Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
16 червня 2023 року Справа № 280/726/20 СН/280/3/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Стрельнікової Н.В., за участі секретаря судового засідання Білай В.Р. та учасників
представника позивача: Железняк-Кранг І.В.
представника відповідачів: Соловйової М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства Юстиції України
Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства Юстиції України (далі по тексту відповідач 1) та Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області (далі третя особа), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4200/к від 24.12.2019 із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02.01.2020 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у запорізькій області;
- поновити позивача на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03.01.2020 або перевести на рівнозначну посаду до державного органу, якому передаються повноваження та функції такого органу.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржений наказ прийнятий відповідачем в порушення норм визначених частин 1 - 3 статті 49-2 КЗпП України, яким передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Проте під час звільнення, позивачу не було надано жодної пропозицій щодо переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду з моменту повідомлення його про ліквідацію територіального органу та зміну в організації виробництва і праці до дати звільнення. Крім того, враховуючи положення постанов КМУ №1074 та №870, відбулась реорганізація територіальних органів центрального органу виконавчої державної влади - Міністерства юстиції України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржений наказ прийнятий у відповідності до норм чинного законодавства.
Постановою Верховного Суду від 26.01.2023 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №280/726/20 скасовано, а справу №280/726/20 направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Справа №280/726/20, автоматизованою системою документообігу суду 20.02.2023 передана на новий розгляд в провадження судді Стрельнікової Н.В.
Ухвалою судді від 27.02.2023 було прийнято до свого провадження прав №280/726/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 17.03.2023 було задоволено клопотання представника відповідача та призначено розгляд справи у загальному провадженні. Підготовче засідання призначено на 20.04.2023.
Протокольною ухвалою суду від 20.04.2023 у підготовчому засіданні було оголошено перерву до 18.05.2023.
Ухвалою суду від 18.05.2023 було задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі у якості співвідповідача Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі відповідач 2). Ухвалено також розгляд справи розпочати спочатку та призначено підготовче засідання на 14.06.2023.
У підготовчому засіданні 14.06.2023 було оголошено перерву до 16.06.2023.
16.06.2023 протокольною ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті того ж дня. У судовому засіданні з розгляду справи по суті 16.06.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом №4200/к від 24.12.2019 Міністерства юстиції України із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/х від 02.01.2020 позивача звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. На думку позивача, відповідачем порушені норми частин 1 - 3 статті 49-2 КЗпП України, яким передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Під час звільнення, позивачу не було надано жодної пропозицій щодо переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду з моменту повідомлення його про ліквідацію територіального органу та зміну в організації виробництва і праці до дати звільнення. Окрім того порушено вимоги статті 22 Закону України «Про державну службу» де встановлюється що, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Окрім того, аналіз положень Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади №1074 та постанови КМУ №870 від 09.10.2019 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", якою визначений перелік утворених міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції та перелік ліквідованих територіальних органів Міністерства юстиції, передбачає, що видані на виконання цієї постанови накази про доручення голові ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області забезпечити передачу майна, документів га матеріалів Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області правонаступникові, свідчать про те, що відбулась реорганізація територіальних органів центрального органу виконавчої державної влади - Міністерства юстиції України. Окрім того, самою Постановою КМУ №870 від 09.10.2019 у п.3 а. 3 сказано, що: «міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно пункту 1» - що суперечить положенням законодавства, оскільки правонаступники можуть існувати у разі злиття, приєднання або перетворення органів виконавчої влади, а у разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) юридичної особи, яка ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Також акцентує увагу суду, що новоутворені міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, серед яких Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виконують завдання аналогічні тим, що виконували головні територіальні управління юстиції. Звуження функції територіальних органів ще раз свідчить про те, що державні службовці, які займали керівні посади в останніх та досягали всіх поставлених Міністерством юстиції У країни цілей, цілком спроможні виконувати ті завдання і функції, які покладені на новостворені міжрегіональні управління Мін`юсту.
Дії Міністерства юстиції України стосовно звільнення, вважає прийнятим з порушенням вимог діючого законодавства у зв`язку з чим просить суд позов задовольнити
Представник відповідача-1 15.03.3023 через канцелярію суду (вх. №10748) надав відзив у якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив наступне. Стаття 87 Закону України «Про державну службу» є спеціальною нормою, що регулює питання припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу. Підпункт 11 частини першої статті 87 Закону (ліквідація державного органу) є самостійною підставою припинення державної служби та відповідно до частини третьої статті 5 Закону виключає застосування пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити. Підпункт 11 частини першої статті 87 Закону (ліквідація державного органу) як підстава припинення державної служби не є тотожним таким підставам, як «скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу». Приймаючи Закон України від 19.09.2019 № 117-IX, законодавець мав на меті саме розмежування окремих правових підстав припинення державної служби ліквідації державного органу або/та скорочення його чисельності або штату. З прийняттям Закону України від 19.09.2019 № 117-IX зі статті 87 Закону, що регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі ліквідації, реорганізації державного органу, скорочення його штату або чисельності, виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Не містить обов`язку роботодавця/суб`єкта призначення пропонувати іншу рівноцінну посаду державної служби і КЗпП. З 25.09.2019, тобто з дати набрання чинності Законом № 117-ІХ, вже не передбачена необхідність пропозиції іншої роботи (посади державної служби) як умова звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією держ гаючи всім формам дискриміна
Також відповідач 1 у відзиві зазначає про те, що структура та функціонування міжрегіональних управлінь юстиції інші ніж у головних територіальних управлінь юстиції, що підтверджується Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5, та Положенням про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5 (до внесення змін наказом від 23.10.2019 №3228/5). Згідно п. 5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074. У разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади права та обов`язки органів виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України (п. 6 Порядку). Отже, вищезазначені норми законодавства свідчать про те, що ліквідація суб`єкта владних повноважень без передання його прав і обов`язків до іншого органу неможлива. Територіальний орган виконавчої влади Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області як юридична особа публічного права припиняє свою діяльність саме шляхом ліквідації, а не реорганізації, як про це зазначає позивач, а міжрегіональний територіальний орган виконавчої влади Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) як юридична особа публічного права створений шляхом новоутворення.
Також у відзиві зазначено, що саме Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області мало бути належним відповідачем стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019, а не Міністерство юстиції України, як вказує позивач.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив у якій зокрема зазначено наступне. Відповідач, як й до висновків ВС по цій справі, знов помилково стверджує, що ним було проведено всі дії при звільнені позивача відповідно до закону, помилково вказуючи такі дії як вчиненні ним в наслідок ліквідації, це і є основна з правових позицій відповідача, якою він помилково обґрунтовує свій відзив. Вбачається, що жодної ліквідації не відбулося, адже Держава не відмовилась від виконання завдань, функцій органу не передано іншії органам виконавчої влади, права та обов`язки у разі перетворення перехойшлн до правонаступника. Жодних доказів того, що наразі держава відмовилась від виконання функцій, які були покладені на відповідача ним до суду не подано, в матеріалах справи вони відсутні. Відсутні і докази того, що функції органу передано інші органам. Наявні та не чим не спростовані фактичні обставини, згідно яких функції та обов`язки перейшли за реорганізацією до правонаступника. На підставі наведеного у відповіді на відзив представник позивача зазначає що відзив є необгрунтованим та таким, що не підтверджений належними та достатніми доказами.
Представником відповідача 1 було 28.03.2023 подано заперечення на відповідь на відзив вх. № 12324 за змістом аналогічні відзиву на позовну заяву.
01.06.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача 2, аналогічний за змістом заявам по суті справи відповідача 1. Крім того відповідач 2 у відзиві зазначив, що саме Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області мало бути належним відповідачем стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019, а не Міністерство юстиції України, як вказує позивач. Залучення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в якості співвідповідача не вирішує питання визначення належного відповідача, адже Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення, Позивач не перебував у трудових відносинах з Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро), а відповідно не там отримував заробітну плату.
Також в матеріалах справи наявні письмові пояснення третьої особи від 17.03.2020 (вх. №12267), в яких третя особа зазначила наступне. 25.09.2019 ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону, не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною та достатньою підставою для її припинення.
При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому позивач обіймав посаду начальника, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону. При цьому посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП є безпідставним, оскільки його було звільнено за спеціальною нормою Закону, а саме - за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу). Посилання позивача на частину 2 статті 40 та статтю 42 КЗпП України, щодо звільнення з підстав зазначених у пунктах 1,2 і 6 статті 40 КЗпП можливе лише при неможливості переведення працівника за його згодою на іншу роботу та щодо критеріїв переважного права на залишення на роботі працівника при скороченні чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації також є безпідставними.Також хибним є посилання позивача на ст. 87 Закону України «Про державну службу» відповідно до якої, на думку позивача, звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення виходячи із наступного:
По-перше, звільнення позивача відбулося на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а не на підставі пункту 1 частини першої цієї статті.
По-друге, стаття 87 Закону України «Про державну службу» (станом на дату попередження про звільнення та станом на дату звільнення позивача) взагалі не містить норму зазначену позивачем.
З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог та просила суд їх задовольнити. Представник відповідачів просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. З матеріалів справи вбачається та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань що 22 січня 2021 року Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області припинило свою діяльність.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
08 квітня 2016 року наказом № 1515/к Міністерства юстиції України від 07.04.2016 ОСОБА_1 , було призначено на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис №24 від 02.01.2020.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п.2 Постанови).
До переліку міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції, що утворюються (Додаток 2) до Постанови №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", включено Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 Постанови №870 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Запорізькій області з 18.10.2019 року по 21.01.2021 року перебувала у стані припинення юридичної особи.
Таким чином, з дня утворення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до нього перейшли повноваження та функції, відповідача.
Постановою №870 визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
Так, на виконання Постанови №870 наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, згідно з переліком (додаток 1), зокрема ГТУЮ у Запорізькій області і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, згідно з переліком (додаток 2), зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Даним наказом, також затверджено, список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (п.4 Наказу №3173/5).
Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (п.п.7 та 8 п. 5 Наказу).
23.10.2019 позивачу вручено попередження про наступне звільнення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870.
02.01.2020 наказом Міністерства юстиції України від 24.12.2019 № 4200/к із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 6/к від 02.01.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Наказом заступника голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 24.12.2019 № 1079/07-12 «Про оголошення наказу про звільнення» із змінами відповідно до наказу від 02.01.2020 №1/07-12 позивачу оголошений наказ Міністерства юстиції України від 24.12.2019 № 4200/к про звільнення з посади відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з припиненням державної служби.
Позивач, не погодившись з наказом Міністерства юстиції України від 24.12.2019 №4200/к із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 6/к від 02.01.2020, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-VIII).
Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ст. 1 Закону).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.
В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Оскільки стаття 87 цього Закону, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача не визначала порядок і процедуру припинення державної службу на підставі пункту 11 частини першої цієї статті (відповідні зміни були внесені Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 р. № 440-IX), тому до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» підлягають застосованою положення КЗпП України.
Статтею 40 КзПП України визначено підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу, серед яких є зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України).
Частиною 2 статті 40 КЗпП України унормовано, що вивільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників та неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Порядок вивільнення працівників врегульовано статтею 49-2 КЗпП України.
Згідно частини 1-3 цієї статті КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, виходячи із змісту частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які заявилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17, від 06.03.2019 року у справі № 824/424/16-а та від 20.02.2020 року у справі № 809/1068/17.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ (далі - Закон №117-IX) були серед іншого виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
Приписи частини п`ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
У цій справі Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року підкреслив, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у цій справі погодився з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.
Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX та «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
У своєю чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
Таким чином ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Ці правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших своїх територіальних органів (реорганізації) Міністерство юстиції України було зобов`язане додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників реорганізованої (ліквідованої) установи.
Натомість, як встановлено судом, відповідач 1 не запропонував позивачу жодної вакансії.
За наведених обставин суд вважає, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 233 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відтак, внаслідок скасування судом наказу про звільнення позивача та задоволення позовної вимоги про поновленні на роботі належить також задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 8 цього Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про середній заробіток позивача від 23.04.2020 №19-01-70/1261-2, середньомісячна заробітна плата позивача становить 26799,57 грн. Середньодена заробітна плата зазначена становить 1276,17 грн.
За період з 03.01.2020 по 16.06.2023 включно, позивач перебував у вимушеному прогулі 863 робочих дні. А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (1276,17 грн.) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (863), становить 1101334 (один мільйон сто одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 71 коп.
Відповідно до пп. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Суд дійшов висновку про допущення рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 26799,57 (двадцять шість тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 57 коп., грн. звернути до негайного виконання.
Суд враховує також, що оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на державну службу в Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області та був звільнений з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, яке було окремою юридичною особою, і саме Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області здійснювало нарахування та виплату заробітної плати то середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню саме з ГТУЮ у Запорізькій області, як із юридичної особи публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах та яка безпосередньо здійснювала йому нарахування та виплату заробітної плати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Сулу від 30 листопада 2021 року у справі №460/483/20.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що 22 січня 2021 року Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області припинило свою діяльність, тобто здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у області.
З метою правильного вирішення справи та застосування ефективного способу захисту судом залучений як співвідповідач Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке є правонаступником Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області.
Враховуючи вищенаведене, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.01.2020 по 16.06.2023 включно в розмірі 1101334 (один мільйон сто одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 71 коп.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 9, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 000156622) №4200/к від 24.12.2019 зі змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02.01.2020 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03.01.2020.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.21 А, код ЄДРПОУ 43314918) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.01.2020 по 16.06.2023 включно в розмірі 1101334 (один мільйон сто одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 71 коп., з якої утримати податки та інші обов`язкові платежі.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 26799,57 (двадцять шість тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 57 коп., з якої утримати податки та інші обов`язкові платежі, підлягає негайному виконанню.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено у повному обсязі 18.09.2023.
Суддя Н.В. Стрельнікова
