Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 квітня 2018 року
у справі № 809/763/14
Адміністративна юрисдикція
Щодо обґрунтованості розірвання трудового договору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного комітету України із земельних ресурсів, третя особа - Комісія з проведення реорганізації Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів, про визнання дій протиправними, скасування наказу щодо звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника головного управління Держкомзему відбулось за неправильного застосування працедавцем норми п. 5 ст. 40 КЗпП України, оскільки тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 була двічі перервана: вихідними днями 06-07.08.2011 року та святковим днем - 24.08.2011 року.
Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Справа неодноразово розглядалась судами. За результатами нового апеляційного розгляду, апеляційний суд прийняв постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив.
Мотивація касаційної скарги: Державне агентство земельних ресурсів України вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 з 06.07.2011 року по 14.11.2011 року мала місце і позивач жодного разу не приступила до роботи, а тому це є безумовною підставою для її звільнення згідно п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Правова позиція Верховного Суду: застосування п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника впродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.
На день звільнення позивач була відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд. Зазначені обставини також підтверджуються табелями облікового робочого часу працівників Головного управління Держкомзему (керівний склад) за липень-листопад 2011 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Також судом першої інстанції встановлено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не була пов'язана з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, та не давала права на більш тривалий строк збереження за нею робочого місця на час її непрацездатності.
Висновки: звільнення працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України норми можливе лише після закінчення строків, зазначених у цій нормі, та за умови, що працівник не став до роботи. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває чотиримісячний строк, і надалі цей строк має обчислюватися спочатку. Звільнення за цим пунктом можливе, якщо працівник внаслідок тимчасової непрацездатності (не враховуючи відпустки по вагітності та пологах) відсутній на роботі понад чотири місяці поспіль або понад установлений законодавством більш тривалий строк, протягом якого за ним зберігається місце роботи (посада) за певних захворювань. Якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення вважається незаконним.
Ключові слова: підстави припинення трудового договору, порядок звільнення працівника, правові наслідки відсутності працівника, оскарження рішення про звільнення, момент виходу працівника на роботу