ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа
№ 554/10517/16-ц Номер провадження 22-ц/814/384/20
Головуючийу 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2020 року
м. Полтава
Полтавський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Полтавської області Глушко Андрія Михайловича на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 21 листопада 2019 року ухваленого у складі головуючого судді Чуванової А.М., повний текст судового рішення кладено 29 листопада 2019 року, у справі за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Кривоноса Руслана Євгенійовича до виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтава ради, Шевченківської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки,-
В С Т А Н О В И В:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У 2016 році перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Шевченківської районної в місті Полтава ради, Шевченківської районної в місті Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив:
- визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 1000 м 2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (далі - земельна ділянка);
- визнати недійсним та скасувати рішення сесії Октябрської районної в м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502;
- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87, яким затверджено проєкт відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової чи громадської забудови міста земельну ділянку;
- визнати недійсним та скасувати рішення сесії Октябрської районної в м. Полтава ради від 26 березня 2009 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрського районної в м. Полтава ради від 24 лютого 2009 року № 87;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 1000 м2, кадастровий номер 5310137000:15:017:0020, вартістю 109877 грн до земель запасу Полтавської міської ради.
Позов мотивовано тим, що за результатами проведеної прокуратурою перевірки дотримання Полтавською міською радою земельного законодавства виявлено, що рішеннями Октябрської районної в м. Полтаві ради та виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради відчужено землі парку «Перемога» в м. Полтаві, який є об`єктом природно-заповідного фонду та пам`яткою місцевого значення садово-паркового мистецтва.
На переконання позивача, право приватної власності незаконно набуто на спірну земельну ділянку із земель комунальної власності ОСОБА_1 та у подальшому придбано ОСОБА_2 . Юридичне оформлення права власності відповідача ОСОБА_1 , на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки рішень, починаючи з незаконного рішення від 28.10.2008 року за №502.
Незаконність надання у власність земельних ділянок громадянам на території парку «Перемога», у тому числі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 встановлено вироком Київського районного суду м.Полтави від 23.04.2015 року у справі №552/401/15-к, залишеному без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02.07.2015 року та ухвалою ВССУ від 19.11.2015 року.
Незаконність набуття права власності на спірну земельну ділянку доводиться обставинами, встановленими постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 року, якою задоволено позов прокурора про скасування рішення 16 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 08.12.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 », визнано протиправним та скасовано вказане рішення. Судом зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування від 08.12.2011 року прийнято з порушенням норм ст.20 ЗК України, оскільки Полтавською міською радою не приймалось рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки парку «Перемога» та рішення щодо зміни її цільового призначення. Така зміна не погоджувалась з Кабінетом Міністрів України.
Посилаючись на положення ч.1 ст.388 ЦК України, вважає, що земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади м.Полтави не з його волі іншим шляхом, зважаючи на те, що Полтавська міська рада діяла при цьому не в інтересах громади міста, яку вона представляє. Незаконність рішень органу місцевого самоврядування, які стали підставою реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_1 , автоматично породжує для позивача обов`язок повернення земельних ділянок повноважному власнику - територіальній громаді.
Зазначив, що відповідно до статей 45, 46 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі позову) функції контрюлю за дотриманням земельного законодавства належать Державній екологічній інспекції України, однак фактично такі функції до інспекції не перейшли, а тому Держекоінспекція України позбавлена права на звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи суспільний інтерес у заявлених вимогах, додержання справедливого балансу між публічним і приватним інтересом та правомірності втручання, на підставі ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.45 ЦПК України прокурор звернувся до суду з даним позовом та просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказана справа була предметом розгляду судів різних інстанцій.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено частково. Рішення Октябрської районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Кривоноса Руслана Євгенійовича до виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтава ради, Шевченківської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем у справі беззаперечно доведено факт незаконності передачі органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду у приватну власність ОСОБА_1 , що суперечить нормам чинного законодавства. З урахуванням поданих відповідачами заяв та на підставі вимог ст. 256 ЦПК України, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Підстав для задоволення вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, суд не вбачав, оскільки відповідач набув право власності на вказану земельну ділянку згідно умов договору купівлі-продажу від 15.10.2012 року, який є чинним і сторонами у встановленому законом порядку не оскаржений, а тому витребування вказаного майна з його володіння, у порядку визначеному ст.ст. 387, 1213 ЦК України, визнано безпідставним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі заступник прокурора Полтавської області посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що звернення першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту майнових інтересів територіальної громади міста Полтави та реалізації конституційного права громадян користуватися об`єктами права власності українського народу.
Висновки районного суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, є помилковими, оскільки початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб`єктивні та об`єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що прокурорська перевірка, яка проводилась у 2013 році, стосувалася законності прийнятого рішення Полтавської міської ради, а не рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради у 2009 році, а, отже, інформація, отримана в ході перевірки, не давала можливості встановити наявність порушення прав та законних інтересів держави.
Вказує, що встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого районною радою рішення, прокурор міг зробити лише після ініціювання відповідної перевірки в діяльності Октябрської районної в м. Полтаві ради на підставі постанови від 23 січня 2014 року та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2014 року. Зокрема, про незаконність передачі земель прокурору стало відомо з моменту отримання висновку комісійної судової земельно-технічної експертизи від 29 вересня 2014 року, у ході якої за допомогою спеціального програмного забезпечення накладено межі спірної земельної ділянки на межі парку «Перемога».
Доводи інших учасників справи
Доводи відзиву Шевченківської районної у м. Полтаві ради та її виконавчого комітету на апеляційну скаргу зводяться до того, що рішення районного суду є вірним та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та просить залишити її без задоволення, а постановлене у справі судове рішення - без змін.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши сторони, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27 травня 2001 року Дирекцією міського парку культури та відпочинку взято на себе охоронне зобов`язання по забезпеченню режиму охорони та збереження парку пам`ятки садово-паркового мистецтва парк «Перемога», відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської обласної ради депутатів трудящих №555 від 24 грудня 1970 року у межах м. Полтави, загальною площею 30,9 га.
Рішенням Виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502 «Про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_1 , надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 1000 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд відповідно до схеми, погодженої управлінням у справах містобудування та архітектури Полтавського міськвиконкому.
Рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року затверджено рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 1000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Рішенням Виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87 «Про передачу у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва» погоджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової чи громадської забудови міста вищевказану земельну ділянку. Рішенням Октябрської районної у м. Полтава ради від 26 березня 2009 року зазначене рішення затверджено.
05 червня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності, щодо земельної ділянки, площею 1 000 кв. м., яка розташована в АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1 а.с.40).
Також встановлено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року задоволено позов прокурора про скасування рішення 16 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 08.12.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 », зокрема, визнано протиправним та скасовано вказане рішення. При розгляді даної справи встановлено, що станом на 01 січня 2009 року, 01 січня 2011 року та 01 січня 2013 року земельні ділянки парку «Перемога» площею 30,9 га мали статус об`єкта природно-заповідного фонду (судові рішення набрали законної сили). Судом зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування від 08.12.2011 року прийнято з порушенням норм ст.20 ЗК України, оскільки Полтавською міською радою не приймалось рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки парку «Перемога» та рішення щодо зміни її цільового призначення. Така зміна не погоджувалась з Кабінетом Міністрів України.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.
Стаття 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд», а також стаття 43 ЗК України визначають, що до природно-заповідного фонду належать, зокрема, штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.
Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 20 ЗК України (у редакції чинній на час винесення оспорюваних рішень Октябрської районної у м. Полтаві ради) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.
Судом установлено, що Полтавською обласною радою рішення про зміну меж, площ, категорій чи скасування статусу парку «Перемога», відповідно до вищевказаної норми закону, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку, не приймалося.
З урахуванням вказаного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що належними і допустимими доказами підтверджується факт належності території парку «Перемога», який розташований на земельній ділянці площею 30,9 га, до парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення та є об`єктом природно-заповідного фонду.
Згідно з висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 29 вересня 2014 року 17 земельних ділянок, зокрема, і спірна земельна ділянка, розташовані в межах парку «Перемога». Основне цільове призначення (категорія) вказаних земельних ділянок, у тому числі й земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 , не змінювалися. Розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність вказаних земельних ділянок та технічна документація на земельні ділянки не відповідають вимогам земельного законодавства.
