УХВАЛА
31 серпня 2022 року
м. Київ
Справа № 554/10517/16-ц
Провадження № 14-76цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Шевченківської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Полтавської області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2016 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Кривоніс Р. Є. звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами проведеної прокуратурою перевірки дотримання Полтавською міською радою земельного законодавства виявлено, що рішеннями Октябрської районної в м. Полтаві ради та виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради відчужено землі парку «Перемога» в м. Полтаві, який є об`єктом природно-заповідного фонду та пам`яткою місцевого значення садово-паркового мистецтва.
Так, 23 березня 2013 року заступником прокурора м. Полтави винесено постанову
№ 48/13 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Полтавської міської ради, на підставі якої за результатами перевірки було встановлено порушення вимог земельного законодавства України міською радою при розпорядженні землями парку «Перемога», про що в подальшому внесено до ЄРДР відомості
№ 42014170010000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.
Під час досудового розслідування було встановлено незаконне протягом 2009-
2010 років погодження висновків проектів землеустрою щодо надання у власність
17 земельних ділянок на території заповідного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення - парку «Перемога», у тому числі, й відповідного висновку ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому незаконно безоплатно передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 1000,00 кв. м на АДРЕСА_1 , яка знаходиться під об`єктом природно-заповідного фонду - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва парку «Перемога» у м. Полтаві.
Крім того, згідно з вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня
2015 року у справі № 552/401/15-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року, судом констатовано незаконність надання у власність вказаних земельних ділянок громадянам на території парку «Перемога», у тому числі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Незаконність набуття права власності на спірну земельну ділянку також підтверджується обставинами, встановленими постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року, якою задоволено позов прокурора про скасування рішення 16 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 08 грудня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 », визнане протиправним та скасовано вказане рішення.
Незважаючи на зазначене, у подальшому ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2012 року ОСОБА_2 .
Посилаючись на незаконність відчуження спірної земельної ділянки та набуття права власності на спірну земельну ділянку, перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури просив суд:
- визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку на
АДРЕСА_1 , площею 1000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
- визнати недійсним та скасувати рішення сесії Октябрської районної
в м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня
2008 року № 502;
- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку зі складу земель житлової чи громадської забудови міста;
- визнати недійсним та скасувати рішення сесії Октябрської районної в м. Полтаві ради від 26 березня 2009 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого
2009 року № 87;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номер 5310137000:15:017:0020, вартістю 109 877,00 грн до земель запасу Полтавської міської ради.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в зв`язку зі спливом строку позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди належним чином не встановили права прокурора звертатися до суду із позовом, не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подачі цього позову без зазначення органу, який прокурор представляє у спірних правовідносинах, зокрема, не з`ясували, який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 березня
2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши порушення місцевою радою норм земельного законодавства, виходив із того, що прокурор пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено у суді першої інстанції.
Так, право на подання позову про захист порушеного права у прокурора виникло 20 червня 2013 року, проте до суду із позовом прокурор звернувся лише у грудні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Полтавської області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі скаржник зазначає підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд, застосувавши положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, не врахував висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц, від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц, у яких при дослідженні аналогічних правовідносинах вказано, що перебіг позовної давності розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що у контексті спірних правовідносин із січня 2014 року.
Посилаючись у оскаржуваних судових рішеннях на постанови Верховного Суду у справах № 554/10827/16-ц, № 554/10516/16-ц, № 554/10379/16-ц, суди першої та апеляційної інстанцій, на думку заявника, не звернули увагу на те, що у вказаних справах Верховний Суд не відступав від раніше викладеного висновку, а фактично постановив нове рішення без урахування попередньої правової позиції.
Заявник посилається на те, що висновок судів про пропуск позовної давності є передчасним, оскільки перевірка, що проводилася у 2013 році, стосувалася законності прийнятого рішення Полтавської міської ради, а не рішень виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, а отже, отримана в ході перевірки інформація не свідчить про наявність порушеного права та законних інтересів держави.
Касаційна скарга також обґрунтована тим, що суди не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 910/4715/16, відповідно до якого визначальним при дослідженні питання пропуску позовної давності є обізнаність потенційного позивача про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.
Також, на думку прокурора, судами не взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, згідно з яким у спорах щодо земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації тощо.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року поновлено заступнику прокурора Полтавської області строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У листопаді 2020 року справу № 554/10517/16-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
27 липня 2022 року ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався таким.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що місцевою радою порушено норми земельного законодавства, однак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, про застосування якого заявлено відповідачами, що є самостійною підставою для відмови в позові. На думку судів першої та апеляційної інстанцій, трирічний строк позовної давності для прокурора розпочався 20 червня 2013 року, а тому із указаної дати у нього виникло право на подання позову про захист порушеного права, разом із тим, звернувшись до суду із цим позовом лише в грудні 2016 року, прокурор пропустив установлений законом трирічний строк позовної давності, а тому наявні правові підстави для застосування правового механізму, передбаченого частиною четвертою статті 267 ЦК України та відмови в задоволенні позову.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19).
У справі, що переглядається, спір між сторонами виник щодо визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування про надання у власність ОСОБА_1 земель природно-заповідного фонду м. Полтави, а саме: Полтавського міського парку культури та відпочинку «Перемога», визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння останнього власника майна.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження
№ 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності у цій справі, суди попередніх інстанцій вважали, що прокурору про порушення прав територіальної громади, зменшення розміру земельної ділянки парку «Перемога» достовірно стало відомо в червні 2013 року. З цього часу суди рахують строк позовної давності.
Аналогічний правовий висновок про застосування позовної давності у правовідносинах, які стосуються незаконної передачі у приватну власність земель природно-заповідного фонду, викладено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 554/10827/16-ц (провадження № 61-43721св18), у справі № 554/10379/16-ц (провадження № 61-16304св19), у справі № 554/10516/16-ц (провадження № 61-16397св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 554/10397/16-ц.
Крім того, у справі № 911/2325/18 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки у порядку статті 388 ЦК України (земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучену земельну ділянку ефективним способом захисту є віндикаційний позов, до якого застосуванню підлягає загальний строк позовної давності.
Разом з тим, колегія суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду із зазначеним висновком не погодилась та вважає, що зайняття (заволодіння) громадянами та юридичними особами земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням положень ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки природно-заповідного призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та вимагаючи повернути таку ділянку.
При цьому колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки природно-заповідного фонду для інших цілей (у цьому випадку - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) суперечить вимогам законодавства. Землі природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища, тобто становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Повернення таких земель має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета у цьому разі відповідає загальним інтересам суспільства.
Землі природно-заповідного фонду віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у наведеній вище постанові Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18, а також для формування єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах.
Вивчивши матеріали цивільної справи, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність прийняття справи до розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти до розгляду справу за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Шевченківської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Полтавської області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 12 жовтня 2022 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Ткачук
Судді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов Г.Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач
