Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5253/26 Справа № 202/3145/22 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пищиди М.М.
суддів Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна про визнання недійсним договору дарування, скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію обтяження, скасування записів про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки, -
В С Т А Н О В И В :
У червні 2022 року Дніпровська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О. В. про визнання недійсним договору дарування, скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію обтяження, скасування записів про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2017 року у справі № 202/3192/17:
визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , від 18 лютого 2017 року, укладений між ТОВ «АЛВЄН» та ОСОБА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 615,6 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , яке складається з: А-1 приміщення кафе (у підземному переході), що складається з 1-тамбур площею 5,0 кв.м, 1а-тамбур площею 9,1 кв.м, 2-туалет площею 6,4 кв.м, 3-туалет площею 2,8 кв.м, 4-туалет площею 3,1 кв.м, 4а-підсобне приміщення площею 2,8 кв.м, 5-підсобне приміщення площею 7,8 кв.м, 6-приміщення площею 9,6 кв.м, 7-зала площею 96,7 кв.м., 8-приміщення площею 6,2 кв.м., 9-кухня площею 11,9 кв.м., 10-мийка площею 8,4 кв.м, 11-комора площею 8,8 кв.м, 12-комора площею 11,6 кв.м, 13-коридор площею 17,0 кв.м., 14-тамбур площею 2,6 кв.м., 14а-тамбур площею 2,1 кв.м, 15-кабінет площею 5,0 кв.м, 16-комора площею 6,5 кв.м, 17-тамбур площею 8,7 кв.м, 18-приміщення площею 9,0 кв.м, 18а-приміщення площею 2,0 кв.м, 19-тамбур площею 9,9 кв.м, 20-приміщення площею 51,2 кв.м, 21-комора площею 4,4 кв.м, 22-тамбур площею 3,6 кв.м, 23-коридор площею 10,5 кв.м, 24-комора площею 11,0 кв.м, загальною площею 333,7 кв.м; А1-1 надбудова, яка складається з 26-приміщення площею 37,5 кв.м; А2-2 прибудова, яка складається з 25-коридор площею 14,5 кв.м, 28-коридор площею 14,3 кв.м, загальною площею 28,8 кв.м; А3-2 автомийка, яка складається з 27-автомийка площею 104,3 кв.м, 29-приміщеня площею 111,3 кв.м, загальною площею 215,6кв.м.
На підставі вказаного судового рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором КП «Парковка та реклама» Товстухою Ю. М. було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на вищезазначене нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1294210412101, номер запису про право власності 21272234 від 07 липня 2017 року.
Разом з тим, постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року:
апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради задоволено;
заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 скасовано;
у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «АЛВЄН» про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовлено.
Зазначене нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 є самочинно побудованим.
Отже, ОСОБА_1 не набула право власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , тому не мала права розпоряджатися ним.
Проте, 06 жовтня 2017 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є. Є., ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_4 нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , тобто по частині кожній. Право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є. Є., номер запису про право власності: № 22705436, № 22707329 від 06 жовтня 2017 року.
Позивач вказує, що земельна ділянка на якій розташовано нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Вказана земельна ділянка жодному із відповідачів у користування не надавалася.
Отже, зазначена земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд.
Дніпровська міська рада просила:
повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 власникові Дніпровській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення нежитлового приміщення, яке складається з: А-1- приміщення кафе (у підземному переході), загальною площею 615,6 кв.м, яке складається з 1-тамбур площею - 5,0 кв. м., 1 а-тамбур площею - 9,1 кв. м., 2-туалет площею - 6,4 кв. м., 3-туалет площею - 2,8 кв.м., 4-туалет площею - 3,1 кв.м., 4а - підсобне приміщення площею - 2,8 кв.м., 5-підсобне приміщення площею -7,8 кв.м., 6-приміщення площею -9,6 кв.м., 7-зала площею - 96,7 кв.м., 8-приміщення площею - 6,2 кв.м., 9-кухня площею - 11,9 кв.м., 10-мийка площею - 8,4 кв.м., 11-комора площею - 8,8 кв.м., 12-комора площею 11,6 кв.м., 13-коридор площею - 17,0 кв.м., 14-тамбур площею - 2,6 кв.м., 14а-тамбур площею-2,1 кв.м., 15-кабінет площею - 5,0 кв.м., 16-комора площею - 6,5кв.м., 17-тамбур площею - 8.7 кв.м., 18-приміщення площею - 9,0 кв.м., 18а- приміщення площею -2,0 кв.м., 19-тамбур площею -9,9 кв.м., 20-приміщення площею - 51,2 кв.м., 21-комора площею - 4,4 кв.м., 22-тамбур площею - 3,6 кв.м., 23-коридор площею - 10,5 кв.м., 24-комора площею - 11,0 кв.м.. загальною площею - 333,7 кв. м.; А1-1 - набудова, яка складається з 26-приміщення площею - 37,5 кв.м.; А2-2 - прибудова, яка складається з 25-коридор площею - 14,5 кв.м., 28-коридор площею -14,3 кв.м. загальною площею 28,8 кв. м.; А3-2 - автомийка, яка складається з 27-автомийка площею - 104,3 кв.м., 29-приміщення площею - 111,3 кв.м. загальною площею 215,6 кв.м., загальною площею 215,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення, яке складається з: А-1 приміщення кафе (у підземному переході), загальною площею 215,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1294210412101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень із закриттям розділів за:
ОСОБА_1 , номер запису про право власності 21272234 від 07 липня 2017 року, внесений Державним реєстратором КП «Парковка та реклама» Товстухою Ю. М.;
ОСОБА_2 номер запису про право власності 22705436 від 06 жовтня 2017 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є.;
ОСОБА_4 номер запису про право власності 22707329 від 06 жовтня 2017 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є. та покласти на відповідачів судові витрати.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року в задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення; рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року, з урахуванням ухвали від 19 листопада 2025 року про виправлення описки касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року змінено, виклавши мотиви відмови у задоволенні позовних вимог в редакції цієї постанови.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2026 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року у частині позовних вимог Дніпровської міської ради до:
ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення нежитлового приміщення,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року у частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про повернення земельної ділянки, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення нежитлового приміщення скасовано та передано справу у цій частині та розподілу судових витрат на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням висновків Верховного суду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.
Судом встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року у справі №202/3192/17:
визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , від 18 лютого 2017 року, укладений між ТОВ «АЛВЄН» та ОСОБА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 615,6 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , яке складається з: А-1 приміщення кафе (у підземному переході), що складається з 1-тамбур площею 5,0 кв.м., 1а-тамбур площею 9,1 кв.м., 2-туалет площею 6,4 кв.м, 3-туалет площею 2,8 кв.м., 4-туалет площею 3,1 кв.м., 4а-підсобне приміщення площею 2,8 кв.м., 5-підсобне приміщення площею 7,8 кв.м., 6-приміщення площею 9,6 кв.м., 7-зала площею 96,7 кв.м., 8-приміщення площею 6,2 кв.м., 9-кухня площею 11,9 кв.м., 10-мийка площею 8,4 кв.м., 11-комора площею 8,8 кв.м., 12-комора площею 11,6 кв.м., 13-коридор площею 17,0 кв.м., 14-тамбур площею 2,6 кв.м., 14а-тамбур площею 2,1 кв.м., 15-кабінет площею 5,0 кв.м., 16-комора площею 6,5 кв.м., 17-тамбур площею 8,7 кв.м., 18-приміщення площею 9,0 кв.м., 18а-приміщення площею 2,0 кв.м., 19-тамбур площею 9,9 кв.м., 20-примішення площею 51,2 кв.м., 21-комора площею 4,4 кв.м., 22-тамбур площею 3,6 кв.м., 23-коридор площею 10,5 кв.м., 24-комора площею 11,0 кв.м. загальною площею 333,7 кв.м.; А1-1 надбудова, яка складається з 26-приміщення площею 37,5 кв.м.; А2-2 прибудова, яка складається з 25-коридор площею 14,5 кв.м., 28-коридор площею 14,3 кв.м., загальною площею 28,8 кв.м.; А3-2 автомийка, яка складається з 27-автомийка площею 104,3 кв.м., 29-приміщеня площею 111,3 кв.м., загальною площею 215,6кв.м.
На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року у справі №202/3192/17 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором КП «Парковка та реклама» Товстухою Ю. М. було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на зазначене нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1294210412101, номер запису про право власності 21272234 від 07 липня 2017 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року:
апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради задоволено;
заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року в частині зустрічного позову скасовано;
у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «АЛВЄН», третя особа - ОСОБА_5 та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі №202/3192/17 постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишено без змін.
06 жовтня 2017 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є. Є., ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_4 нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , тобто по частині кожній. Право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є. Є., номер запису про право власності: №22705436, №22707329 від 06 жовтня 2017 року.
Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом про усунення перешкод та припинення права власності, використовуючи правовий механізм, установлений частиною п`ятою статті 376 ЦК України.
Апеляційний суд виходить із того, що відповідно до статті 83 3К України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст, є комунального власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених Відповідно до частини першої статті 122 3К України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з вимогами частини першої статті 116 3К України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п?ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 37 ЦК України.
