Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
20 січня 2025 року
м. Київ
справа № 357/3145/20
провадження № 61-726сво24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Синельникова Є. В., суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є., повернув справу № 357/3145/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білоцерківська міська рада, про виділення в натурі частки будинку і встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Об`єднана палата зазначила:
«разом з тим Верховний Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19) правову позицію щодо застосування статей 181, 364, 370 ЦК України.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, отже при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України.
Подібних висновків, щодо застосування положень статей 364 та 367 ЦК України дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17 (провадження № 61-5181св22).
Питання застосування норм статей 183, 358, 364 ЦК України було предметом розгляду Верховного Суду України у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16. Зокрема, зазначено, оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
З урахуванням наведеного, визначені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, передбачені частиною другою статті 403 ЦПК України, не підтвердилися.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет для розгляду справи об`єднаною палатою, палати, враховуючи наявність висновків у спірних правовідносинах Верховного Суду України у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справа № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19).
Враховуючи наведене, справа підлягає поверненню на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду».
Не можу погодитися із висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з таких мотивів.
1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2024 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
1.1. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
«26. Передання справи № 357/3145/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідне для забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів статей 364 і 367 ЦК України шляхом відступу від висновків про застосування приписів статті 364 ЦК України, які Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 8 березня 2023 року у справі № 559/1923/17 без узгодження зі сформульованими раніше висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними, зокрема, у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 і від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17. А саме мова йде про відступ від висновків про те, що:
- після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється;
- при виділі власнику частки зі спільного нерухомого майна, власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі іншого (інших) співвласників, тобто має складати окремий об`єкт нерухомого майна;
- при виділі у власність позивачеві частини майна суд повинен у рішенні зазначити, яка частка виділяється відповідачу;
- якщо нерухоме майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, один із яких заявив вимогу про виділ йому частки з цього майна, то, задовольняючи цю вимогу, суд має виділити частку також іншому співвласнику-відповідачеві.
27. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що, відступаючи від зазначених висновків, слід сформулювати такі:
- виділ частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України за загальним правилом не припиняє право спільної часткової власності на це майно для інших співвласників, ніж той, який просив про виділ; таке припинення завжди має місце внаслідок поділу спільного нерухомого майна між співвласниками;
- якщо нерухоме майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, то кожен із них може просити про поділ відповідного майна, а не про виділ частки;
- лише вирішуючи питання про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, суд, задовольняючи позов, зобов`язаний визначити у судовому рішенні окремі об`єкти, які отримає як позивач, так й інші співвласники-відповідачі».
2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
3.1. Тлумачення частини другої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
4. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
4.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
5. З урахуванням наявності протилежних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, в Об`єднаної палати були відсутні підстави для повернення справи № 357/3145/20.
Суддя В. І. Крат
