Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 вересня 2019 року
у справі № 203/2378/14-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо ознак, що свідчать про наявність вини заподіювача шкоди у справах про відшкодування шкоди у зв’язку із залиттям квартири
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди у зв’язку із залиттям належних йому квартир.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволені позову. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач довела відсутність своєї вини в заподіянні шкоди позивачу, до розриву батареї центрального опалення завчасно викликала аварійну службу та повідомила КП «Житлове господарство Кіровського району» про тріщини на батареї й аварійну ситуацію в її квартирі, тобто вчинила дії, направлені на запобігання завданню шкоди, однак аварійна служба на виклик своєчасно не відреагувала.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд не звернув уваги на роздруківку телефонних дзвінків, якою підтверджено звернення відповідача до КП «Житлове господарство Кіровського району» після залиття його квартир. Апеляційний суд безпідставно взяв до уваги усні та письмові пояснення відповідача, які суперечать наявним у матеріалах справи доказам.
Правова позиція Верховного Суду: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення:
- наявність шкоди;
- протиправна поведінка заподіювача шкоди;
- причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача;
- вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЖК Української РСР громадяни зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 несвоєчасно провела підготовку квартири та технічного обслуговування до експлуатації в осінньо-зимовий період, що призвело до розмерзання батареї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в такій бездіяльності відповідача наявна її вина в заподіянні шкоди позивачу.
Також, будинок, в якому проживають сторони, перебуває на балансі КП «Житлове господарство Кіровського району», яке зобов`язане належно виконувати свої обов`язки, передбачені ЖК Української РСР, статутом та умовами укладеного з відповідачем договору, у зв`язку з чим завдана позивачу шкода внаслідок залиття його квартир повинна відшкодовуватися також КП «Житлове господарство Кіровського району». Враховуючи, що позивач не заявляв позовні вимоги до КП «Житлове господарство Кіровського району», місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування відповідачем на користь позивача половини вартості завданої матеріальної шкоди, визначеної висновком комплексної додаткової судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи.
Висновки: скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідач заздалегідь, ще до розриву батареї опалення, викликала аварійну службу та повідомляла про тріщини на батареї й аварійну ситуацію в її квартирі, тобто вчинила дії, направлені на запобігання завданню шкоди, але аварійна служба своєчасно не відреагувала на виклик. Відповідач же сама була позбавлена можливості вчинити відповідні дії, оскільки її самостійне втручання в систему опалення неможливе. Зазначаючи, що відповідач довела відсутність своєї вини у заподіянні шкоди позивачу, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому апеляційний суд не дослідив, зокрема те, що розрив батареї центрального опалення стався внаслідок розмерзання, оскільки в кухні квартири відповідача було відчинене вікно. Посилання апеляційного суду на те, що відповідач неодноразово зверталася до аварійної служби КП «Житлове господарство Кіровського району» не спростовують обставин, викладених у вищезазначених актах КП «Теплоенерго» та КП «Житлове господарство Кіровського району», а також не вказують на відсутність вини відповідача у завданні шкоди позивачу.
Ключові слова: неправомірні дії відповідача, захист порушених прав, житлові правовідносини, недоведеність вини, склад цивільного правопорушення, підстави притягнення до цивільно-правової відповідальності
