Постанова
Іменем України
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 183/7850/22
провадження № 61-14740св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися із позовом до ОСОБА_3 про стягнення індексу інфляції, 3% річних, плати за користування коштами, встановленої на рівні облікової ставки Національного банку України.
Позов мотивований тим, що 26 січня 2021 року між сторонами був укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Працевич В.В, зареєстрований в реєстрі за № 153, відповідно до якого, в строк до 22 березня 2021 року між сторонами попереднього договору буде укладено основний договір.
За умовами попереднього договору відповідач виступить продавцем, а позивачі покупцями нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1334 га, кадастровий номер 1223285000:02:003:0623, розташованої за цією ж адресою, та в день нотаріального посвідчення основного договору зобов`язуються передати (оплатити) продавцеві вартість нерухомого майна в повному обсязі з урахуванням умов попереднього договору.
Ціна продажу нерухомого майна за основним договором повинна була складати 2 817 247,41 грн, що складало еквівалент 100 000 дол. США, які покупці повинні були передати продавцеві в день підписання основного договору.
Відповідно до пункту 9 попереднього договору в рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна позивачі передали відповідачці в якості авансу грошові кошти у розмірі 845 174,22 грн, що складало еквівалент 30 000 дол. США.
Проте укладення основного договору в строк до 22 березня 2021 року не відбулося, відповідач не повернула їм отримані кошти за попереднім договором.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року у справі № 183/1839/21 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 був задоволений частково, з відповідача на користь позивачів стягнуто авансову суму у розмірі 845174,22 грн. Проте ОСОБА_3 рішення суду не виконує, грошові кошти добровільно не повертає, продовжує ними користуватися.
Позивачі просили стягнути з відповідача:
плату за користування коштами, встановленими на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 22 березня 2021 року по 25 жовтня 2022 року в розмірі 177 666,95 грн;
3% річних за період з 22 березня 2021 року по 25 жовтня 2022 року в розмірі 40 359,96 грн;
інфляційні втрати за період з 22 березня 2021 року по 25 жовтня 2022 року в розмірі 215 188,11 грн;
сплачений судовий збір.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 штрафні санкції за прострочення грошового зобов`язання, а саме індекс інфляції за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 295 214, 88 грн, 3% річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 48 904,33 грн, а всього 344 119,21 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідно до пункту 9 попереднього договору 26 січня 2021 року у рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна за Основним договором Сторона два передає Стороні один як аванс грошові кошти в розмірі 845 174,22, який в еквіваленті складає 30 000 дол. США за офіційним курсом гривні до дол. США, встановленим НБУ на день укладення договору. У строк до 22 березня 2021 року між сторонами не було укладено основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, склад якого визначено у попередньому договорі, внаслідок чого між сторонами виник спір щодо повернення отриманої ОСОБА_3 суми, на умовах, визначених договором та законом;
рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року у справі № 183/1839/21 позов ОСОБА_2 ОСОБА_1 до ОСОБА_3 був задоволений частково, з відповідача на користь позивачів стягнуто авансову суму у розмірі 845 174,22 грн (а. с. 17- 20);
на момент пред`явлення цього позову рішення суду від 03 жовтня 2022 року не набрало законної сили, позивачі наполягають на тому, що отримання відповідачем авансова сума їм не повернута, тому вони просять застосувати до відповідача відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, визначену законом;
у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18. Отже, з відповідача на користь позивач підлягає стягненню сума індексу інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду;
оскільки умови попереднього договору залишаються невиконаним на теперішній час, на суму 845 174,22 грн підлягають нарахуванню інфляційні втрати за період з 22 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року, на підставі розрахунку: 845174,22 грн х 1.34929470 [сукупний індекс інфляції] / 100% - 845174 грн. =295 294,88 грн; 3% річних за вказаний період складають 48 904,33 грн, виходячи з наступного розрахунку: 845174,22 х3% / 100% / 365 х 706 [кількість днів];
при вирішенні питання про стягнення грошової суми за користування чужими грошовими коштами суд першої інстанції вказав, що про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачів грошової суми за користування чужими коштами, визначеної позивачами на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки позивачі у даних правовідносинах не являються юридичною особою, ні суб`єктом підприємницької діяльності, яка відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здійснює діяльність з надання фінансових послуг.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення індексу інфляції та 3% річних задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 штрафні санкції за прострочення грошового зобов`язання, а саме індекс інфляції за період з 23 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 74 535,62 грн та 3 % річних за період з 23 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 23479,63 грн, а всього 98015,25 грн.
В іншій частині заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
судом першої інстанції встановлено, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачами, що підтверджується нотаріально посвідченим попереднім договором від 26 січня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , відповідно до якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк до 22 березня 2021 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; у рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна за Основним договором Сторона два передає Стороні один у якості авансу грошові кошти в розмірі 845 174,22 грн;
Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна в строк, визначений попереднім договором до 22 березня 2021 року між сторонами укладено не було. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 стягнуто авансову суму у розмірі 845 174,22 грн. Сума отриманого авансу відповідачем не повернута позивачам. Тобто відповідач прострочила своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із не укладенням основного договору. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у розмірі 845 174,22 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивачів виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України;
пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем);
судом першої інстанції проведено розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних за період порушення грошового зобов`язання з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року (по день ухвалення рішення). Проте, при проведені розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року судом першої інстанції не прийнято до уваги положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов`язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану. За таких обставин позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних підлягають задоволенню лише за період з 23 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Інфляційні втрати за зазначений період складають 74535,62 грн., виходячи із розрахунку (845 174 х1.08818968 - 845 174,00).Три проценти річних за зазначений період складають 23479,63 грн., виходячи із розрахунку (845 174 x 3 % x 338 : 365 : 100);
посилання на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги ту обставину, що відповідач на укладання договору не з`явилася з поважних причин,так як захворіла на COVID і вона про цю обставину попереджала позивачів листом- претензію, основний договір було не укладено з причин, які не залежали від відповідача не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку не мають правового значення. Нормами ЦК України передбачено, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося;
твердження про те, що відповідачка намагалася урегулювати ситуацію мирним шляхом, намагалася повернути кошти позивачам, однак позивачі відмовилися прийняти належне виконання грошового зобов`язання, що виключає відповідальність відповідача є безпідставним та спростовується встановленими обставинами. У зв`язку із неповерненням грошових коштів в добровільному порядку позивачі вимушені були звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідачки сплаченого ними авансу. До ухвалення судового рішення по справі виконання зобов`язання з боку відповідачки не мало місця, як і не повернуті кошти на виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 стягнуто авансову суму у розмірі 845 174,22 грн. Направлення листів претензій на адресу позивачів, якими пропонувалося погодити дату та місце передачі коштів, позивачами не отримані, про що зазначає представник відповідача в заяві, та і позивачі отримання таких пропозицій заперечують;
оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального права, то є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних з ухваленням нового рішення.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, в якій просили:
постанову апеляційного суду скасувати
залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції;
стягнути з ОСОБА_3 витрати за подання касаційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
між Позивачами та Відповідачем не укладався а ні кредитний договір, а ні договір позики. При цьому законодавство України не містить у собі норми права, яка би прирівнювала аванс до позики чи кредиту. Також за своєю суттю обов`язок щодо повернення суми грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов`язання, що випливає з договору позики в розумінні статті 1048 ЦК України. Розмір і порядок одержання процентів за несвоєчасне повернення продавцем суми авансу укладеними сторонами попередніми договорами не передбачено. Аванс - це лише спосіб платежу, який не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. Особа, яка передала грошову суму як аванс у рахунок майбутніх платежів, має право вимагати повернення суми авансу в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання сторонами умов договору. У разі коли сторони домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, у якому вони передавалися. Стягнення грошової суми за попереднім договором, яка є авансом, не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором позики, оскільки ці дії вчиняються не на виконання взятих грошових зобов`язань щодо повернення суми позики, а з підстав неукладення сторонами основного договору купівлі-продажу нерухомого майна. Таким чином, перерахувавши суми інфляційних витрат та 3% річних з 23 березня 2021 року по 23 березня 2022 року та безпідставно застосувавши пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до правовідносин між Позивачами та Відповідачем апеляційний суд порушив матеріальне право України, фактично дискримінувавши права Позивачів на компенсацію втрат через винні дії Відповідача у зв`язку з неповерненням останнім авансу Позивачам. Також, маємо зауважити, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру судових рішень це єдиний випадок відступлення апеляційною інстанцією від встановлених висновків Верховного суду та застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до повернення авансу та таких правовідносин;
в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, а саме: статті 625 ЦК України, яка застосована в Великою Палатою Верховного Суду в контексті обов`язковості її застосування за порушення грошових зобов`язань боржником за весь час прострочення: «згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України в частині визнання авансу та передплати за договорами купівлі-продажу нерухомості та попередніми договорами стосовно купівлі-продажу нерухомості-та в частині застосування, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до грошових зобов`язань не пов`язаних з наданням кредиту (позики) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
31 січня 2024 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 звернулася із клопотанням про відкладення розгляду справи, в якому просив відкласти розгляд справи № 183/7850/22, призначений на 31 січня 2024 року.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
02 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 , яке підписане представником ОСОБА_5 , про відкладення розгляду справи відмовити.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 листопада 2023 року вказано, що:
аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17; від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц; від 16 травня 218 року у справі № 686/21962/15-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18; від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18; у справі № 918/631/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 26 січня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено попередній договір, що був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі з № 153, відповідно до якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк до 22 березня 2021 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У попереднього договору від 26 січня 2021 року сторони передбачили, що:
у рахунок сплати ціни продажу нерухомого майна за Основним договором Сторона два передає Стороні один у якості авансу грошові кошти в розмірі 845 174,22, який в еквіваленті складає 30 000 дол. США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день укладення договору (пункт 9 договору).
У строк до 22 березня 2021 року між сторонами не було укладено основного договору купівлі-продажу нерухомого майна і відповідачем не повернуто позивачам грошові кошти в вигляді авансу, отриманого за попереднім договором в сумі 845174,22 грн.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2022 року в справі № 183/1839/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 авансову суму у розмірі 845 174,22 грн.
Рішення суду в справі № 183/1839/21не виконано, що не оспорюється сторонами.
Позиція Верховного Суду
Щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:
на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22);
на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Касаційний суд зауважує, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу.
Щодо вирішення по суті
Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).
Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).
У справі, що переглядається:
суд апеляційної інстанції при частковому задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних вважав, що суд першої інстанції при проведені розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року не прийняв до уваги положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов`язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану;
апеляційний суд не звернув уваги, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу. Як наслідок, підстави для застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України для вирішення спору в цій справі відсутні. Тому суд апеляційної інстанції помилково відмовив у зменшенні розміру 3 % річних. Як наслідок, постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про 3 % річних, належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 48 904,33 грн належить залишити в силі;
апеляційний суд не врахував, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти;
апеляційний суд не звернув уваги, що в цій справі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, а тому втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому постанову апеляційного суду в частині відмови в стягненні інфляційних втрат слід змінити, оскільки апеляційний суд відмовив в їх стягненні з інших мотивів;
касаційний суд зауважує, що відповідачка судове рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення про інфляційних втрат в розмірі 74 535,62 грн не оскаржувала в касаційному порядку через наявність інших підстав для їх відмови. Тому позивачі не можуть потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що такі особи досягнули в попередній інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення постановлені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних скасувати; заочне рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 48 904,33 грн.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З урахуванням розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивачів покладається 1 244,40 грн судового збору за подання позову, з позивачів на користь відповідача покладається 3 679,42 грн судового збору за подання апеляційної скарги, з відповідача на користь позивачів покладається 2 489,99 грн судового збору за подання касаційної скарги.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).
Тому з відповідача на користь позивачів покладається 54,97 грн судового збору.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних скасувати.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних за період з 23 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року у розмірі 48 904,33 грн залишити в силі.
Змінити розподіл судових витрат, здійснений заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 54,97 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в скасованій частині та заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2023 року в зміненій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
