КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 760/2096/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/130/2024
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г.,
при секретарі Даньшиній І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, треті особи: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Коробенка С.В.,-
встановив:
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом.
Позивач просила: відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 ; повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 ; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю; встановити новий порядок спілкування ОСОБА_2 з сином лише у присутності матері та/або уповноваженої особи органу опіки та піклування протягом двох годин на тиждень за місцем проживання та без права забирати дитину з місця її проживання з обов`язковим попереднім узгодженням часу; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 20 000 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 cерпня 2014 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза зареєстрованим шлюбом народився син ОСОБА_3 .
01 грудня 2021 року рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради затверджено висновок про визначення способу участі батька у вихованні дітей.
Відповідно до висновку, ОСОБА_2 може бачитися з дітьми, зокрема, сином, щотижня з 18 години п`ятниці по 22 годину неділі, може забирати дітей на час канікул з місця фактичного проживання, при цьому зобов`язаний заздалегідь попереджати ОСОБА_1 та повертати дитину на початок учбового процесу.
В січні 2022 року ОСОБА_2 викрав дитину та відмовився повернути ОСОБА_1 , перешкоджав у побаченнях та спілкуванні.
Позивач зазначала, що ОСОБА_2 порушив домовленості щодо місця проживання дитини, графік та умови побачень з сином, самостійно змінив його місце проживання.
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом.
ОСОБА_2 просив визначити постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дитина бажає проживати саме з батьком, у власності ОСОБА_2 перебуває кілька об`єктів нерухомості, він спроможний забезпечити для сина належний рівень утримання.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволеночастково.
Стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 10 000 грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначеномісце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком -ОСОБА_2 .
Зарахуванозустрічні зобов`язання сторін про виплату компенсації сплаченого судового збору.
Скасуванозаходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 17 лютого 2022 року.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року залишити без змін.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
ОСОБА_2 та його представник проти апеляційної скарги заперечили.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 повністю та визначаючи місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, суд першої інстанції виходив із інтересів дитини.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
Встановлено, що 21 cерпня 2014 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза зареєстрованим шлюбом народився син ОСОБА_3 .
Малолітній син зареєстрований та проживав з позивачем у місті Шостка Сумської області. Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі та у Шосткинській дитячій музичній школі.
01 грудня 2021 року рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради затверджено висновок про визначення способу участі батька у вихованні дітей.
Відповідно до висновку, ОСОБА_2 може бачитися з дітьми, зокрема, сином, щотижня з 18 години п`ятниці по 22 годину неділі, може забирати дітей на час канікул з місця фактичного проживання, при цьому зобов`язаний заздалегідь попереджати ОСОБА_1 та повертати дитину на початок учбового процесу.
ОСОБА_1 звернулася до служби в справах дітей виконавчого комітету Шосткинської міської ради із заявою про визначення місця проживання дитини. Засідання комісії за цією заявою призначено на 19 січня 2022 року.
В січні 2022 року ОСОБА_2 викрав дитину та відмовився повернути ОСОБА_1 , перешкоджав у побаченнях та спілкуванні.
Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 порушив графік та умови побачень з сином, визначений рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради, самовільно змінив місце проживання дитини.
Обґрунтовуючи поданий зустрічний позов, ОСОБА_2 зазначав, що у ОСОБА_1 немає можливостей забезпечити належний догляд та утримання дитини. Проживання малолітньої дитини з батьком відповідає інтересам сина.
Відповідно до ст. ст. 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
За ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до висновків Верховного Суду: «Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).
Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Тому Об`єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18).»
