Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 березня 2019 року
у справі № 619/1680/17
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів стосовно договорів оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства
Фабула справи: прокурор звернувся з позовом до ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, провадження у справі закрито, роз’яснено сторонам на підставі ч. 2 ст. 206 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) про необхідність звернення із позовом до господарського суду.
Рішення судів мотивовано тим, що за своєю правовою природою, з урахуванням цільового призначення земельних ділянок (для ведення фермерського господарства), оскаржуваний договір оренди землі містить усі ознаки господарського договору, кінцевою метою якого є отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності, тому цей спір не підвідомчий суду загальної юрисдикції, а провадження у справі підлягає закриттю.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначав, що учасником спірних правовідносин є ОСОБА_3, саме їй як фізичній особі, а не заснованому нею фермерському господарству «Веселе» (далі - ФГ «Веселе») , як юридичній особі, надавалась спірна земельна ділянка. ФГ «Веселе» як юридична особа могло отримати додаткову земельну ділянку лише за результатами проведення земельних торгів, тому спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічну норму закріплено в ч. 1 ст. 19 ЦПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Ст. 20 ГПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) визначено особливості предметної та суб’єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб’єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон № 973-ІV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону № 973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону № 973-IV).
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов’язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Висновки: із заявою про надання цієї земельної ділянки ОСОБА_3 звернулась як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в даних правовідносинах є неправильним. З огляду на викладене, враховуючи суб’єктний склад сторін у даних правовідносинах, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Ключові слова: земельні спори, юрисдикція господарських судів, юрисдикція судів загальної юрисдикції
