Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 лютого 2025 року
у справі № 517/312/20
Цивільна юрисдикція
Щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування, якщо його не підписала спадкодавиця як сторона, як способу захисту прав спадкоємця
Фабула справи: ОСОБА_1 дізнався, що за життя його мати подарувала братові ОСОБА_2 (іншому її синові) земельну ділянку та склала заповіт на домоволодіння на користь цього брата. Ознайомившись зі змістом договору дарування та заповіту, позивач припустив, що підпис на цих документах належить не спадкодавиці. Крім того, вважав, що її ввели в оману. Тому просив суд визнати недійсними договір дарування та заповіт.
Суди обох інстанцій вважали позов необґрунтованим. Вказали, що позивач не довів, що підпис на договорі дарування та заповіті належить не його матері; ці правочини не порушують права позивача, бо він не прийняв спадщину після смерті спадкодавиці.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що договір дарування та заповіт не є законними, бо не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (речення перше ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Підпис є невід'ємним елементом, обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю і фіксує волевиявлення учасника правочину, забезпечує його ідентифікацію.
Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не означає недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його вчинення засвідчує неукладеність правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.
Наслідком непідписання стороною письмового договору, який мав бути нотаріально посвідченим, за відсутності доказів фактичного вчинення цього правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є неукладеність договору.
Неукладений правочин не можна визнати недійсним або вважати нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину має не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких сторони виразили волевиявлення, або ж їх відновлювати.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).
Висновки: позивач просив визнати недійсним договір дарування через його непідписання спадкодавицею. Зі вказаної підстави (підроблення підпису спадкодавиці) за відсутності доказів фактичного вчинення відповідного правочину договір дарування як неукладений спадкодавицею не можна було б визнати недійсним.
Відтак, вимога про визнання недійсним договору дарування через його непідписання спадкодавицею не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
Ключові слова: форма укладення заповіту, наслідки недотримання вимог щодо форми, ефективність способу захисту, нікчемність правочину
