Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2026 року
м. Київ
справа № 390/2226/24
провадження № 61-15529св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, ОСОБА_6 ,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокатка Сюр Наталія Вікторівна, на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року у складі судді Квітки О. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, ОСОБА_6 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.
Позов мотивовано тим, що 25 вересня 1998 року ОСОБА_1 і ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у Кіровському районному відділі реєстрації актів цивільного стану міста Кіровограда, про що було зроблено актовий запис № 635.
Під час перебування у шлюбі у них народилися дві дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15 липня 2016 року рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі № 405/4509/16-ц шлюб між позивачкою та ОСОБА_7 було розірвано.
Однак у вересні 2016 року позивачка та ОСОБА_7 примирилися і відновили сімейні відносини. Вони продовжили проживати разом із дітьми у будинку, який належить позивачці за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет, вели спільне господарство та побут, купували майно за спільні кошти, піклувалися один про одного, виховували своїх дітей, разом відпочивали та мали усталені стосунки, притаманні подружжю.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить майно, яке було набуте ОСОБА_7 під час спільного проживання однією сім`єю з позивачкою за їх спільні кошти та в інтересах їх сім`ї.
ОСОБА_7 заповіт не складав. Спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину, є його дочки - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також його мати - ОСОБА_2 .
За період спільного проживання позивачки та ОСОБА_7 за їх спільні кошти придбано таке майно:
комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_2 ;
земельна ділянка з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003, площею 0,2058 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
автомобіль марки «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску;
комбайн «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_2 , від 19 травня 2017 року);
комбайн «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_3 , від 14 листопада 2016 року);
комбайн «NEW HOLLAND CR - 8080», 2014 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_4 , від 07 серпня 2023 року);
На час смерті ОСОБА_7 мав два депозитних рахунки у Акціонерному товаристві (далі - АТ) «Райффайзен Банк», на яких розміщені кошти у сумі 5 300,00 та 1 400,00 доларів США, що є об`єктом права спільної сумісної власності.
Крім цього, під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 придбав частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Автотехдіагностика КС». У 2014 році ОСОБА_7 набув право власності на 100 % статутного капіталу цього товариства.
Після розірвання шлюбу у період спільного проживання з позивачкою ОСОБА_7 вийшов зі складу учасників вказаного товариства і мав право на отримання грошової компенсації вартості своєї частки. Однак відповідно до рішення № 8 єдиного учасника ТОВ «Автотехдіагностика КС» ОСОБА_2 було погоджено заміну зобов`язання зі сплати коштів вартості частки на зобов`язання з передання нерухомого майна, а саме комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 згідно з актом приймання-передавання майна, що передається у власність фізичної особи, яка вийшла зі складу учасників ТОВ «Автотехдіагностика КС» від 26 травня 2023 року.
Отже, ОСОБА_7 набув право власності на вказаний комплекс під час спільного проживання однією сім`єю з позивачкою, корпоративні права набуто ще під час шлюбу, тобто за спільні кошти з позивачкою.
На момент виходу ОСОБА_7 зі складу учасників позивачка мала право на компенсацію половини вартості частки у статутному капіталі товариства. У такому випадку компенсації підлягає не сума коштів, за які була придбана частка, а саме вартість цієї частки на момент виплати компенсації. Крім цього, якби не відбулось заміни зобов`язання під час виходу ОСОБА_7 зі складу учасників, то отримані ним кошти були б спільною сумісною власністю із позивачкою, оскільки були його доходом (частина друга статті 61 СК України). А тому після заміни зобов`язання зі сплати коштів на зобов`язання з передання нерухомого майна, ОСОБА_7 набув комплекс будівель у спільну сумісну власність із позивачкою.
Крім того, 24 лютого 2011 року ОСОБА_7 на підставі державного акта, серії ЯЛ, № 100845, набув право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, кадастровий номер 3520810100:02:000:5242, розташовану на території Бобринецької територіальної громади.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:
1. Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її з ОСОБА_7 у період з вересня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
2. У порядку поділу спільного майна ОСОБА_1 і ОСОБА_7 визнати за ОСОБА_1 право власності на:
1/2 частку комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_2 ;
1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003, площею 0,2058 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
1/2 частку автомобіля марки «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску;
1/2 частку комбайна «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_2 , від 19 травня 2017 року);
1/2 частку комбайна «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_3 , від 14 листопада 2016 року);
1/2 частку комбайна «NEW HOLLAND CR - 8080», 2014 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_4 , від 07 серпня 2023 року);
1/2 частку коштів, розміщених на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_7 у АТ «Райффайзен Банк»;
1/2 частку комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 ;
1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242, площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бобринецької територіальної громади.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Кропивницький районний суд Кіровоградської області рішенням від 13 червня 2025 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_7 у період з вересня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.
Визнав за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна ОСОБА_1 і ОСОБА_7 право власності на:
- 1/2 частку комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003, площею 0,2058 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 1/2 частку автомобіля марки «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску;
- 1/2 частку комбайну «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини серія НОМЕР_2 від 19 травня 2017 року);
- 1/2 частку комбайну «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини серія НОМЕР_3 від 14 листопада 2016 року);
- 1/2 частку комбайну «NEW HOLLAND CR - 9080», 2014 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини серія НОМЕР_4 від 07 серпня 2023 року);
- 1/2 частку коштів, розміщених на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_7 у АТ «Райффайзен Банк»;
- 1/2 частку комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 ;
- 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242, площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бобринецької територіальної громади.
Стягнув з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 095,30 грн з кожного.
Не погодившись із указаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.
Голова Кропивницького апеляційного суду розпорядженням від 15 липня 2025 року передав апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року до Верховного Суду для визначення підсудності на підставі частини першої статті 26, частини шостої статті 31 ЦПК України.
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2025 року визначив підсудність апеляційної скарги ОСОБА_5 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року у справі № 390/2226/24 Черкаському апеляційному суду (провадження № 61-185вп25).
Черкаський апеляційний суд постановою від 06 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишив без задоволення. Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року залишив без змін.
Рішення судів мотивовано тим, що надані докази у їх сукупності підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки у період із вересня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки протягом цього періоду вони вели спільне господарство, мали спільний побут та сімейний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені стосунки, що притаманні подружжю.
