УХВАЛА
11 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 757/31500/15-ц
провадження № 61-4003ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національного банку України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі Вищої ради правосуддя про визнання незаконною бездіяльності та відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИВ:
31 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому, з урахуванням нової редакції позову від 06 червня 2017 року та заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17 червня 2024 року, просив: визнати незаконною бездіяльність Держави України в особі Вищої Ради Правосуддя, яка не організувала правову систему України для розгляду її органами судової влади упродовж розумного строку цивільної справи за позовом ОСОБА_1 від 20 липня 2009 року; визнати незаконною бездіяльність Держави України в особі Національного Банку України, який, діючи через прирівняного за своїм статусом до його представника ліквідатора Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» Євсієнка І. С., не виконав на користь ОСОБА_1 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2011 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року; зобов`язати Державну казначейську службу України списати з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , або, як альтернатива, стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України 9 848,98 грн у відшкодування майнової шкоди та 43 478,20 грн у відшкодування моральної шкоди, остаточний розмір яких підлягає перерахунку на дату фактичного виконання судового рішення у виконавчому провадженні.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
27 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі
№ 10-р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання незаконною бездіяльності та відшкодування шкоди.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.
Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Справа № 757/31500/15-ц є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
У касаційній скарзі зазначено, що справа оскаржується до Верховного Суду згідно підпункту в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, зокрема зазначена скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зокрема, первинна цивільна справа №2-10647/2009 розглядалася з 20 липня 2009 року по 22 лютого 2012 року, тобто, два роки і сім місяців. Позов до банку підлягав швидкому розгляду, адже банк перебував під тимчасовою адміністрацією відповідача-1 і ухвалення судом першої інстанції на користь позивача судового рішення надав би можливість відшкодувати присуджену йому суму за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак, цього не відбулося внаслідок затягнення розгляду цієї справи національними судами в трьох рівнях юрисдикції, коли вищі суди скасовували ухвали нижчих судів, які перешкоджали провадженню у справі і повертали справи на новий розгляд, що свідчить про наявність серйозних недоліків у судовій системі України. Касаційне оскарження судових рішень має фундаментальне значення в умовах відсутності в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало спірні правовідносини і використання в цих умовах загальних норм ЦК України.
Проте скаржник не обґрунтував належним чином фундаментальний характер питання права, яке він підняв у касаційній скарзі, для формування єдиної правозастосовної практики в Україні. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 757/31500/15-ц.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко
