Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 жовтня 2019 року
у справі № 288/666/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо умов обмінюваності земельних ділянок сільськогосподарського призначення
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору міни (обміну) земельними ділянками недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах сільської ради. 16 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Олімп-Агро» укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 на п'ять років передала в оренду товариству зазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Олімп-Агро» із проханням у рахунок орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою позичити кошти, які згодом отримала.
18 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якого діяла на підставі довіреності ОСОБА_3, укладений договір. Приватний нотаріус, який посвідчував цей договір, не надала позивачу належну їй копію укладеного договору. На початку 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Олімп-Агро» із вимогою переглянути розмір орендної плати та дізналася про те, що орендна плата за користування спірною земельною ділянкою виплачується іншій особі - ОСОБА_2.
Після звернення до приватного нотаріуса районного нотаріального округу з вимогою видати копію укладеного 18 вересня 2012 року договору ОСОБА_1 дізналася, що між нею та ОСОБА_2 укладений договір міни (обміну) земельної ділянки, згідно з яким у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 0,0100 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території іншої сільської ради, а у власність ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цей договір є безоплатним.
На думку позивача, зазначений договір міни (обміну) земельної ділянки є незаконним та таким, що суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, укладений у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв). Позивач вважає, що укладає договір позики та не мала наміру укладати договір міни (обміну) земельної ділянки, тим більше обмінювати її без доплати на земельну ділянку, яка знаходиться в іншому районі та за площею є значно меншою, ніж належна їй земельна ділянка.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 підписувала договір позики та не мала наміру продавати чи обмінювати свою земельну ділянку площею 3,1165 га на земельну ділянку площею 0,0100 га. У день укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не було видано її екземпляр договору через те, що цей правочин не був підписаний іншою його стороною. Доказом того, що вона не бажала відчужувати свою земельну ділянку площею 3,1165 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є те, що після укладення оспорюваного правочину, між нею та ТОВ «Олімп-Агро» укладена додаткова угода до договору оренди землі, у якій сторони погодили пролонгацію правочину до 2061 року та вартість орендної плати у розмірі 5% від нормативно-грошової оцінки землі. Крім цього, після втрати державного акта на цю земельну ділянку вона у 2015 році отримала його дублікат.
Правова позиція Верховного Суду: у своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine) зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників(§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). Однак Європейський суд з прав людини звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за ст. 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення (§ 157).
Разом із цим, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він отримує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
Згідно з пп. «б» п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до 01 січня 2013 року не допускається:
- купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
- купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених пп.пп. «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про ринок земель, але не раніше 01 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом.
Ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками.
Висновки: обміняними можуть бути земельні ділянки у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
Ключові слова: угоди щодо земельної ділянки, договір бартеру, мораторій на землю, підстави набуття права власності на землю, правовий режим земель сільськогосподарського призначення, підстави недійсності правочину
