Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 22-ц/813/3344/26
Справа № 947/26793/21
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.
Доповідач Коновалова В. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
07.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , від імені якої діє представник ОСОБА_6 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування, який обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_7 , який за життя склав заповіт на її ім`я, за яким заповідав їй усе своє майно.
Спадкодавцю належало на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси № 2-927/03 від 14 березня 2003 року, яке було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 18 липня 2008 року за реєстраційним номером 6377437.
26 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н. М. відкрито спадкову справу № 25/2015 (№ 58114324 у спадковому реєстрі) щодо розподілу майна спадкодавця, та після відкриття спадщини позивачкою було подано заяву про прийняття спадщини. 01 серпня 2019 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак постановою від 05 серпня 2019 року приватним нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки на частину спадщини також претендує ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця та вважає себе таким, що має право на обов`язкову частку у спадщині як особа з інвалідністю - повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця. Крім того, з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася ОСОБА_2 , яка є донькою ОСОБА_7 .
Позивачка зазначала, що нотаріусом невірно вирішено питання щодо наявності у відповідача права на обов`язкову частку у спадщині. Так, на день відкриття спадщини після померлого батька, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 не був в установленому законом порядку визнаний особою з інвалідністю, що підтверджується актом первинного огляду МСЕК серія 10 ААВ №795813 ОСОБА_3 , відповідно до якого, останньому вперше лише 18 квітня 2016 року встановлено інвалідність третьої групи в установленому законом порядку. Отже вважає, що інвалідність ОСОБА_3 було встановлено після відкриття спадщини батька, у зв`язку з чим ОСОБА_3 не відноситься до переліку осіб, які відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині. Крім того, до кола спадкоємців залучено також ОСОБА_2 , яка є донькою спадкодавця та станом на час відкриття спадщини вона була непрацездатною дитиною спадкодавця, тому, в силу статті 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку. Таким чином, оскільки до спадкування залучено спадкоємців першої черги, відтак, у разі спадкування за законом ОСОБА_2 мала б успадкувати 1/3 частину від спадкової маси, і тому половина вказаної частки становить 1/6, що складає обов`язкову частку. Різниця частки у спадковому майні, як стверджує позивачка, яка повинна належати їй складає 5/6 частин.
З урахуванням викладеного, з метою оформлення права власності в порядку спадкування за заповітом, після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки у неї немає іншої можливості оформити свої спадкові права.
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 5/6 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв.м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О», в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 20 вересня 2023 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі відомостей спадкової справи № 25/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 встановлено, що після його смерті з заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця. Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток домоволодіння, оскільки із матеріалів спадкової справи № 25/2015 від 26 жовтня 2015 року, після смерті ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 3 групи, що підтверджуються: довідкою, виданою Приморською МСЕК серії 10 ДАВ №795813 від 18 квітня 2016 року, безстроково; довідкою, виданою Державним закладом «Український медичний центр реабілітації матері та дитини» Міністерства охорони здоров`я України від 27 квітня 2016 року, №118, де вказано, що він перебував на обліку в Дитячій басейновій лікарні на водному транспорті з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства з 20 червня 2000 року; є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи. Суд першої інстанції з урахуванням положень частини першою статті 1241 ЦК України, статті 1261 ЦК України, зазначив, що визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку у спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України, яка залишилася після смерті ОСОБА_7 , суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в частині визнання за позивачкою права власності 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв. м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , просила суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.09.2023 року та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 із викладеними в ньому позовними вимогами, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 , від імені якої діє представник ОСОБА_6 , просила суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.09.2023 року, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_3 після проходження первинного огляду МСЕК був вперше після досягнення свого повноліття визнаний в установленому законом порядку особою з інвалідністю з наданням III групи інвалідності, про що складено довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія 10ААВ №795813 від 18.04.2016 року (копія є в матеріалах справи). Тобто до 18.04.2016 року ОСОБА_3 не був в установленому законом порядку визнаний повнолітньою особою з інвалідністю. Батько позивачки спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (копія є в матеріалах справи). Тобто, усі спадкоємці, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, в тому числі ОСОБА_3 , повинні бути визначені станом на 18.10.2015 року. Документом, який підтверджував би право ОСОБА_3 на обов`язкову частку у спадщині мала бути довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії із зазначенням дати встановлення та групи інвалідності, але станом на 18.10.2015 року її в нього не було, тому що він отримав її тільки 18.04.2016 року. З моменту досягнення повноліття ОСОБА_7 не мав перешкод для звернення в МСЕК для встановлення інвалідності в установленому законом порядку, але зробив це тільки через півроку після відкриття спадщини. Таким чином ОСОБА_3 , на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 не будучи визнаний особою з інвалідністю в установленому законом порядку та не маючи ніякої групи інвалідності відповідно до закону та рішення Конституційного Суду України №1-рп/2014 від 11.02.2014 року не відноситься до переліку осіб, які відповідно до ч.1 ст.1241 ЦКУ мають право на обов`язкову частку у спадщині та не має права на обов`язкову частку у спадщині.
Апеляційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суд першої інстанції при винесенні ухвали Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року та рішення суду від 20 вересня 2023 року помилково не врахував, що ОСОБА_5 просить суд визнати спірне спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею права на 1/2 частку в об`єкті спільної сумісної власності, посилаючись на те, що вона з 1997 року проживала із спадкодавцем однією сім`єю, вели спільне господарство, з 23 червня 2001 року по 02 вересня 2003 року та з 28 жовтня 2006 року по 13 квітня 2013 року, та цей період вартість спірного майна істотно збільшилась. Після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона у встановленому законом порядку звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Отже, суд незаконно відмовив їй у залученні до участі в справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та у прийнятті зустрічної позовної заяви, тому вказане рішення суду першої інстанції стосується її прав та обов`язків.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , подала до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , зазначивши, що відповідно ч.4, ч.5 ст.82 ЦПК України при розгляді справи № 947/26793/21 вже не повинні доказуватися обставини, встановлені у справах № 520/4274/16-ц та № 947/20335/19, які суперечать та спростовують вимоги ОСОБА_5 щодо будь-яких прав на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 18.02.2025 року апеляційну скаргу адвоката Левіта В.С. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката Врони А.В. в інтересах ОСОБА_5 задовольнив частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року скасував та прийняв постанову, якою позов адвоката Левіта В.С. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування, залишив без задоволення.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд аналізуючи норми процесуального права, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, положення Конституції України, правові висновки Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду за аналогічних обставин, виходячи з конкретних обставин справи №509/1118/17 та з урахуванням змісту судового рішення від 08 вересня 2022 року, дійшов висновку, що у даному випадку ухвалене судове рішення порушує питання про права та обов`язки ОСОБА_5 , але суд першої інстанції в порушення положень статей 53, 54 ЦПК України не залучив її до участі у справі. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 53, 54 ЦПК України, у відповідності до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції й прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови Верховного Суду
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, Верховний Суд, виходив з того, що у справі, що переглядається позивачка, як спадкоємиця за заповітом, звернулася з позовом до відповідачів, які мають право на обов`язкову частку, про визнання права на частку в спадковому майні (домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ); суд першої інстанції позов позивачки частково задовольнив. При цьому суд першої інстанції ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про вступ третьою особою та прийняття позовної заяви відмовлено і позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю повернуто. ОСОБА_5 ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року в апеляційному порядку не оскаржувала; в апеляційній скарзі ОСОБА_5 просила скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд першої інстанції при винесенні ухвали Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року та рішення суду від 20 вересня 2023 року помилково не врахував, що ОСОБА_5 просила суд визнати спірне спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею права на 1/2 частку в об`єкті спільної сумісної власності, посилаючись на те, що вона з 1997 року проживала із спадкодавцем однією сім`єю, вели спільне господарство, з 23 червня 2001 року по 02 вересня 2003 року та з 28 жовтня 2006 року по 13 квітня 2013 року, та цей період вартість спірного майна істотно збільшилась. Після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона у встановленому законом порядку звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Отже, суд незаконно відмовив їй у залученні до участі в справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та у прийнятті зустрічної позовної заяви, а тому вказане рішення суду першої інстанції стосується її прав та обов`язків; апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції вважав, що судом першої інстанції порушені норми цивільного процесуального законодавства, що унеможливлює вирішення спадкового спору по суті. У цьому випадку ухвалене судове рішення порушує питання про права та обов`язки ОСОБА_5 , але суд першої інстанції в порушення положень статей 53, 54 ЦПК України не залучив її до участі у справі. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 53, 54 ЦПК України, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції й прийняття постанови про відмови у задоволенні позову; апеляційний суд не звернув уваги, що Місікова С.