За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на зазначеній земельній ділянці самочинно побудоване майно, а саме А-1 приміщення кафе (у підземному переході), що складається з 1-тамбур площею 5,0 кв.м., 1а-тамбур площею 9,1 кв.м., 2-туалет площею 6,4 кв.м, 3-туалет площею 2,8 кв.м., 4-туалет площею 3,1 кв.м., 4а-підсобне приміщення площею 2,8 кв.м., 5-підсобне приміщення площею 7,8 кв.м., 6-приміщення площею 9,6 кв.м., 7-зала площею 96,7 кв.м., 8-приміщення площею 6,2 кв.м., 9-кухня площею 11,9 кв.м., 10-мийка площею 8,4 кв.м., 11-комора площею 8,8 кв.м., 12-комора площею 11,6 кв.м., 13-коридор площею 17,0 кв.м., 14-тамбур площею 2,6 кв.м., 14а-тамбур площею 2,1 кв.м., 15-кабінет площею 5,0 кв.м.,16-комора площею 6,5 кв.м.,
17-тамбур площею 8,7 кв.м., 18-приміщення площею 9,0 кв.м., 18а-приміщення площею 2,0 кв.м., 19-тамбур площею 9,9 кв.м., 20-примішення площею 51,2 кв.м., 21-комора площею 4,4 кв.м., 22-тамбур площею 3,6 кв.м., 23-коридор площею 10,5 кв.м., 24-комора площею 11,0 кв.м. загальною площею 333,7 кв.м.; А1-1 надбудова, яка складається з 26-приміщення площею 37,5 кв.м.; А2-2 прибудова, яка складається з 25-коридор площею 14,5 кв.м., 28-коридор площею 14,3 кв.м., загальною площею 28,8 кв.м.; А3-2 автомийка, яка складається з 27-автомийка площею 104,3 кв.м., 29-приміщеня площею 111,3 кв.м., загальною площею 215,6кв.м.
Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.
Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.
Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.
На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.
Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.
Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).
З урахуванням викладеного належними відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки саме ці особи є останніми набувачами прав на об`єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24).
Підсумовуючи слід зазначити, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є останніми набувачами прав на об`єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За таких обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року, де суд вказав, що з цих підстав рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. При цьому колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 137, 138 Постанови (провадження № 12-39гс23), де зазначено: «Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту п`ятого частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі
№ 205/4372/21.
В ході апеляційного перегляду судового рішення у цій справі підтверджено порушення права Дніпровської міської громади, в особі Дніпровської міської ради, як власника земельної ділянки комунальної власності на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Верховний Суд неодноразово робив висновок, про те, що позовні вимоги про припинення (скасування) державної реєстрації права власності в такій категорії справ є похідними та залежать від вирішення основної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», $8 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач, ДМР понесла та документально підтвердила сплату судового збору при подачі позовної заяви в сумі 9924 грн (т. 1, а.с. 2), апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в сумі 14888 грн (т. 2, а.с. 230), касаційної скарги в сумі 19848 грн (т.3 а.с. 56), тому у зв`язку з задоволенням позовної заяви та апеляційної скарги частково, з відповідачів на користь позивача слід присудити витрати по сплаті судового збору в сумі 11 164,5 грн в рівних частках.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2023 року скасувати у частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про повернення земельної ділянки, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення нежитлового приміщення.
Позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про повернення земельної ділянки, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення нежитлового приміщення задовольнити частково.
Повернути земельну ділянку, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1294210412101) власникові Дніпровській міській раді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення нежитлового приміщення яке складається з: А-1 - приміщення кафе (у підземному переході), що складається з 1-тамбур площею 5,0 кв.м., 1а-тамбур площею
9,1 кв.м., 2-туалет площею 6,4 кв.м, 3-туалет площею 2,8 кв.м., 4-туалет площею 3,1 кв.м.,
4а-підсобне приміщення площею 2,8 кв.м., 5-підсобне приміщення площею 7,8 кв.м.,
6-приміщення площею 9,6 кв.м., 7-зала площею 96,7 кв.м., 8-приміщення площею 6,2 кв.м.,
9-кухня площею 11,9 кв.м., 10-мийка площею 8,4 кв.м., 11-комора площею 8,8 кв.м., 12-комора площею 11,6 кв.м., 13-коридор площею 17,0 кв.м., 14-тамбур площею 2,6 кв.м., 14а-тамбур площею 2,1 кв.м., 15-кабінет площею 5,0 кв.м., 16-комора площею 6,5 кв.м., 17-тамбур площею 8,7 кв.м., 18-приміщення площею 9,0 кв.м., 18а-приміщення площею 2,0 кв.м., 19-тамбур площею 9,9 кв.м., 20-примішення площею 51,2 кв.м., 21-комора площею 4,4 кв.м., 22-тамбур площею 3,6 кв.м., 23-коридор площею 10,5 кв.м., 24-комора площею 11,0 кв.м. загальною площею 333,7 кв.м.; А 1 -1 - надбудова, яка складається з 26-приміщення площею 37,5 кв.м.; А 2 -2 - прибудова, яка складається з 25-коридор площею 14,5 кв.м., 28-коридор площею 14,3 кв.м., загальною площею 28,8 кв.м.; А 3 -2 - автомийка, яка складається з 27-автомийка площею 104,3 кв.м., 29-приміщеня площею 111,3 кв.м., загальною площею 215,6кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги в сумі 11 164,5 грн в рівних частках.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 13 травня 2026 року.
Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року.
Головуючий:
Судді:
