Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 жовтня 2019 року
у справі № 522/1405/17
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про оскарження рішень державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження і штрафів
Фабула справи: Головне управління Держпраці в області (далі - ГУ Держпраці) звернулося до суду із скаргою, в якій просило суд визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в області накладення на ГУ Держпраці штрафу в розмірі по виконавчому провадженню за виконавчим листом, виданим судом першої інстанції.
Ухвалою суду першої інстанції скаргу ГУ Держпраці задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в області про накладення на ГУ Держпраці штрафу у виконавчому провадженню за виконавчим листом, виданим судом першої інстанції з підстав порушення процедури. З інших підстав у задоволенні скарги відмовлено.
Апеляційним судом ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову. У задоволенні скарги ГУ Держпраці на постанову державного виконавця відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ГУ Держпраці вказує, що апеляційний суд не звернув належної правової уваги на те, що при винесенні оскаржуваної постанови державним виконавцем не були проведені виконавчі дії з перевірки виконання боржником судового рішення та не були враховані обставини, що унеможливлюють його виконання ГУ Держпраці.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон України № 1404-VIII) постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
На спірні правовідносини поширюється саме Закон України № 1404-VIII, згідно зі ст. 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 74 Закону України № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У цій справі, розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене увагу не звернули та неправильно застосували норми процесуального права, оскільки скарга ГУ Держпраці в на постанову державного виконавця про накладання штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і не належить до компетенції адміністративного суду.
Висновки: імперативною нормою ч. 2 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16.
Ключові слова: правила розмежування судової юрисдикції, адміністративна юрисдикція, адміністративне судочинство, цивільна юрисдикція, цивільне судочинство, оскарження під час виконавчого провадження, порядок оскарження рішень державного виконавця