А. є особою, яка не брала участі у справі; апеляційний суд не врахував, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; апеляційний суд не встановив, які права та інтереси ОСОБА_5 порушені рішенням суду першої інстанції, за умови, що в двох інших справах (№ 520/4274/16-ц, № 947/20335/19) є судові рішення, які набрали законної сили, в яких встановлено, що домоволодіння в АДРЕСА_1 було об`єктом особистої власності спадкодавця; апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті; у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 звертала увагу на те, що відповідно частин четвертої та п`яної статті 82 ЦПК України при розгляді справи № 947/26793/21 вже не повинні доказуватися обставини, встановлені у справах № 520/4274/16-ц та № 947/20335/19, які суперечать та спростовують вимоги ОСОБА_5 щодо будь-яких прав на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; апеляційний суд не перевірив доводів відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_5 про те, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позову, не вирішив питання про її права та інтереси.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
(2) Позиція інших учасників справи
20 червня 2025 року вказана справа надійшла до Одеського апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 , судові повістки-повідомлення отримали 03.02.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_5 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 07.05.2026 року, в обґрунтування якого зазначено, що прибути у судове засідання представник ОСОБА_1 адвокат Левіт В.С. не може у зв`язку з участю в закритому судовому засіданні в Овідіопольському районному суді Одеської області у кримінальному провадженні № 12024160000001489 від 21.12.2024 р. (справа № 509/3244/25) судове засідання по якому призначено на 07.05.2026 о 15:00.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвокат Левіта В.С. про відкладення розгляду справи відмовлено, з огляду на таке.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, у клопотанні не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності представника ОСОБА_1 адвокат Левіт В.С., а також не мотивовано необхідність його безпосередньої явки до суду. Крім того, апеляційний суд зазначає, що справа розглядається з 2021 року, 20 червня 2025 року вказана справа надійшла до Одеського апеляційного суду, розгляд справи не одноразово відкладався, 29.01.2026 року розгляд справи було відкладено, у зв`язку із закінченням робочого часу та відсутністю електроенергії в будівлі суду, наступна дата розгляду справи 07.05.2026 року визначалася з урахуванням думки присутніх учасників справи, зокрема з адвокатом Левітом В.С., про що свідчить його підпис в довідковому листі від 29.01.2026 року.
З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності представника ОСОБА_1 адвоката Левіта В.С.
Крім того, 21.10.2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, додаткові пояснення сторони позивача повернуті особі, яка їх подала, з огляду на наступне.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються ЦПК України або судом у передбачених ЦПК України випадках.
На стадії перегляду судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту глави 1 розділу п`ятого «Перегляд судових рішень» учасники справи мають право подавати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.
Аналіз наведеного свідчить про те, що законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими додаткові пояснення не є.
ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні просили апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі відомостей спадкової справи № 25/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 встановлено, що після його смерті з заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця. Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток домоволодіння, оскільки із матеріалів спадкової справи № 25/2015 від 26 жовтня 2015 року, після смерті ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 3 групи, що підтверджуються: довідкою, виданою Приморською МСЕК серії 10 ДАВ №795813 від 18 квітня 2016 року, безстроково; довідкою, виданою Державним закладом «Український медичний центр реабілітації матері та дитини» Міністерства охорони здоров`я України від 27 квітня 2016 року, №118, де вказано, що він перебував на обліку в Дитячій басейновій лікарні на водному транспорті з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства з 20 червня 2000 року; є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи.
Суд зазначив, що визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку у спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України, яка залишилася після смерті ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання за позивачкою права власності 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, за необхідне зазначити таке.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , залишивши заповіт від 24 листопада 2012 року, яким усе своє майно заповів ОСОБА_1
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними доньками ОСОБА_7 , а ОСОБА_3 є його рідним сином.
25 травня 1995 року ОСОБА_7 за договором дарування став власником 18/300 частин домоволодіння, що складається в цілому з двох кам`яних житлових будинків, загальною площею 103,1 кв. м та надвірних споруд: «Д, Ж, К, Л, Н, Р, С, Т» - сараїв, «У» - навіс, «З» - альтанка, «И,Ю» - вбиральні, «О» - літньої кухні, «У»-душ, №1-3,5,7 - огородження, І-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром 1 226 кв.м по АДРЕСА_2 . Викладене підтверджується договором дарування.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2002 року за ОСОБА_7 визнано право власності, в резолютивній частині визначено, що судом визнане право власності на 5/6 частин від новозбудованого домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. »Б», літньої кухні під літ. «Н», гаража під літ. «О», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно листа КП «БТІ» ОМР від 26.08.2016 за №475138.67, з 21 квітня 1999 року по 14 жовтня 2002 року за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на 18/300 частин домоволодіння за зазначеною адресою, які з 14 жовтня 2002 року були виділені в 5/6 частин жилого будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року у справі № 2-927/03 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про визнання права власності, на підставі проекту розподілу домоволодіння АДРЕСА_2 , за ОСОБА_7 визнано право власності на домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу літ. «О».
25 січня 2003 року ОСОБА_7 на підставі договору дарування став власником 1/6 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 171,8 кв. м, та надвірних споруд: «О» - літня кухня, «Н» - гараж, №2 паркан, розташований на земельній ділянці площею 461 кв. м, відтак 1/6 частина будинку набута ним в порядку дарування.
Вказане право власності за ОСОБА_7 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18 липня 2008 року.
Згідно відомостей спадкової справи № 25/2015 щодо майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті з заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця.
Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Отже, ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців (в разі їх відсутності, усунення їх від спадкування чи неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття до відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК України)) про визнання права власності на спадкове майно.
Згідно зі статтею 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток домоволодіння, оскільки із матеріалів спадкової справи № 25/2015 від 26 жовтня 2015 року, після смерті ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 3 групи, що підтверджуються: довідкою, виданою Приморською МСЕК серії 10 ДАВ №795813 від 18 квітня 2016 року, безстроково; довідкою, виданою Державним закладом «Український медичний центр реабілітації матері та дитини» Міністерства охорони здоров`я України від 27 квітня 2016 року, №118, де вказано, що він перебував на обліку в Дитячій басейновій лікарні на водному транспорті з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства з 20 червня 2000 року; є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2018 року в справі № 501/2719/16-ц, залишеним без постановою Одеського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року та постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВТ № 257982, видане 04 серпня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н. М. (спадкова справа №25/2015) та зареєстроване за номером №858, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника - НОМЕР_1 , та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/6 частину нерухомого майна - житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_2 , як спадкоємцем за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , відмовлено.
У справі № 501/2719/16-ц, зокрема встановлено, що згідно довідки Державного закладу «Українського медичного центру реабілітації матері та дитини» МОЗ України, наданої приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Петковій Н.М. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на обліку в дитячій басейновій лікарні на водному транспорті (ДЗ «УМЦР матері та дитини МОЗ України) з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства, діагноз наслідки раннього органічного ураження ЦИС у вигляді правостороннього гемпарезу, неврозоподібний нічний енурез, гіпердинамічний синдром.
Відповідно посвідчення ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства 3 групи. Висновком експерта за матеріалами справи № 363 від 22.11.2017 року та згідно дослідженої у судовому засідання медичної документації, ОСОБА_3 неодноразово проходив лікування в медичних закладах: ДБЛ на ВТ з 05.06.2002р. до 10.06.2002р.; МЦРД з 11.07.2003р.; ООПНД з 07.12.2006р. до 18.12.2006р.; ООКМЦ з 14.03.2016р. до 23.03.2016 р. та в поліклініці за місцем проживання. В зв`язку зі стійкою незворотною неврологічною симптоматикою, після перенесеної родової травми, та відсутності ефекту від лікування, за рішенням медико-соціальної експертної комісії (акт огляду №599 від 18.04.2016р.) гр. ОСОБА_3 була надана 3-я група інвалідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
У рішенні Конституційного Суду України у справі про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 вказано, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності».
