Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 листопада 2018 року
у справі № 372/1036/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо порядку застосування позовної давності
Фабула справи: прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі селищної ради до районної державної адміністрації, районного управління Державного агентства земельних ресурсів України, ОСОБА_5 - ОСОБА_23 про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок.
Прокурор зазначив, що районна державна адміністрація порушила вимоги земельного законодавства під час відведення земельних ділянок з метою надання їх громадянам для ведення особистого селянського господарства, оскільки не мала повноважень на розпорядження землями, які знаходяться у межах селищної ради та належать до земель водного фонду, на підставі чого такі землі мають бути витребувані у незаконних володільцев.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою касаційного суду касаційну скаргу прокурора відхилено, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
Мотивація заяви про перегляд: прокурор вказав на неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ст.ст.256,257,261,267 ЦК України. На підтвердження зазначених підстав прокурор посилався на постанови Вищого господарського суду України у справах № 904/9643/16, № 909/837/16, № 904/12519/16), ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах № 6-33249св16, № 469/1393/16-ц, постанови Верховного Суду України у справах № 6-3063цс16, № 753/2541/16-ц, № 6-2458цс16, № 3-604гс16).
Правова позиція Верховного Суду: відповідно ст.256 ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим ст.45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.
Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, помилковими висновки Верховного Суду України, викладені у постанові по справі № 916/2129/15 про те, що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що кожного нового періоду часу наступає нове порушення прав власника.
На віндикаційні позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.
Європейський суд з прав людини у справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» від (Dacia S.R.L. v. Moldova,заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян сам по собі суперечить ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержуватися установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку Європейського суду з прав людини, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). Європейський суд з прав людини констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).
Висновки: виходячи з вимог ст.61 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
Ключові слова: пропущення строку позовної давності, спеціальна позовна давність, поновлення строку позовної давності, обчислення строку позовної давності, клопотання про поновлення строку позовної давності
