Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 січня 2019 року
у справі № 362/6630/17
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості припинення зобов’язання на підставі спливу позовної давності
Фабула справи: ОСОБА_4 звернувся до ПАТ «Платинум Банк»,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, з позовом про визнання іпотечного договору закінченим.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_4 задоволено.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 вказує на те, що з урахуванням положень спірного договору про іпотечний кредит та норм чинного законодавства України, договір припинив свою дію ще у червні 2014 року, оскільки банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості та змінив строк виконання основного зобов'язання. У касаційній скарзі заявник посилається на сталу судову практику Верховного Суду України та інших судів, відповідно до якого направлення кредитором боржнику вимоги про дострокове повернення кредитних коштів змінює строк виконання зобов'язання.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з приписами ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності. У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову. Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави, установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Висновки: сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки. Сплив строку позовної давності не припиняє невиконане зобов'язання та договір іпотеки, яким таке зобов'язання забезпечене, не припиняє суб'єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов'язання без використання судового примусу, зокрема у позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.
Припинення дії кредитного договору не є підставою для припинення зобов'язань, які виникли під час його дії і виконання яких було забезпечено іпотекою.
Ключові слова: підстави припинення зобов’язання, право на захист порушених прав у судовому порядку, захист прав іпотекодержателя, строки захисту прав та інтересів
