Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 жовтня 2018 року
у справі № 465/1217/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо умов визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України
Фабула справи: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус, про визнання недійсним договору довічного утримання.
В обґрунтування позову зазначив, що він проживає у квартирі, у якій йому належало право власності на 1/2 частину квартири. Від друзів він дізнався, що не є власником своєї квартири, оскільки він її відписав ОСОБА_8, про що він не пам’ятав. Звернувшись до нотаріуса він дізнався, що склав два документи на ОСОБА_5 - заповіт та договір довічного утримання. Звернувшись до нотаріуса він скасував заповіт, про факт укладення якого він не пам’ятав.
Оскільки позивач не розумів і не усвідомлював укладення договору довічного утримання, а друга сторона договору ухилялася від його анулювання в позасудовому порядку, він звернувся з позовом до суду з тих підстав, що відповідач використала його психічні розлади і хворобливий стан, викликані постійним вживанням алкоголю, і що укладені ним правочини не відображали його справжньої волі щодо розпорядження належним йому майном.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_5 вказує, що суди поверхнево та однобічно вирішили справу по суті на користь позивача, не надали оцінки поясненням третьої особи у справі - приватного нотаріуса, який при посвідченні оспорюваного договору перевірив дієздатність позивача та роз’яснив йому наслідки укладення такого договору.
Правова позиція Верховного Суду: згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з положеннями ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов’язаний призначити судову - психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.
Висновки: в момент укладення оспорюваного договору довічного утримання особа не у повній мірі могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про наявність підстав для визнання такого договору недійсним відповідно до ст.225 ЦК України.
Ключові слова: недійсність правочину, дієздатність особи, висновок судово-психіатричної експертизи
