Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 червня 2026 року
у справі № 756/4936/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності правових підстав для кваліфікації дій особи за ст. 119 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Крім того, вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, початку строку відбування покарання та зарахування до покарання строку попереднього ув'язнення, вирішено питання щодо цивільного позову потерпілої, процесуальних витрат та долі речових доказів.
Вироком апеляційного суду вирок суду першої інстанції скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
ОЦІНКА СУДУ
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання не усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом).
Водночас, доказування суб'єктивної сторони злочину зазвичай ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, що дає можливість дійти висновку про доведеність чи недоведеність поза розумним сумнівом елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню.
Ознаки суб'єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому вимогами кримінального процесуального закону, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Дотримуючись наведених положень процесуального закону, суд повинен ретельно дослідити докази, що мають значення для з`ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
ВИСНОВКИ: направлення ствола пістолета та постріл з близької відстані в голову, внаслідок чого настала смерть особи, за встановлених судом обставин, свідчить про відсутність правових підстав для кваліфікації таких дій за ст. 119 КК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спрямованість умислу винного, суміжні склади злочинів, злочини проти життя, правила кваліфікації злочинів