Вирішуючи питання щодо правового режиму заявленого до поділу майна, суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 і ОСОБА_7 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та в цей період придбали майно внаслідок спільної праці з метою спільного використання, вели спільне господарство, мали спільний побут, виконували взаємні права та обов`язки щодо догляду, підтримки, утримання один одного, спільних дітей та майна.
Водночас відповідач ОСОБА_5 не довів факту придбання спірного майна за особисті кошти свого батька та не спростував презумпцію спільної сумісної власності на ці об`єкти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2025 року, ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокатка Сюр Н. В., просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідач ОСОБА_5 посилається на:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 18 січня 2024 року у cправі № 560/17953/21, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, від 12 березня 2020 року у справі № 522/19153/17, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 199/5694/17-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18, від 04 листопада 2021 року у справі № 161/12276/19, від 18 травня 2022 року у справі № 752/24735/19, від 09 лютого 2023 року у справі № 127/9870/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 756/5840/23, від 26 червня 2024 року у справі № 367/3859/20; суди неправильно застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 334/9558/15;
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що справурозглянуто і вирішено неповноважним складом суду; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу в частині порушення норм процесуального права мотивовано тим, що:
ОСОБА_1 є суддею Кропивницького апеляційного суду, а тому розгляд справи суддею Кропивницького районного суду Кіровоградської області створює очевидний конфлікт інтересів, оскільки суддя нижчої інстанції може опинитися під впливом авторитету або посадового становища позивача;
передання справи до Верховного Суду для визначення підсудності відбулося без постановлення ухвали апеляційним судом, а на підставі розпорядження, що є порушенням порядку здійснення такого передання.
Касаційну скаргу в частині порушення норм матеріального права мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не урахували, що:
ОСОБА_7 після розлучення з позивачкою не продовжував вести з нею спільний бюджет і не вів спільне господарство;
у деклараціях ОСОБА_1 немає відомостей щодо доходів ОСОБА_7 , який відмовився надати їй відомості про дохід, зокрема відомості про частку ОСОБА_7 у підприємстві, де він працював; декларації не містять повної інформації, є закритими для сторін та суду;
ОСОБА_1 не вказала весь обсяг спільного майна у позовній заяві, а саме в позовній заяві не зазначено житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , рухоме майно, зокрема обладнання, меблі;
позивачка не надала судам оцінки стану та ринкової вартості майна, зокрема комбайнів та автомобіля, натомість надала копії оголошень із сайту ОЛХ, які є недопустимими доказами;
додані до позовної заяви додатки є неякісними копіями, відсутні правовстановлюючі документи на майно, що підтверджують право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та технічні паспорти на автомобіль і комбайни;
неправильно оцінили докази, надані позивачкою, та не витребували доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна, зокрема доказів того, що спірне майно ОСОБА_7 придбав за особисті кошти.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, надісланому до Верховного Суду 14 січня 2026 року, відповідачка ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокатка Деревінська Л. В., виклала заперечення на доводи касаційної скарги, які вважає необґрунтованими та безпідставними, просить закрити касаційне провадження, оскільки касаційна скарга не містить посилання на висновки Верховного Суду, викладені саме у подібних правовідносинах. У разі відсутності підстав для закриття просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки Верховний Суд не встановив підстав для закриття касаційного провадження, у клопотанні ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокатка Деревінська Л. В., про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу, надісланому до Верховного Суду 13 січня 2026 року, відповідачка ОСОБА_3 виклала заперечення на доводи касаційної скарги, які вважає необґрунтованими та безпідставними, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
28 січня 2026 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_5 , подані адвокаткою Сюр Н. В., на вказані відзиви відповідачок ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , у яких заявник підтверджує позицію, висловлену в касаційній скарзі, та зазначає, що використання технологій штучного інтелекту (далі - ШІ) під час підготовки касаційної скарги не заборонено цивільним процесуальним законодавством.
16 січня 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , надісланий адвокатом Федоровим З. Ф. 09 січня 2026 року.
Ухвалу Верховного Суду від 16 грудня 2025 року про відкриття касаційного провадження згідно з повідомленням про доставлення електронного листа до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ОСОБА_1 отримала 19 грудня 2025 року.
26 січня 2026 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_2 , надіслані 22 січня 2026 року.
Ухвалу Верховного Суду від 16 грудня 2025 року про відкриття касаційного провадження згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 отримала 25 грудня 2025 року.
Вказаний відзив ОСОБА_1 та пояснення ОСОБА_2 , які по суті є відзивом на касаційну скаргу, подані із порушенням строків, визначених частиною першою статті 395 ЦПК України, доводів про продовження строку на їх подання не містять, тому їх слід залишити без розгляду.
Оскільки вказані процесуальні документи підлягають залишенню без розгляду, то заперечення ОСОБА_5 на них, надіслані до Верховного Суду 28 січня 2026 року адвокаткою Сюр Н. В., і заяву ОСОБА_2 , подану на заперечення ОСОБА_5 , слід повернути без розгляду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
09 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокатка Сюр Н. В., на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.
У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі розпорядження виконувача обов`язків заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року № 277/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.
Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2026 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
ОСОБА_1 і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 вересня 1998 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2016 року розірвано (а. с. 19, т. 1).
Під час перебування у шлюбі у них народилися дві дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15, 16, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 17, т. 1).
Згідно з довідкою від 30 вересня 2024 року № 59, виданою головою квартального комітету № 15, ОСОБА_1 , 1971 року народження, проживає на АДРЕСА_1 разом з дочками: ОСОБА_3 , 1999 року народження, та ОСОБА_4 , 2010 року народження, з 2005 року до сьогодні. Разом із ними з 2005 року проживав чоловік ОСОБА_1 та батько ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . ОСОБА_7 , 1968 року народження, до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 20, т. 1).
Відповідно до копій паспортів для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та їх дочки ОСОБА_3 у період з 15 травня 2019 року до 25 травня 2019 року вони спільно перебували у місті Анталія, Туреччина (а. с. 21-23, т. 1).
Згідно з банківськими квитанціями від 29 листопада 2023 року № № 242255058, 242266667, від 01 грудня 2023 року № № 242815977, 242820152, від 02 грудня 2023 року № № 242913600, 242893082, 242913600, від 11 грудня 2023 року № 244706535, від 14 грудня 2023 року № 245124222 ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_7 кошти в сумі 100 000,00 грн, 97 530,00 грн, 130 000,00 грн, 67 531,00 грн, 67 531,00 грн, 130 000,00 грн, 67 531,00 грн, 3 100,00 грн, 112 320,00 грн відповідно (а. с. 24-32, т. 1).
Відповідно до квитанцій від 15 грудня 2023 року № 245422436, від 07 лютого 2024 року № 254733401 ОСОБА_1 перерахувала на рахунок НОМЕР_6 , який відкрито на ім`я ОСОБА_8 , 112 320,00 грн та 48 971,00 грн відповідно (а. с. 33, 34, т. 1).
Згідно з дублікатами квитанцій за 2019, 2020 роки про сплату комунальних платежів, платіжних інструкцій за 2020-2022 роки (а. с. 35-53, т. 1) ОСОБА_7 зі свого рахунку у АТ КБ «Приватбанк» сплачував комунальні платежі за електроенергію і газ за будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до щорічної декларації ОСОБА_1 за 2016 рік ОСОБА_7 вказаний як чоловік у розділі 2.2 «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування», в деклараціях ОСОБА_1 за 2017-2023 роки ОСОБА_7 вказаний як «особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі» (а. с. 54-69, т. 1).
У постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 30 квітня 2018 року, серія ВР, № 250550, складеній на ім`я ОСОБА_7 , адресою місця проживання ОСОБА_7 зазначено АДРЕСА_1 (а. с. 70, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_7 18 травня 2010 року зареєстрований як фізична особа - підприємець (а. с. 71, т. 1).
У витягах з реєстру платників єдиного податку від 06 квітня 2017 року № 1711233401187 і від 16 березня 2021 року № 2111233400470 станом на дату видачі податковою адресою ОСОБА_7 зазначено будинок АДРЕСА_1 (а. с. 72, 73, т. 1).
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців від 22 червня 2023 року ОСОБА_7 як ФОП зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 74, т. 1).
Згідно з медичною картою стаціонарного хворого ОСОБА_7 від 08 березня 2024 року № 1688 Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Кропивницької міської ради», випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 11 березня 2024 року № 1688, посмертним епікризом від ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1494 адресою місця проживання ОСОБА_7 зазначено будинок АДРЕСА_1 . Крім цього, вказано відомості про контактну особу - ОСОБА_1 із зазначенням мобільного номера телефону НОМЕР_7 (а. с. 75, 76 зворот, 78, т. 1).
Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого від 11 березня 2024 року № 3738 адресою місця проживання ОСОБА_7 зазначено будинок АДРЕСА_1 , а на звороті вказані контактні особи, серед яких є запис «дружина НОМЕР_7» (а. с. 77, т. 1).
За змістом заяви ОСОБА_1 на ім`я генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Кіровоградська обласна лікарня» Кіровоградської обласної ради від 09 квітня 2024 року вона просила видати тіло її чоловіка ОСОБА_7 без розтину (а. с. 79, т. 1).
Суди дослідили видаткові накладні від 10 квітня 2024 року № № 454, 1069, 1070 та акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) від 11 квітня 2024 року, відповідно до яких ОСОБА_1 придбала у ФОП ОСОБА_9 ритуальну атрибутику, оплатила ритуальні послуги, оплатила ФОП ОСОБА_10 копання та оформлення могили, ФОП ОСОБА_11 - поминальний обід у кафе «Апельсин» (а. с. 80-83, т. 1).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2018 року ОСОБА_7 придбав у власність комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якого становить 119 292,00 грн згідно зі звітом про оцінку нерухомого майна від 26 квітня 2018 року. Право власності на комплекс будівель зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 25934485; форма власності - приватна; власник - ОСОБА_7 (а. с. 84-86, 87, т. 1).
За договором купівлі-продажу від 27 квітня 2018 року ОСОБА_7 придбав у власність земельну ділянку, площею 0,2058 га, з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якої становить 4 116,00 грн згідно зі звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки станом на 24 квітня 2018 року. Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 25932170; форма власності - приватна; власник - ОСОБА_7 (а. с. 88-91, т. 1).
Згідно з витягом № НВ-3500644832024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 07 жовтня 2024 року нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 145 869,89 грн (а. с. 92, т. 1).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 лютого 2011 року, серія № 100845, ОСОБА_7 є власником земельної ділянки, площею 2,000 га, що розташована за адресою: Кіровоградська область, Бобринецький район, Бобринецька міська рада, за межами населеного пункту, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3520810100:02:000:5242. Згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9950067262024 станом на 06 жовтня 2024 року нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 13 964,99 грн (а. с. 93, 94, т. 1).
Апеляційний суд установив, що із вказаного державного акта на земельну ділянку відомо, що ОСОБА_7 набув право власності на неї на підставі розпорядження голови Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області від 31 грудня 2009 року № 1230-р.
Згідно з квитанцією від 04 червня 2009 року № _274/авт платник ТОВ «Автотехдіагностика КС» ч/з ОСОБА_7 внесло готівку в сумі 4 341,00 грн (поповнення статутного фонду), отримувач - ТОВ «Автотехдіагностика КС» (а. с. 95, т. 1).
Відповідно до договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 23 вересня 2014 року ОСОБА_7 придбав у власність 50 часток статутного капіталу ТОВ «Автотехдіагностіка КС» вартістю 31 250,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ «Автотехдіагностіка КС» (а. с. 96-97, т. 1).
Згідно з квитанцією від 26 липня 2013 року № FJB1320742000219 та заявою від 06 вересня 2013 року платник ТОВ «Автотехдіагностика КС» ч/з ОСОБА_7 внесло готівку в сумі 26 909,00 грн, призначення платежу - поповнення статутного фонду засновником ОСОБА_7 , отримувач ТОВ «Автотехдіагностика КС» (а. с. 98, 99, т. 1).
Зі статуту ТОВ «Автотехдіагностика КС» у редакції від 23 вересня 2014 року слідує, що засновником товариства та єдиним учасником є ОСОБА_7 , що мешкає за за адресою: АДРЕСА_1 . В утворенні статутного капіталу бере участь ОСОБА_7 , розмір внеску - 62 500,00 грн, частка у відсотках - 100 (а. с. 100-105, т. 1).
