Ухвала
Іменем України
14 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 755/21889/21
провадження № 61-528ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрєєв Ігор Петрович, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: Подільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляпунова Ярослава Анатоліївна, про встановлення факту батьківства та визнання права власності на майно в порядку спадкування, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої
ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Подільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(місто Київ) (далі - Подільський РВ ДРАЦС Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ)), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляпунова Я. А. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), в якому просила:
- встановити факт батьківства шляхом визнання померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 рідним батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- внести зміни до актового запису про народження від 27 серпня 2014 року № 1718, а саме: у графі «Відомості про батька» вказати батьком малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
- виключити відомості про батька ОСОБА_5 ;
- визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Ляпуновою Я. А. спадкоємцю ОСОБА_1 частково недійсним, у частині права власності на частину нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 ;
- зупинити державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , індексний номер: 57727922 від 19 квітня 2021 року;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності в порядку спадкування за законом на частину нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Ляпуновою Я. А. спадкоємцю ОСОБА_1 частково недійсним у частині права власності на частину нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 ;
- зупинити державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , індексний номер: 57726534 від 19 квітня 2021 року;
- визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності в порядку спадкування за законом на частину нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 .
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про встановлення факту батьківства, оскільки ОСОБА_4 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , є біологічним батьком її малолітньої дочки
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлення факту батьківства необхідно їй для прийняття спадщини малолітньою дитиною ОСОБА_3 , яка відкрилася після смерті її батька та складається з: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 , як син померлого спадкодавця, після відкриття спадщини оформив свої спадкові права на вказані об`єкти нерухомості. Натомість, малолітня ОСОБА_3 спадщину не прийняла, оскілки в реєстраційних документах ОСОБА_4 не був записаний її батьком.
Посилаючись на те, що вищезазначені спірні квартири, які є власністю відповідача ОСОБА_1 , можуть бути відчужені на користь третіх осіб, невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити, утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, ОСОБА_2 просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .
Дніпровський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 05 січня
2022 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив частково.
Наклав арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Наклав арешт на частину квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд своєю постановою від 09 листопада 2022 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2022 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Тому обраний позивачкою спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання майбутнього рішення суду.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрєєв І. П., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Разом з тим, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від: 07 вересня 2022 року у справі № 490/7508/20 (провадження № 61-4608св21), 02 листопада 2022 року у справі
№ 290/1310/21 (провадження № 61-7712св22), 16 листопада 2022 року
у справі № 464/8946/21 (провадження № 61-8645св22), 24 листопада
2022 року у справі № 204/4475/21 (провадження № 61-20259св21).
Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи заяву позивачки про забезпечення позову, суди визнали доводи ОСОБА_2 щодо можливого батьківства ОСОБА_4 обґрунтованим, практично поновили позивачці строк, який був пропущений, для прийняття спадщини, та спрогнозували майбутню зміну кола спадкоємців.
Також суди не звернули уваги на те, що заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого відчуження майна відповідача, а доказів того, що відповідач чи інші особи здійснюють дії, чи намагаються здійснити дії, пов`язані із заходами, котрі просить застосувати заявниця, не надано.
Верховний Суд своєю ухвалою від 13 січня 2023 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
У січні 2023 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду
від 13 січня 2023 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрєєв І. П., надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги,
до якої доданий документ, що підтверджує сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону.
Таким чином, недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалі Верховного Суду від 13 січня 2023 року, усунуті.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року
у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказала, оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, то і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що у серпні 2021 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Подільський РВ ДРАЦС Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ), приватний нотаріус Київського МНО Ляпунова Я. А., про встановлення факту батьківства та визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ОСОБА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13 грудня 2021 ОСОБА_1 :
- на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом,
серія та номер: 372, виданого 19 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Ляпуновою Я. А., на праві власності належить квартира
АДРЕСА_2 .
- на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом,
серія та номер: 373, виданого 19 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Ляпуновою Я. А., на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року
у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суди встановили, що позивачкою у даному позовному провадженні доводиться факт встановлення батьківства, що може призвести до зміни кола спадкоємців щодо майна померлого спадкодавця та набуття права власності на спадкове майно всіма належними спадкоємцями, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що захист порушеного права таким рішенням може стати неефективним у разі відчуження відповідачем такого майна на користь третіх осіб, і порушені права позивача вимагатимуть додаткового захисту, а виконання такого рішення буде суттєво ускладненим.
Таким чином, враховуючи, що зміна власника майна ускладнить розгляд справи і може призвести до збільшення кола учасників справи, то з метою фіксації правового статусу спірного майна (реєстрації прав на нього) і осіб, що мають до нього відношення, дійсно є доцільним вжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на таке майно протягом розгляду справи по суті.
Разом з тим, оскільки позивачкою оспорюється фактично право власності відповідача на частину набутого ним у спадок майна, тому наявні підстави для накладення арешту лише на частину спірних квартир, що не порушуватиме прав відповідача, відповідатиме співмірності заявленим позовним вимогам та буде достатнім для захисту порушених прав позивача у разі задоволення позову.
Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, з метою забезпечити позивачці реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивачки, та врахувавши, що вказаний, застосований спосіб забезпечення позову є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від: 07 вересня 2022 року у справі № 490/7508/20 (провадження № 61-4608св21), 02 листопада 2022 року
у справі № 290/1310/21 (провадження № 61-7712св22), 16 листопада
2022 року у справі № 464/8946/21 (провадження № 61-8645св22),
24 листопада 2022 року у справі № 204/4475/21 (провадження
№ 61-20259св21), колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі
№ 490/7508/20 (провадження № 61-4608св21) ОСОБА_6 просив забезпечити позов у цій справі шляхом заборони АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо розірвання в односторонньому порядку договору
про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, заборони АТ «Миколаївобленерго» вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електроенергії на
АДРЕСА_3 .
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі
№ 290/1310/21 (провадження № 61-7712св22) ОСОБА_7 і СФГ «Шанс» звернулись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
і ТОВ «Агро-Регіон Любар» проводити будь-які роботи на цих земельних ділянках до винесення рішення у справі.
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі
№ 464/8946/21 (провадження № 61-8645св22) ОСОБА_13 подала до суду заяву про забезпечення позову у справі шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна - квартири
АДРЕСА_4 .
У постанові від 24 листопада 2022 року у справі № 204/4475/21 (провадження № 61-20259св21) Верховний Суд, погодившись з висновками апеляційного суду, зазначив, що спірну квартиру використовують донька та онука відповідача у справі, як єдине житло, тому можливі, з огляду на статтю 56 Закону України «Про виконавче провадження», опис, обмеження у користуванні, опечатування або передача квартири на відповідальне зберігання третьої особи із принципами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не узгоджуються. У цьому випадку співмірним заходом могла бути, наприклад, заборона власнику відчуження спірної квартири.
Отже, посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду
від: 07 вересня 2022 року у справі № 490/7508/20 (провадження
№ 61-4608св21), 02 листопада 2022 року у справі № 290/1310/21 (провадження № 61-7712св22), 16 листопада 2022 року у справі
№ 464/8946/21 (провадження № 61-8645св22), 24 листопада 2022 року
у справі № 204/4475/21 (провадження № 61-20259св21) є безпідставними, оскільки фактичні обставини, предмет позовних вимог, вид забезпечення позову та правове регулювання відрізняються у цій справі й у справі, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги про те, що, розглядаючи заяву про забезпечення суди визнали доводи ОСОБА_2 щодо можливого батьківства
ОСОБА_4 обґрунтованим, практично поновили строк позивачці, який був пропущений, для прийняття спадщини, та спрогнозували майбутню зміну кола спадкоємців, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суди встановили, що позивачкою фактично оспорюється право власності відповідача на частину набутого ним у спадок майна, що є обов`язковим при розгляді заяви про забезпечення позову. Після чого, суди перерахували докази, які надала позивачка на доведення позовних вимог і які надали суду підстави погодитись із тим, що спір дійсно існує.
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрєєв Ігор Петрович, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада
2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє
в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: Подільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляпунова Ярослава Анатоліївна,
про встановлення факту батьківства та визнання права власності на майно в порядку спадкування, за заявою ОСОБА_2
про забезпечення позову.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