Вироком Київського районного суду міста Полтави від 23 квітня 2015 року, що набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 367 КК України, який, працюючи на посаді завідуючого Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, протягом 2009-2010 років незаконно затвердив висновки про погодження проектів із землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території парку «Перемога», серед яких було погоджено відповідний висновок ОСОБА_1 .. На підставі вказаного висновку останньому незаконно було передано безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, площею 1 000 кв. м яка розташована в АДРЕСА_1 , та яка знаходиться під об`єктом природного-заповідного фонду -парку «Перемога» у місті Полтаві.
Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
На підставі вказаного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1 000 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , технічна АДРЕСА_3 , а також прийняті з цього приводу оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування не відповідають вимогам закону.
Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.
Згідно з частиною першою статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією договору купівлі-продажу від 15.10.2012 року вбачається, що між ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір, за яким продавець зобов`язався передати у приватну власність покупця земельну ділянку площею 0,1000 га, а покупець зобов`язався прийняти земельну ділянку і сплатити за неї обговорену грошову суму.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, оскільки остання набула право власності на вказану земельну ділянку згідно умов договору купівлі-продажу від 15.10.2012 року, який є чинним і сторонами у встановленому законом порядку не оскаржений.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право держави витребувати земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) на прокуратуру покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В свою чергу, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами першою, п`ятої статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Якщо позовні вимоги цивільним судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції встановивши порушення місцевою радою норм замельного законодавства, виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, є підставою для відмови в позові.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що трирічний строк позовної давності для прокурора розпочався 20 червня 2013 року, та врахувавши, що із указаної дати у нього виникло право на подання позову про захист порушеного права, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що, звернувшись до суду із даним позовом лише в грудні 2016 року, прокурор пропустив установлений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачами подано заяву, що є підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише у січні 2014 року, коли було винесено постанову про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів (та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2014 року), а не у 2013 році, оскільки в ході перевірки не здобуто інформації, що стосується предмету доказування, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Встановлено, що про порушення прав територіальної громади прокурору стало відомо з моменту, коли він дізнався про зменшення розміру земельної ділянки парку «Перемога». Встановивши зазначений факт, прокурор зобов`язаний був протягом трьох років з моменту, коли він дізнався про зменшення розміру земельної ділянки парку «Перемога» вчинити ефективні та своєчасні дії щодо з`ясування обставин зменшення розміру земельної ділянки та в чиєму користуванні чи власності ці земельні ділянки перебувають.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу про порушення прав територіальної громади, зменшення розміру земельної ділянки парку «Перемога» достовірно стало відомо в червні 2013 року.
20 червня 2013 року прокурором було направлено подання про усунення порушень вимог земельного та податкового законодавства, яке рішенням Полтавської міської ради від 12 липня 2013 року відхилено.
27 липня 2013 року перший заступник прокурора міста Полтави звернувся з адміністративним позовом до Полтавської міської ради, треті особи: Управління Держземагенства у Полтавській області, Полтавський міський парк культури та відпочинку «Перемога», Управління культури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, про скасування рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду міста Полтави від 20 січня 2014 року у справі № 816/4424/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, адміністративний позов першого заступника прокурора міста Полтави задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення 16 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 08 грудня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що прокурором до звернення до суду проводилась прокурорська перевірка щодо дотримання земельного законодавства в частині використання територій та об`єктів природно заповідного фонду, у тому числі парку «Перемога».
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком судів попередніх інстанцій у справі № 914/3224/16, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки в іншій справі.
Таким чином, прокурору у справі, яка переглядається, було відомо та він мав реальну можливість протягом трирічного строку позовної давності з`ясувати зазначені вище питання (коли відбулося незаконне вилучення земельних ділянок та в чиєму користуванні вони знаходяться) та звернутися з відповідним позовом до суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наведенні в апеляційній скарзі доводи судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки судом правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Колегія суддів при розгляді даної справи, приймає до уваги висновки Верховного суд викладені в постановах від 29 січня 2020 року у справі № 554/10827/16-ц, 554/10516/16-ц, 554/10379/16-ц, в аналогічних справах.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Тому підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області Глушко Андрія Михайловича - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районногосуду м.Полтави від 21 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 березня 2020 року.
Головуючий суддя О.О. Панченко
Судді В..П. Пікуль
Т.В. Одринська