Відповідно до рішення № 8 єдиного учасника ТОВ «Автотехдіагностика КС» ОСОБА_2 від 25 травня 2023 року (посвідченого нотаріально) у зв`язку з виходом ОСОБА_7 зі складу учасників товариства було погоджено заміну зобов`язання зі сплати коштів вартості частки на зобов`язання з передання нерухомого майна, а саме комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з актом приймання-передавання майна, що передається у власність фізичної особи, яка вийшла зі складу учасників ТОВ «Автотехдіагностика КС», від 26 травня 2023 року (а. с. 106, 107, т. 1).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 31 травня 2023 року власник комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_7 , номер відомостей про речове право 50454586, підстава рішення про передання майна у власність фізичній особі, що вийшла зі складу засновників (учасників) юридичної особи ТОВ «Автотехдіагностіка КС», від 25 травня 2023 року, акт приймання-передавання від 26 березня 2023 року (а. с. 108, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 ОСОБА_7 є власником автомобіля «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, дата реєстрації 17 грудня 2021 року, вартість якого орієнтовно становить 1 281 471,00 грн згідно з відомостями із сайту ОЛХ щодо вартості автомобіля (а. с. 109, 110, т.1).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію машини від 14 листопада 2016, серія НОМЕР_3 , комбайн «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_7 (а. с. 112, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію машини від 19 травня 2017 року, серія НОМЕР_2 , комбайн «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_7 (а. с. 111, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію машини від 07 серпня 2023 року, серія НОМЕР_4 , комбайн «NEW HOLLAND CR - 8080», 2014 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_7 , вартість орієнтовно становить 2 439 007,00 грн відповідно до відомостей із сайту ОЛХ щодо вартості (а. с. 113, 114, т. 1).
З копії спадкової справи № 7/2024, отриманої на виконання ухвали місцевого суду від 11 жовтня 2024 року, відомо, що після смерті ОСОБА_7 заяви про прийняти спадщини подали: дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_5 , мати померлого ОСОБА_2 . Крім того, спадкоємцем першої черги за законом є дочка померлого неповнолітня ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України.
У матеріалах спадкової справи є договір позики від 28 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , розписка ОСОБА_7 про отримання в борг коштів у сумі 2 000,00 доларів США та заява-претензія кредитора ОСОБА_6 , з якої відомо, що між ним і ОСОБА_7 було укладено кредитний договір позики від 28 червня 2022 року, ОСОБА_7 31 липня 2023 року власноруч написав розписку про отримання коштів у сумі 2 000,00 доларів США. Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 сума боргу становить 2 160,00 доларів США (а. с. 126-164, т. 1).
Згідно з інформацією АТ «Райффайзен Банк», отриманою на виконання ухвали місцевого суду від 11 жовтня 2024 року, на ім`я ОСОБА_7 станом на 05 листопада 2024 року відкрито сім рахунків, зокрема 21 листопада 2023 року із залишком на рахунку 1 400,10, 01 грудня 2023 року - 5 300,10. Код валюти 840 - цифрова ідентифікація долара США (а. с. 189, т. 1).
Відповідно до витягу з Єдиного порталу державних послуг «Дія» ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками записані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 223, 224, 227, 228, т. 1).
Згідно з інформацією з електронного кабінету інтернет-магазину «Комфі», наданою позивачкою:
28 березня 2019 року ОСОБА_7 оформив замовлення пральної машини «Bosh WAY32741EU», адреса доставки: АДРЕСА_1 . Отримувач «ОСОБА_7 НОМЕР_11»;
24 листопада 2020 року ОСОБА_7 оформив замовлення грилю-барбекю «Tefal OptiGrill + GC712D34», адреса доставки: АДРЕСА_1. Отримувач «ОСОБА_7 НОМЕР_11»;
23 грудня 2017 року ОСОБА_7 оформив замовлення мультипечі «Philips» (самовивіз);
09 листопада 2021 року ОСОБА_7 оформив замовлення фена «Jimmy» (самовивіз);
17 вересня 2023 року ОСОБА_7 оформив замовлення на робот-пилосмок «Dreame» (самовивіз);
27 вересня 2023 року ОСОБА_7 оформив замовлення на робот-пилосмок «Dreame» (самовивіз).
Позивачка також надала копію гарантійного талону пральної машини «Bosh WAY32741EU»; копію заявки на доставку; копію інструкції грилю-барбекю «Tefal OptiGrill + GC712D34»; копію інструкції робота-пилосмока «Dreame», копію інструкції фена «Jimmy», копію інструкції на мультипіч «Philips»; копію рахунка-фактури від 06 червня 2023 року № 004136, платник - ОСОБА_1 ; копію квитанції про оплату від 08 червня 2023 року за послуги FB у сімейний двокімнатний з 13 серпня 2023 року до 17 серпня 2023 року, платник ОСОБА_1 ; копію підтвердження на бронювання у санаторій «Гірська Тиса» у селі Кваси Рахівського району Закарпатської області», де у графі «Інформація про гостей» зазначено ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (а. с. 31-51, т. 2).
У суді першої інстанції також були допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які пояснили, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 жили разом, а потім в 1998 році одружились. У них під час шлюбу народилося дві дочки. Про розірвання шлюбу між ними свідки дізналися лише після смерті ОСОБА_7 . Вказували, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 завжди були разом, у них були хороші стосунки та дружня сім`я.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають не повною мірою.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
Верховний Суд переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
Син ОСОБА_7 , який подав заяву про прийняття спадщини, за змістом його касаційної скарги оскаржив рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду та постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог про встановлення факту спільного проживання позивачки та спадкодавця однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3, та про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину автомобіля, комбайнів, коштів, розміщених на рахунках у банку, земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242.
З урахуванням меж касаційного оскарження Верховний Суд не переглядає судові рішення у частині задоволених позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину комплексів будівель та земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003.
Щодо підстав оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 411 ЦПК України, які є обов`язковими підставами скасування судових рішень
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», а саме підпунктом 10 пункту 2, утворено Кропивницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Кіровоградську область, з місцезнаходженням у місті Кропивницькому.
Позивачем у цій справі є ОСОБА_1 , яка є суддею Кропивницького апеляційного суду.
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що розгляд справи ОСОБА_1 (судді Кропивницького апеляційного суду) суддею Кропивницького районного суду Кіровоградської області Квіткою О. О., що розташований у межах апеляційного округу Кропивницького апеляційного суду, свідчить про те, що суддя ОСОБА_1 може переглядати судові рішення судді Квітки О. О., отже, на думку ОСОБА_5 , має місце реальний конфлікт інтересів.
Колегія суддів відхиляє наведені доводи заявника, ураховуючи таке.
Відповідно до частини першої статті 26 ЦПК України, на незастосування якої посилається ОСОБА_5 , підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін.
Процесуальний закон не встановлює обмежень у розгляді справи за позовом судді апеляційного суду місцевим судом, розташованим у цьому ж апеляційному окрузі.
Водночас процесуальний закон передбачає таку процесуальну дію, як відвід (самовідвід) судді, підстави якого визначені у статті 36 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Європейський суд з прав людини зазначає, що судді мусять бути вільними у своїй особистій якості не тільки від усяких зовнішніх впливів, але і від будь-якого «внутрішнього» впливу. Ця «внутрішня незалежність судової влади» передбачає, що суддям не надають указівок і на них не чинять тиск їхні колеги або особи, що здійснюють в суді адміністративні функції, наприклад, голови суду чи голови палати суду (пункт 86 рішення у справі «Парлов-Ткальчіч проти Хорватії» («Parlov-TkalciC v. Croatia»), заява № 24810/06, 22 грудня 2009 року, пункт 137 рішення у справі «Агрокомплекс проти України» заява № 23465/03, 06 жовтня 2011 року).
У такій категорії справ ЄСПЛ звертає особливу увагу на повноваження суддів, які займають адміністративні посади в судах, чи мають вони безпосередній вплив на суддів, що розглядають справу, та конкретні обставини кожної справи.
Водночас у справі, що переглядається, суддя Кропивницького районного суду Кіровоградської області Квітка О. О., який ухвалив рішення у цій справі за позовом ОСОБА_1 (судді Кропивницького апеляційного суду), виконував свої професійні обов`язки із здійснення правосуддя, при цьому не перебуваючи у службовій підпорядкованості чи залежності від судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1, як помилково вважає заявник.
Здійснення правосуддя суддею місцевого суду, судові рішення якого переглядаються в суді апеляційної інстанції в межах апеляційного округу, зокрема ухвалення рішення у справі, у якій стороною є суддя апеляційного суду цього ж округу, саме собою не може бути обставиною, що викликає сумніви в неупередженості або об`єктивності судді.
Крім того, факт ухвалення рішення у справі, з яким не погоджується заявник, суддею місцевого суду, який діє в межах апеляційного округу Кропивницького апеляційного суду, в якому позивачка є суддею, не свідчить про наявність будь-якого конфлікту інтересів.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Приватного, зокрема, сімейного або дружнього, чи майнового інтересу судді Кропивницького районного суду Кіровоградської області Квітки О. О. у цій справі не встановлено, будь-яких обставин, які б могли тлумачитися як обґрунтовані сумніви, заявник не навів.
Отже, обставин, передбачених у статті 36 ЦПК України, що могли б викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності судді першої інстанції Квітки О. О. заявник не навів.
Крім того, заявник помилково посилається на недотримання Кропивницьким апеляційним судом порядку передання справи до іншого суду з огляду на таке.
ОСОБА_5 , не погодившись з рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року, подав апеляційну скаргу до Кропивницького апеляційного суду, суддею у якому є ОСОБА_1
Справа, у якій однією зі сторін є суд, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, або суддя цього суду, не пізніше п`яти днів із дня надходження позовної заяви передається на підставі розпорядження голови суду до суду вищої інстанції для визначення підсудності (частина шоста статті 31 ЦПК України).
Розпорядженням від 15 липня 2025 року голова Кропивницького апеляційного суду на підставі частини першої статті 26, частини шостої статті 31 ЦПК України передав апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року до Верховного Суду для визначення підсудності.
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2025 року у справі № 390/2226/24 (провадження № 61-185вп25) розглянув розпорядження голови Кропивницького апеляційного суду від 15 липня 2025 року щодо визначення підсудності апеляційної скарги ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокатка Сюр Н. В., на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, ОСОБА_6 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна та визначив підсудність цієї апеляційної скарги Черкаському апеляційному суду.
Отже, порядок визначення підсудності цієї справи Черкаському апеляційному суду відповідає вимогам частини першої статті 26, частини шостої статті 31 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що апеляційний суд не застосував положення частини третьої статті 31, частину другу статті 32 ЦПК України, ураховуючи таке.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (частина третя статті 31 ЦПК України).
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (частина друга статті 32 ЦПК України).
Аналіз змісту вказаних норм дає змогу дійти висновку про те, що на підставі ухвали суду здійснюється передача справи на розгляд іншого суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, а саме, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Водночас за змістом частини шостої статті 31 ЦПК України для ситуацій, коли однією зі сторін справи є суддя того суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, визначено інший порядок передачі справи, а саме на підставі розпорядження голови такого суду, а не ухвали.
З урахуванням наведеного неправильна кваліфікація заявником процесуальних правовідносин під час визначення підсудності справи та власні оціночні судження щодо наявного, на думку заявника, конфлікту інтересів в суді першої інстанції не є підставами, передбаченими у частині першій статті 411 ЦПК України, для обов`язкового скасування судового рішення.
Щодо доводів касаційної скарги в частині незгоди із встановленим судами фактом спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу
Позивачка просила встановити факт того, що з вересня 2016 року до 08 квітня 2024 рокувона та ОСОБА_7 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з 25 вересня 1998 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 липня 2016 року у справі № 405/4509/16-ц було розірвано. Водночас майже одразу після цього, а саме з вересня 2016 року вони відновили стосунки, знову почали разом проживати, вели спільне господарство, виховували спільних дітей, мали спільний бюджет, права й обов`язки.
Мати ОСОБА_7 ОСОБА_2 , його спільні з позивачкою дочки ОСОБА_3 і неповнолітня ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла адвокатка Деревінська Л. В., позов визнали (т. 1, а. с. 170, 171, 176-178; т. 2, а. с. 16-18, 193-199, 209-216; т. 3, а. с. 139, 140, 149, 150).
Син спадкодавця заперечував проти задоволення позову, вважаючи, що ОСОБА_7 після розлучення з позивачкою не продовжував вести з нею спільний бюджет, не вів спільне господарство.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимогу про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в означений позивачкою період та виснували, що позивачка належними доказами довела зазначений факт.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 висловив незгоду з рішеннями судів у оскаржуваній частині, з посиланням на те, що ОСОБА_7 після розлучення з позивачкою не продовжував вести з нею спільний бюджет і не вів спільне господарство, а суди неправильно оцінили докази, надані позивачкою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) викладено висновок про те, що зазначення у резолютивній частині рішення суду висновку про встановлення факту проживання осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є необхідним, у разі вирішення питання про поділ спільного сумісного майна таких осіб.
