Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 листопада 2019 року
у справі № 496/4851/14-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо умов визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду. Він отримав у дар земельну ділянку і житловий будинок.
Між ним та ОСОБА_4 були укладені договори дарування, за якими він подарував відповідачу половину вказаного нерухомого майна. Однак через погані стосунки з ОСОБА_4 на час укладення зазначених договорів він перебував у постійному емоційному стресі, що заважало йому повною мірою прогнозувати наслідки власних дій і усвідомлено приймати рішення, тобто на момент вчинення оспорюваних правочинів він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 вказує, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не можуть покладатися висновки експертиз, що ґрунтуються на припущеннях. Проведеними у цій справі комплексними судовими психолого-психіатричними експертизами не встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_1 в момент укладення спірних договорів дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено про істотний вплив обставин і порушень психічної діяльності.
Правова позиція Верховного Суду: ч. 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України 2004 року (п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України 2004 року (ст. 89 ЦПК України).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України 2004 року, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновки: ч. 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Ключові слова: недійсність правочину, дієздатність особи, висновок судово-психіатричної експертизи
