Єдиний державний реєстр судових рішень
Унікальний номер справи 357/3145/20
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4696/2026
Головуючий у суді першої інстанції О. Я Ярмола
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
17 лютого 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року, постановлену у складі судді О.Я. Ярмола в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, -
у с т а н о в и в :
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківська міська рада, про виділ в натурі частки будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2023 року залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.07.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківська міська рада, про поділ в натурі будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.
31.10.2025 на адресу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 357/3145/20, в якій відповідач просить стягнути судові витрати понесені ним у зв`язку із сплатою судового збору в сумі 11 773,00 грн., а також витрати на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 357/3145/20 повернуто заявнику без розгляду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що ЦПК України не вимагає додавати до заяви доказів про ухвалення додаткового рішення доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Так, відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 183 ЦПК України до заяви скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Зауважує, що разом з додатками до заяви про ухвалення додаткового рішення апелянтом подавались докази про сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, та касаційної скарги про які інші сторони у справі біли обізнані та мали такі докази.
ОСОБА_1 , третя особа Білоцерківська міська рада правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції про повернення заяви заявникові віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про повернення заяви ОСОБА_2 без розгляду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Постановляючи ухвалу про повернення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду суд мотивував своє рішення тим, що при зверненні до суду заявником не долучено доказів, які мали підтвердити надіслання іншим учасникам справи копії заяви разом із додатками, що зумовлює застосування наслідків, передбачених ч.4 ст.183 ЦПК України.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 39843/98; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Так, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальний дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Разом з тим, відповідно до положень ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Отже, норми ст. 270 ЦПК України не містять вимог про необхідність надання суду доказів надсилання заяви іншим учасникам справи.
Крім того, слід зауважити, що вимоги ч. 2 ст. 183 ЦПК України не регулюють питання подачі саме заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Таким чином, суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу ІІ «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.
Відповідно до положень п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна
