючи одного удару кулаком у передню частину голови під час постійної зміни взаємного розташування учасників бійки, засуджений мав намір влучити саме в те місце і за таких умов, які, за висновком експерта, б викликали летальну реакцію організму.
Поведінка засудженого відразу після удару - намагання надати допомогу та викликати лікарів - також підтверджує відсутність у нього наміру на заподіяння тяжкої шкоди.
Суди першої та апеляційної інстанцій не навели достатніх доводів із посиланням на докази, чому вони погодилися з версією обвинувачення попри існування обґрунтованої та неспростованої версії захисту. За таких обставин версія про те, що засуджений не передбачав можливості виникнення гідравлічної хвилі та настання тяжких наслідків, не спростована поза розумним сумнівом.
Водночас причинний зв`язок між ударом засудженого та смертю потерпілого є очевидним і ніким не оспорюється. Оскільки засуджений не передбачав настання таких наслідків, хоча як доросла дієздатна особа повинен був і міг передбачити, що удар кулаком в обличчя може призвести до травмування потерпілого, у його діях убачається необережна форма вини у виді злочинної недбалості.
Суб'єктивна сторона складу злочину є основним критерієм розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, та вбивства через необережність. З огляду на недоведеність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, Суд вважає за необхідне змінити кваліфікацію дій засудженого з частини 2 статті 121 КК на частину 1 статті 119 КК.
ВИСНОВКИ: щоб визнати особу винною в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, заподіяному одним ударом, обвинувачення має довести поза розумним сумнівом одну з двох альтернативних обставин: удар був значної сили; або засуджений завдав його у таке місце чи в такий спосіб, який завідомо для нього призводить до тяжких наслідків.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, злочини проти здоров'я, насильницькі злочини, суміжні склади злочинів, принцип забезпечення доведеності вини
