Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 серпня 2024 року
у справі № 700/337/23
Цивільна юрисдикція
Щодо фраудаторності договору дарування, укладеного поручителем
Фабула справи: АТ «Агропросперіс Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє від імені малолітнього ОСОБА_1, треті особи: державний нотаріус державної нотаріальної контори, приватний виконавець виконавчого округу, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування запису про проведену державну реєстрацію.
Рішенням суду першої інстанції позов АТ «Агропросперіс Банк» задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 стверджує, що суди зробили передчасні висновки попередніх судів про фраудаторність та фіктивність оспорюваних правочинів.
Правова позиція Верховного Суду: добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності.
Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом
Висновки: цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за кредитним договором та договором поруки. Поручитель (дарувальник), який одночасно є учасником фермерського господарства, що є боржником, та який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь свого онука після настання строку повернення кредиту, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Ключові слова: межі здійснення цивільних прав, підстави недійсності правочинів, ознаки фраудаторності правочинів