Водночас, оскільки касаційна скарга не містить доводів про ефективність у цій справі такої вимоги, як встановлення факту спільного проживання, то колегія суддів враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), ухваленій після наведеної вище постанови, де Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про задоволення позову у частині встановлення факту спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу і в цій частині постанову апеляційного суду залишила без змін.
Щодо доведеності факту спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 Верховний Суд зазначає таке.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).
Для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; вони пов`язані спільним побутом; мають взаємні права й обов`язки (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Подібні висновки виклав Верховний Суд у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Суди першої й апеляційної інстанцій виснували, що наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_7 разом з їх спільними дітьми за адресою: АДРЕСА_1 в означений позивачкою період.
Суди урахували, зокрема: довідку Квартального комітету від 30 вересня 2024 року; докази проведення спільного відпочинку за кордоном ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та їх дочки ОСОБА_3 ; докази оплати комунальних послуг ОСОБА_7 за місцем їх спільного проживання; докази неодноразового здійснення переказів коштів ОСОБА_1 . ОСОБА_7 у 2023-2024 роках; медичну документацію, у якій ОСОБА_7 зазначив відомості про позивачку як контактну особу, називаючи її дружиною; електронні декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік ( ОСОБА_7 вказаний як чоловік), за 2017-2023 роки ( ОСОБА_7 вказаний як особа, з якою спільно проживає, але не перебуває у шлюбі).
Допитані в суді першої інстанції свідки також підтвердили факт спільного проживання як подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_7 у спірний період.
Колегія суддів вважає правильним висновок судів обох інстанцій про доведеність факту спільного проживання позивачки та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки встановлено, що упродовж указаного періоду вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права й обов`язки, спільно виховували дітей, зокрема неповнолітню дочку, тобто у них склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Цей висновок ґрунтується на підставі оцінених судами першої та апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що надані позивачкою докази та показання свідків не підтверджують продовження ведення спільного бюджету та господарства, оскільки немає підстав вважати, що докази, які оцінили суди попередніх інстанцій, не містять інформації щодо предмета доказування, є неналежними, недопустимими чи недостатніми.
Крім того, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Тому зміна оцінки сукупності доказів, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, у Верховному Суді неможлива.
Інших належно аргументованих доводів у цій частині касаційна скарга не містить.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено такий висновок: «Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.».
У постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, цитується вказаний вище висновок Великої Палати Верховного Суду.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду не робила висновків, про які як підсумкові зазначає заявник у касаційній скарзі, водночас зазначила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки.
Наведені висновки Верховного Суду у справах № № 644/6274/16-ц, 186/421/17, 554/8023/15-ц узгоджуються з висновками судів у справі, що переглядається.
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 367/3859/20 Верховний Суд не робив висновків, на які посилається заявник у касаційній скарзі, проте загальні висновки в частині підтвердження факту проживання однією сім`єю не суперечать висновкам судів у справі, що переглядається.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, щодо розмежування сфери дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України не є релевантними у справі, що переглядається.
Крім того, перевіряючи наведені заявником у касаційній скарзі висновки Верховного Суду на предмет їх обґрунтованості та застосовності в межах цієї справи, колегія суддів також встановила таке.
Постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 199/5694/17-ц (провадження № 61-24322св20) не існує, як і справи з таким номером чи касаційного провадження.
Постанови Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 522/19153/17 не існує, справа з таким номером є справою про адміністративне правопорушення за наслідками порушення Правил дорожнього руху (стаття 124 Кодексу України про адміністративне судочинство), Верховний Суд не розглядав.
Постанови Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 161/12276/19 не існує, справа з таким номером є справою за заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, яку Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 23 вересня 2019 року залишив без розгляду, Верховний Суд не розглядав.
Постанови Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 752/24735/19 не існує, справа з таким номером є справою про адміністративне правопорушення за наслідками порушення Правил дорожнього руху (стаття 124 Кодексу України про адміністративне судочинство), Верховний Суд не розглядав.
Постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 127/9870/21 не існує, як і справи з таким номером.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 756/5840/23 (провадження № 61-1825св24) за заявою матері про встановлення факту смерті сина (військовослужбовця) не існує висновків, на які посилається заявник у касаційній скарзі, справа не є подібною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у cправі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) вирішувала питання юрисдикції та виснувала, що не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
Водночас висновків, на які посилається заявник у касаційній скарзі, у наведеній постанові не існує.
Тобто зазначені у касаційній скарзі номери вказаних справ, дати ухвалення постанов та/або висновки є вигаданими, відповідно, посилання на сформовані висновки Верховного Суду - неправдивими.
Наведене унеможливлює врахування висновків, зазначених заявником як таких, що містяться в наведених неіснуючих постановах Верховного Суду, або висновків, яких взагалі не відображено у наявних постановах Верховного Суду під час вирішення спору у справі, що переглядається.
Подання до суду недостовірної інформації, зокрема посилань на неіснуючі постанови та/або правові позиції Верховного Суду як підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, становить порушення принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленого у статті 44 ЦПК України, незалежно від способу підготовки цієї інформації.
Подання до суду процесуальних документів, згенерованих ШІ, за відсутності фахової перевірки, свідчить про неналежне виконання професійних обов`язків і недобросовісне користування учасником справи процесуальними правами, що може бути кваліфіковано як вияв неповаги до суду.
Аналогічні висновки викладено в ухвалах Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 240/14153/24, від 03 лютого 2026 року у справі № 340/2365/25, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у cправі № 912/2122/23.
Колегія суддів вважає, що такі дії представника заявника ОСОБА_5 адвокатки Сюр Н. В. містять ознаки зловживання процесуальними правами та неналежного виконання професійних обов`язків.
Щодо правового режиму майна, яке позивачка та ОСОБА_7 набули під час спільного проживання однією сім`єю
Позивачка посилалася на те, що у період спільного проживання з ОСОБА_7 вони набули у власність рухоме і нерухоме майно, право на яке оформлене за спадкодавцем. Вважала, що має право на половину рухомого та нерухомого майна.
Суди визнали за нею право власності на 1/2 частку комплексу будівель та земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003 у селі Соколівському, комплексу будівель у місті Бобринці, автомобіля, трьох комбайнів, земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 та коштів, розміщених на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_7 у АТ «Райффайзен Банк».
