Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 травня 2019 року
у справі № 367/2022/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень
Фабула справи: прокурор в інтересах держави в особі міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «ОМ-АРТ», приватного нотаріуса, реєстраційної служби міського управління юстиції, ТОВ «Забудова-Д», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: виробниче управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_4 - ОСОБА_21, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що судом скасовано рішення міської ради:
- про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування виробничого управління житлово-комунального господарства, яким змінено цільове призначення земель рекреаційного призначення (парк культури та відпочинку) на землі для житлової та громадської забудови;
- про виключення з переліку об'єктів благоустрою у сфері земельного господарства, призначених для відпочинку населення, тобто парку культури та відпочинку;
- про надання дозволу на розробку та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_4 - ОСОБА_20 (далі разом - набувачі).
Також судом визнано недійсними державні акти, видані на ім'я набувачів (на державних актах були проставлені відмітки про перехід права власності на відповідні земельні ділянки); витребувано з незаконного володіння набувачів відповідні земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
Апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції в частині витребування земельних ділянок на користь держави й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції.
Позивач вважає, що спірні земельні ділянки рекреаційного призначення вибули з володіння власника з порушенням вимог законодавства у період дії заборони на їх передання у власність, встановленої у ст. 1 Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах». У зв’язку з цим їх слід витребувати від кінцевих набувачів - ТОВ «Забудова-Д», ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
Рішення суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Мотивація заяви про перегляд: заступник Генерального прокурора зазначає, що власником комунального майна є не відповідна рада як орган місцевого самоврядування, а територіальна громада. Волевиявлення міської ради щодо розпорядження об'єктами комунальної власності має відповідати чинному законодавству. Міська рада, ухвалюючи рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови і передаючи її після поділу у приватну власність фізичним особам, діяла всупереч приписам законодавства, що підтверджуються відповідними судовими рішеннями. З огляду на викладене право дійсного власника - територіальної громади міста - не припинилося з втратою відповідного майна. А тому це право має бути захищене за віндикаційним позовом на підставі ст. 388 ЦК України. ТОВ «Забудова-Д» набуло право власності на спірні земельні ділянки не внаслідок їх продажу під час примусового виконання судового рішення на публічних (прилюдних) торгах, а під час добровільного виконання судового рішення.
Правова позиція Верховного Суду: майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 606-XIV) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч. 5 зазначеної статті).
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Оскільки ТОВ «Забудова-Д» придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ «ОМ-АРТ» і ОСОБА_1 та з дозволу відділу державної виконавчої служби Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТОВ «Забудова-Д» спірних земельних ділянок помилковими.
Висновки: ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
Ключові слова: земельні спори, захист права власності, захист прав добросовісного набувача, підстави витребування майна із незаконного володіння, підстави набуття права власності
Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця