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 330/2181/16-а (провадження № 11-1060апп18) наголосила на тому, що визначення терміна «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Законодавець таким чином конструює правило про обов`язкову частку в спадщині, що не пов`язує наявність такого права з вказівкою в заповіті відповідного суб`єкта. Тобто, допускається виникнення права на обов`язкову частку як в тій ситуації коли в заповіті вказаний один спадкоємець, який не відноситься до суб`єктів права на обов`язкову частку, так і коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині. Коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині, то при визначенні того чи виникає право на обов`язкову частку і її розміру необхідно зважати на зміст заповіту і розпорядження в ньому спадковим майном. Якщо спадкодавець в заповіті заповів суб`єкту права на обов`язкову частку в спадщині менше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то у такому разі право на обов`язкову частку в спадщині підлягає захисту, оскільки на нього не може впливати зміст заповіту. Розмір обов`язкової частки має визначатися із врахуванням того майна, що заповідане йому в заповіті. Натомість у разі, коли суб`єкт права на обов`язкову частку в спадщині за заповітом отримав той обсяг спадкового майна, який відповідає розміру його обов`язкової частки або більше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то в цьому випадку право на обов`язкову частку не виникає, оскільки суб`єкт права на обов`язкову частку «захищений» змістом заповіту. Для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі № 638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Суд дійшов висновку, що визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.
Згідно довідки до акта огляду МСЄК серія 10ААВ № 795813 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 3 групи, причиною інвалідності є інвалідність з дитинства, безстроково.
ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом, особою з інвалідністю з дитинства 3 групи, яка настала у дитинстві (тобто до досягнення 18-річного віку), отже та на час відкриття спадщини після померлого батька ОСОБА_7 , він був особою з інвалідністю з дитинства, а отже непрацездатною особою, тому має право на обов`язкову частку в спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів важає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання за позивачкою права власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_5
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про вступ третьою особою та прийняття позовної заяви відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю повернуто. Роз`яснено ОСОБА_5 , що вона має право звернутися до суду з позовною заявою у загальному порядку.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, оскільки предметом розгляду цієї справи з визнання права на спадкове майно, а предметом спору у позовній заяві ОСОБА_5 є встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю, то рішення у цій справі не вплине на права та обов`язки ОСОБА_5 , а отже у задоволенні заяви про вступ її третьою особою та прийняття позовної заяви слід відмовити, а позов з матеріалами повернути.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року внесено виправлення в мотивувальну та резолютивну частини ухвал Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року та 08 травня 2023 року у справі № 947/26793/21, виключивши з їх резолютивної частини ОСОБА_5 як третю особу.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року у задоволенні усного клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 , відмовлено, оскільки рішення у цій справі не може вплинути на її права та обов`язки.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв. м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_5 , яка не є учасником справи, звернулась з апеляційною скаргою, в обґрунтування зазначивши, що не була залучена до участі у справі, суд незаконно відмовив їй у залученні до участі в справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та у прийнятті зустрічної позовної заяви в якій просила суд визнати спірне спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею права на 1/2 частку в об`єкті спільної сумісної власності, посилаючись на те, що вона з 1997 року проживала із спадкодавцем однією сім`єю, вели спільне господарство, з 23 червня 2001 року по 02 вересня 2003 року та з 28 жовтня 2006 року по 13 квітня 2013 року, та цей період вартість спірного майна істотно збільшилась. Після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона у встановленому законом порядку звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 21 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ; не встановив, які права та інтереси ОСОБА_5 порушені рішенням суду першої інстанції, за умови, що в двох інших справах (№ 520/4274/16-ц, № 947/20335/19) є судові рішення, які набрали законної сили, в яких встановлено, що домоволодіння в АДРЕСА_1 було об`єктом особистої власності спадкодавця.
Апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 звертала увагу на те, що відповідно частин четвертої та п`яної статті 82 ЦПК України при розгляді справи № 947/26793/21 вже не повинні доказуватися обставини, встановлені у справах № 520/4274/16-ц та № 947/20335/19, які суперечать та спростовують вимоги ОСОБА_5 щодо будь-яких прав на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 134); проте апеляційний суд не перевірив доводів відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_5 про те, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позову, не вирішив питання про її права та інтереси.
Посилання скаржника ОСОБА_5 на те, що суд першої інстанції незаконно відмовив їй у залученні до участі в справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та у прийнятті зустрічної позовної заяви в якій просила суд визнати спірне спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею права на 1/2 частку в об`єкті спільної сумісної власності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про вступ третьою особою та прийняття позовної заяви відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю повернуто. Роз`яснено ОСОБА_5 , що вона має право звернутися до суду з позовною заявою у загальному порядку.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Отже, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
ОСОБА_5 ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року в апеляційному порядку не оскаржувала.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов`язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цієї осіб.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зроблено висновок, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2-4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов`язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року в справі № 520/4274/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на частину домоволодіння та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року в справі № 520/4274/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на частину домоволодіння залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року в справі № 520/4274/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на частину домоволодіння залишено без змін.
В справі № 520/4274/16-ц, зокрема встановлено, що:
ОСОБА_7 та ОСОБА_5 зареєстрували перший шлюб 23 червня 2001 року та розірвали його 02 вересня 2003 року;
ОСОБА_7 та ОСОБА_5 знов зареєстрували шлюб 28 жовтня 2006 року, який було розірвано 13 квітня 2013 року;
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті залишив заповіт, яким усе своє майно заповів ОСОБА_1 ;
ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_7 ; ОСОБА_3 син;
з заявами про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк до нотаріуса після смерті ОСОБА_7 звернулися ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 і 26 жовтня 2015 року відкрито спадкову справу;
ОСОБА_5 та її представник не надали належних, допустимих і достатніх доказів про те, що збільшення площі домоволодіння АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_7 , відбулося саме під час її перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 23 червня 2001 року до 14 березня 2003 року; недоведено ОСОБА_5 належними, допустимими і достатніми доказами факту проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю і вкладання в предмет спору спільних грошей та спільної праці, як сім`ї, до реєстрації шлюбу 23 червня 2001 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року в справі № 947/20335/19 позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О», в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В інших позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено. позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю задоволено. Визнано, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О», належало, за життя, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О».
Визначено, що частка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в праві власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О», за життя складала 1/2 частину.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в справі № 947/20335/19, яка залишена без змін Верховного Суду від 30 червня 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю відмовлено.
У справі № 947/20335/19, зокрема встановлено, що за життя ОСОБА_7 п`ять разів складав заповіти;
13 квітня 2001 року ОСОБА_7 склав заповіт за яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, він заповідав ОСОБА_5 ;
06 травня 2004 року ОСОБА_7 склав заповіт за яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, він заповідав ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частинах кожній;
02 березня 2007 року ОСОБА_7 склав заповіт за яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, та взагалі усе те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, він заповідав - ОСОБА_5 ;
24 листопада 2012 року ОСОБА_7 склав заповіт за яким усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому та на що він за законом матиме право, він заповідав ОСОБА_1 ;
06 жовтня 2015 року ОСОБА_7 склав заповіт за яким належні йому: житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , він заповідав ОСОБА_5 ;
ОСОБА_7 усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому та на що він за законом матиме право, він заповідав ОСОБА_1 , а належні йому: житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , він заповідав ОСОБА_5 ;
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц).
ОСОБА_5 посилається на те, що відповідно до статті 25 КпШС є всі підстави для визнання будинку за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Тому частка ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в праві спільної сумісної власності на вказане домоволодіння становить його частину.
ОСОБА_5 у позовній заяві як тертя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору просить суд визнати спірне спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею права на 1/2 частку в об`єкті спільної сумісної власності, посилаючись на те, що вона з 1997 року проживала із спадкодавцем однією сім`єю, вели спільне господарство, з 23 червня 2001 року по 02 вересня 2003 року та з 28 жовтня 2006 року по 13 квітня 2013 року, та цей період вартість спірного майна істотно збільшилась.
Доказів того, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 матеріалами справи не містять, та ОСОБА_5 такі докази суду не надано.
Зазначені обставини свідчать про те, що право скаржника ОСОБА_5 оскаржуваним судовим рішенням не порушено, та оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 , не вирішувалося.
У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.
Оскільки за результатами здійснення апеляційного провадження у цій справі колегією суддів встановлено, що на підтвердження доводів апеляційної скарги скаржником ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів, що спірне домоволідення за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , тому підстав для звернення до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_5 не має.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 не порушуються, а тому апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
у х в а л и в:
Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , від імені якої діє представник ОСОБА_6 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування, закрити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді М.В. Назарова
О.Ю. Карташов