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (частини перша та друга статті 74 СК України).
Застосовуючи припис статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, суди мають враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).
Законом встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Цю презумпцію можна спростувати, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).
Інакше кажучи, спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини перша та друга статті 61 СК України).
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, є підставою для набуття кожним із подружжя особистої приватної власності. Після поділу об`єкта, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, вони набувають право власності на частки у праві спільної часткової власності на цей об`єкт. Тобто на останній надалі поширюється режим спільної часткової власності. У разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідне майно, а не ділить останнє на частини та не визнає за кожною стороною спору право власності на половину майна (постанови Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 755/4429/22, від 20 листопада 2024 року у справі № 703/715/23).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Договори купівлі-продажу, у яких є умова про те, що придбання майна відбувається за особисті кошти покупця - чоловіка, і що він не перебуває у шлюбі, були укладені без участі жінки, з якою він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тому наведені у цих договорах відомості за умови неспростованої презумпції спільності майна, яке чоловік і жінка набули, проживаючи однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період, не є безумовними підставами для відмови у позові жінки про визнання права на частку у праві спільної власності на таке майно (постанова Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 331/817/22).
У справі, що переглядається, заявник заперечує набуття спірного майна за спільні кошти позивачки і ОСОБА_7 , оскількиу деклараціях ОСОБА_1 немає відомостей щодо доходів ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 не вказала весь обсяг спільного майна у позовній заяві, а саме не зазначено житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та рухоме майно, зокрема обладнання, меблі; позивачка не надала судам оцінки стану та ринкової вартості майна, зокрема комбайнів та автомобіля, натомість надала копії оголошень із сайту ОЛХ, які є недопустимими доказами; додані до позовної заяви додатки є неякісними копіями, відсутні правовстановлюючі документи на майно, що підтверджують право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та технічні паспорти на автомобіль і комбайни; суди не витребували доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна, зокрема доказів придбання ОСОБА_7 майна за особисті кошти.
Доводів у частині незгоди із задоволенням позовних вимог щодо поділу 1/2 частки комплексу будівель та земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:51:000:0003 касаційна скарга не містить.
Верховний Суд, оцінюючи наведені аргументи, зазначає таке.
З урахуванням встановленого факту спільного проживання спадкодавця і позивачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період колегія перевіряє доводи заявника в частині спростованості презумпції спільної сумісної власності на набуте у цей період спірне майно.
Щодо визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку автомобіля та комбайнів
Доводи касаційної скарги в цій частині стосуються того, що суди встановили обставини справи, а саме набуття цього майна у період спільного проживання позивачки зі спадкодавцем, на підставі недопустимих доказів, оскільки у справі відсутні правовстановлюючі документи (свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу) на автомобіль і комбайни, а оцінка цього майна зроблена на підставі відомостей з сайту ОЛХ.
Посилання заявника на відсутність свідоцтв про реєстрацію наведених транспортних засобів не узгоджується з матеріалами справи, у яких містяться копії свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 (автомобіль «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 ), про реєстрацію машини від 14 листопада 2016 року, серія НОМЕР_3 (комбайн «NEW HOLLAND СХ - 8080»), про реєстрацію машини від 19 травня 2017 року, серія НОМЕР_2 (комбайн «NEW HOLLAND СХ - 8080»), про реєстрацію машини від 07 серпня 2023 року, серія НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 (комбайн «NEW HOLLAND CR - 9080») (т. 1, а. с. 109-114).
Доводи касаційної скарги в частині того, що надані позивачкою докази оцінки наведеного рухомого майна із сайту ОЛХ не визначають дійсну ринкову вартість автомобіля та комбайнів, отже, є недопустимими, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ.
Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.
Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 20 січня 2026 року у справі № 759/1837/24).
Відомості з вебсайту ОЛХ щодо ринкової вартості подібного за характеристиками рухомого майна не є такими, що отримані з порушенням закону, а отже, не є недопустимим доказом у розумінні ЦПК України.
Посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 ЦПК України, зокрема пунктом 1 частини другої, у цій частині позовних вимог у касаційній скарзі немає.
Щодо доводів касаційної скарги в частині незгоди із визнанням за позивачкою права власності на 1/2 частку коштів, розміщених на депозитних рахунках ОСОБА_7 .
Визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 частку банківських вкладів, розміщених в АТ «Райффайзен Банк» у жовтні-листопаді 2023 року (а. с. 189, т. 1), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ці кошти є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , набутою за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Аналогічні висновки щодо можливості поділу депозитних коштів, що набуті подружжям, як спільної сумісної власності викладено у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 565/1362/19, від 05 грудня 2022 року у справі № 607/14103/19.
Оспорюючи презумпцію спільності права власності подружжя на вказані кошти, відповідач ОСОБА_5 не довів зворотне, а саме належність цих коштів особисто ОСОБА_7 .
Верховний Суд відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди не витребували доказів, які б спростовували презумпцію спільності цих коштів, оскільки тягар доведення своїх доводів, зокрема на спростування презумпції спільності майна, покладено на того, хто її заперечує.
Матеріали справи не містять будь-яких клопотань заявника про витребування доказів на спростування такої презумпції, у задоволенні яких йому було б відмовлено.
Обов`язок доказування покладається на сторін (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (частина друга статті 12 ЦПК України), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (частина сьома статті 81 ЦПК), серед таких випадків: справи окремого провадження; для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; коли суд має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо подання доказів.
Подання доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя у цій справі не підпадає під такий виключний випадок, а є обов`язком особи, яка її спростовує, і таких доказів ОСОБА_5 у цій частині позовних вимог не надав.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, на яку посилається заявник, не вказано, які саме висновки касаційного суду не врахували суди у справі, що переглядається, водночас у цій постанові Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірне майно, зокрема і кошти на банківських рахунках, є спільною сумісною власністю, оскільки їх набуто у період спільного проживання сторін: сторони працювали, одержували доходи, які об`єднували для ведення спільного господарства та набуття спільного майна, його ремонт та утримання.
Отже, в цій частині доводи касаційної скарги не підтвердилися.
Щодо доводів касаційної скарги в частині незгоди із визнанням за позивачкою права власності на 1/2 частку комплексу будівель у АДРЕСА_3 , які належні ОСОБА_7 .
Суди у справі встановили, що у 2014 році ОСОБА_7 набув право власності на 100 % статутного капіталу ТОВ «Автотехдіагностика КС».
Після розірвання шлюбу, у період спільного проживання з позивачкою у 2023 році ОСОБА_7 вийшов зі складу учасників вказаного товариства і мав право на отримання грошової компенсації вартості своєї частки.
Відповідно до рішення єдиного учасника ТОВ «Автотехдіагностика КС» ОСОБА_2 від 26 травня 2023 року № 8 було погоджено заміну зобов`язання зі сплати коштів вартості частки на зобов`язання з передачі нерухомого майна, а саме комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з актом приймання-передавання майна, що передається у власність фізичної особи, яка вийшла зі складу учасників ТОВ «Автотехдіагностика КС».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц сформовано висновок про те, що інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права під час поділу спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 334/9558/15.
Оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_7 набув право власності на 100 % статутного капіталу ТОВ «Автотехдіагностика КС» у період перебування у шлюбі з позивачкою, а частку у статутному капіталі товариства отримав у вигляді нерухомого майна під час спільного проживання з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то правильними є висновки судів у тій частині, що комплекс будівель є спільною сумісною власністю позивачки і ОСОБА_7 .
Презумпції спільності цього майна заявник не спростував.
Зазначаючи у касаційні скарзі постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц і постанову Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 334/9558/15, заявник не вказує, які саме висновки суди у справі, що переглядається, застосували неправильно.
Водночас загальні висновки, сформовані у вказаних постановах про те, що інший з подружжя набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, не суперечать висновкам судів, де ОСОБА_7 отримав вартість частки у статутному капіталі не в твердій грошовій сумі, а у вигляді майна, 1/2 частка у праві на яке правомірно належить позивачці.
Доводи касаційної скарги в частині спільності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та рухомого майна (побутові речі) Верховний Суд не оцінює, оскільки це майно не було предметом спору у справі, що переглядається.
Питання правомірності невідображення у деклараціях позивачки доходів та майна ОСОБА_7 як особи, з якою вона спільно проживала, але не перебувала у шлюбі, набутого ним після 2016 року, не може бути предметом розгляду у цій справі, тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд також не оцінює.
Водночас, задовольняючи вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину вказаного майна, набутого під час спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суди не звернули уваги на те, що у разі заявлення вимоги про визнання права власності на частку (частину, половину) спільного сумісного майна суд визнає право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідне майно, а не ділить останнє на частини та не визнає право власності на половину майна.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 757/18070/16-ц (провадження № 61-856св24).
Вказане є підставою для зміни резолютивної частини судових рішень у цій частині.
Щодо доводів касаційної скарги в частині незгоди із визнанням за позивачкою права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (пункт 5 частини першої статті 57 СК України).
Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість частину першу статті 57 СК України доповнено пунктом 5, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Отже, тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, який / яка використали своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» зроблено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 753/17628/19 зазначено таке: «Судами встановлено, що позивач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення III сесії Київської міської ради XXIII скликання від 28 січня 1999 року № 114-11/215 «Про приватизацію земельних ділянок садівничого товариства «Світанок» Харківського району», що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2015 року (а. с. 17 т. 1). Враховуючи те, що позивач набув спірну земельну ділянку внаслідок безоплатної передачі її із земель державної (комунальної) власності у 1999 році, тому така земельна ділянка є його особистою приватною власністю.».
Аналогічні висновки щодо того, що моментом у часі, який оцінюється судом на предмет входження земельної ділянки до спільного сумісного майна подружжя або особистої приватної власності одного з подружжя, є момент набуття земельної ділянки у власність на підставі розпорядчого акта уповноваженого органу, зокрема рішення органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність у порядку приватизації, виклав Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2023 року у справі № 757/34475/19-ц, від 19 лютого 2025 року у справі № 761/17817/19.
У справі, що переглядається, суди помилково вважали, що моментом набуття земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 ОСОБА_7 є дата отримання державного акта на цю ділянку, водночас не звернули уваги на те, що цю земельну ділянку набуто на підставі розпорядження голови Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області від 31 грудня 2009 року № 1230-р, тобто до 08 лютого 2011 року, отже, приватизована земельна ділянка з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 є особистою приватною власністю ОСОБА_7 і на неї не поширюється презумпція спільності майна подружжя.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині підтвердилися, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зокрема у частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню сума відшкодування судового збору в зазначеній частині.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір, ставка якого становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 становить 13 064,99 (т. 1, а. с. 94).
Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3 028,00 грн.
Отже, за подання майнової позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (0,4 х 3 028,00 грн) у суді першої інстанції, 1 816,80 грн - у суді апеляційної інстанції, 2 422,4 грн - у суді касаційної інстанції, разом - 5 450,40 грн.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 5 450,40 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З підстав вказаного колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково, оскаржувані судові рішення:
в частині задоволення вимоги про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля, комбайнів, коштів та комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 змінити, виклавши резолютивні частини в новій редакції;
в частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові;
в іншій частині залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокатка Деревінська Любов Василівна, про закриття касаційного провадження відмовити.
Відзив ОСОБА_1 , надісланий адвокатом Федоровим Захаром Федоровичем, пояснення ОСОБА_2 , заперечення ОСОБА_5 , подані адвокаткою Сюр Наталією Вікторівною на відзив ОСОБА_1 та на пояснення ОСОБА_2 , заяву ОСОБА_2 , подану на заперечення ОСОБА_5 , повернути без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокатка Сюр Наталія Вікторівна, задовольнити частково.
Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у частині задоволення вимоги про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля, комбайнів, коштів та комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 змінити у резолютивній частині, виклавши її у такій редакції:
«Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна ОСОБА_1 і ОСОБА_7 право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на майно, а саме:
- автомобіля марки «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску;
- комбайна «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_2 , від 19 травня 2017 року);
- комбайна «NEW HOLLAND СХ - 8080», 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_3 , від 14 листопада 2016 року);
- комбайна «NEW HOLLAND CR - 9080», 2014 року випуску (свідоцтво про реєстрацію машини, серія НОМЕР_4 , від 07 серпня 2023 року);
- коштів, розміщених на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_7 в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк»;
- комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_3 .».
Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у частині вирішення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна ОСОБА_1 і ОСОБА_7 права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3520810100:02:000:5242, площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бобринецької територіальної громади, та в частині розподілу судових витрат за цією вимогою скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 відшкодування витрат зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 5 450 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят) гривень 40 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
О. М. Ситнік