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано: «що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Найкращі інтереси дитини є предметом основного піклування батьків. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, зокрема, врахували, що батько самовільно забрав сина з дитячого садочка, та не надавав можливості зустрічатися та спілкуватися позивачці з сином, що суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини, пояснення представників соціальних служб у судовому засіданні, які намагались здійснити заходи для поновлення стосунків між матір`ю та батьком дитини, між батьками та дитиною, а також той факт, що відповідач відмовляється від спільного відвідування та отримання психологічної допомоги з метою поновлення родинних стосунків. Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги та не врахував до кого із батьків дитина має більшу прихильність і не з`ясував думку самої дитини з приводу визначення місця її проживання є безпідставними, оскільки за положеннями зазначеної норми права , місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається без врахуванні її думки. При цьому питання про заслуховування думки дитини було предметом оцінки апеляційного суду, який вірно дійшов до висновку, що з урахуванням встановлених судом обставин справи, ситуації, яка склалась у сім`ї та обстановці у якій перебуває дитина, вона не зможе об`єктивно, незалежно та вільно висловити свою думку.»
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року за № 742/2468/22 зроблено висновок про те, що: «Встановивши, що ОСОБА_4 добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров`ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судами таких обставин не встановлено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 742/1593/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 650/1631/19, від 30 березня 2021 року у справі № 753/24507/18, від 03 травня 2018 року у справі №350/1258/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 592/9104/17-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 241/638/20, від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Встановивши, що батько добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров`ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судами таких обставин не встановлено.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів, оскільки невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України.»
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, рішенням виконавчого комітету Шосткинської міської ради 01 грудня 2021 року затверджено висновок про визначення способу участі батька у вихованні дітей.
Відповідно до висновку, ОСОБА_2 може бачитися з дітьми, зокрема, сином, щотижня з 18 години п`ятниці по 22 годину неділі, може забирати дітей на час канікул з місця фактичного проживання, при цьому зобов`язаний заздалегідь попереджати ОСОБА_1 та повертати дитину на початок учбового процесу.
Також, згідно довідки сектору реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шосткинської міської ради від 30 серпня 2018 року, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстрована і ОСОБА_1 .
Актом обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що умови проживання відповідають нормам та в квартирі забезпечено всім необхідним. Діти розвинені, мають охайний вигляд, завжди перебувають під наглядом. Мати спокійна та доброзичлива, відкрита до спілкування. За вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 .
Крім того, 10 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до поліції із заявою про те, що ОСОБА_2 не повернув сина на місце його постійного проживання. Зазначене підтверджується витягом із реєстру обліку звернень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги щодо відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у батька та повернення його ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 самочинно та без згоди ОСОБА_1 змінив місце проживання спільної малолітньої дитини, способом її викрадення, відтак, колегія суддів вважає, що в даному випадку мають бути засновані норми ч. 1 ст. 162 СК України, а саме: відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Протилежний висновок суду є помилковим.
Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зробив взаємовиключний висновок стягнувши на користь ОСОБА_1 завдану відповідачем моральну шкоду у розмірі 10 000 грн 00 коп. та визначивши місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.
Так, вказані правовідносини не передбачають відшкодування моральної шкоди, оскільки вирішується питання про місце проживання дитини. Вирішення судом спору на користь матері вже є відновленням її порушеного права.
Відтак, рішення суду в цій частині позовних вимог підлягає скасуванню.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, колегія суддів проаналізувала акт обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , а також лист класного керівника та директора Шосткинської загальноосвітньої школи щодо інформації про родину.
При цьому, визначаючи місце проживання дитини разом з матір`ю, крім вищенаведених обставин, суд бере до уваги склад сім`ї позивача, а саме: ОСОБА_1 та двоє її дітей. Колегія суддів бере до уваги, що сумісне проживання брата та сестри буде в інтересах ОСОБА_3 .
З огляду на те, що судом прийнято рішення про визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з матір'ю, суд не знаходить підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що внаслідок дій ОСОБА_2 між дитиною та матір`ю дійсно втрачений сталий емоційний зв`язок, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у якнайкращому вихованні дитини, враховуючи саме її інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 30 червня 2023 року ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .
У порядку розподілу судових витрат, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 984 грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 587 грн 00 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у ОСОБА_2 .
Повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 .
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - Швидкою Альоною Олександрівною.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 984 грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 587 грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 27 травня 2024 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.В. Кулікова
С.Г. Музичко
