Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 947/26793/21
провадження № 61-7902св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Левіт Віктором Семеновичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року, та касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 , подану адвокатом Врона Андрієм Валентиновичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, який обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_6 , який за життя склав заповіт на її ім`я, за яким заповідав їй усе своє майно.
Спадкодавцю належало на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року у справі № 2-927/03, яке було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 18 липня 2008 року за реєстровим номером 6377437.
26 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н. М. відкрито спадкову справу № 25/2015 щодо розподілу майна спадкодавця, та після відкриття спадщини позивачкою було подано заяву про прийняття спадщини. 01 серпня 2019 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак постановою від 05 серпня 2019 року приватним нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право а спадщину за заповітом, оскільки на частину спадщини також претендує ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця та вважає себе таким, що має право на обов`язкову частку у спадщині як особа з інвалідністю - повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця. Крім того, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася ОСОБА_5 , яка є донькою ОСОБА_6 .
Позивачка зазначала, що нотаріусом невірно вирішено питання щодо наявності у відповідача права на обов`язкову часку у спадщині. Так, на день відкриття спадщини після померлого батька, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 не був в установленому законом порядку визнаний особою з інвалідністю, що підтверджується актом первинного огляду МСЕК серія 10 ААВ № 795813 ОСОБА_3 , відповідно до якого, останньому вперше лише 18 квітня 2016 року встановлено інвалідність третьої групи в установленому законом порядку. Отже вважає, що інвалідність ОСОБА_3 було встановлено після відкриття спадщини після смерті батька, у зв`язку із чим ОСОБА_3 не відноситься до переліку осіб, які відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині. Крім того, до кола спадкоємців залучено також ОСОБА_5 , яка є донькою спдкодавця та станом на час відкриття спадщини вона була непрацездатною дитиною спадкодавця, тому в силу статті 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку. Таким чином, оскільки до спадкування залучено спадкоємців першої черги, відтак, у разі спадкування за законом ОСОБА_5 мала б успадкувати 1/3 частину від спадкової маси, і тому половина вказаної частки становить 1/6:, що складає обов`язкову частку. Різниця частки у спадковому майні, як стверджує позивачка, яка повинна належати їй складає 5/6 частин.
З урахуванням викладеного, з метою оформлення права власності в порядку спдкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду з цим позовом.
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 5/6 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв.м., літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О», в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий судових рішень, ухвалених у справі
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 20 вересня 2023 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м., в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції суд першої інстанції виходив з того, що на підставі відомостей спадкової справи № 25/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 встановлено, що після його смерті із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , остання на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця. Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток домоволодіння, оскільки із матеріалів спадкової справи № 25/2015 від 26 жовтня 2015 року, після смерті ОСОБА_6 , вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 3 групи, що підтверджуються: довідкою, виданою Приморською МСЕК серії 10 ДАВ №795813 від 18 квітня 2016 року, безстроково; довідкою, виданою Державним закладом «Український медичний центр реабілітації матері та дитини» Міністерства охорони здоров`я України від 27 квітня 2016 року, №118, де вказано, що він перебував на обліку в Дитячій басейновій лікарні на водному транспорті з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства з 20 червня 2000 року; є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи. Суд першої інстанції з урахуванням положень частини першою статті 1241 ЦК України, статті 1261 ЦК України, зазначив, що визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку у спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 , суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в частині визнання за позивачкою права власності 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв. м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалене судове рішення порушує питання про права та обов`язки ОСОБА_4 , але суд першої інстанції в порушення положень статей 53, 54 ЦПК України не залучив її до участі у справі. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 53, 54 ЦПК України, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції й прийняття постанови про відмови у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 21 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не встановив, які права та інтереси ОСОБА_4 порушені рішенням суду першої інстанції, за умови, що в двох інших справах (№ 520/4274/16-ц, № 947/20335/19) є судові рішення, які набрали законної сили, в яких встановлено, що домоволодіння в АДРЕСА_1 було об`єктом особистої власності спадкодавця. Апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 закрито. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом, особою з інвалідністю з дитинства 3 групи, яка настала у дитинстві (тобто до досягнення 18-річного віку), отже та на час відкриття спадщини після померлого батька ОСОБА_6 , він був особою з інвалідністю з дитинства, а отже непрацездатною особою, тому має право на обов`язкову частку в спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України.
Ураховуючи викладені обставини апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання за позивачкою права власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Права ОСОБА_4 оскаржуваним судовим рішенням не порушено, та оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 , не вирішувалося.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
11 червня 2026 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2023 року в частині відмови в позові, та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 330/2181/16-а, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 510/350/16-ц, від 21 червня 2024 року у справі № 761/5401/21, від 21 травня 2025 року у справі № 947/26793/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15 червня 2026 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_4 - адвокат Врона А. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 , поданою адвокатом Врона А. В., на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року у цій справі, в частині вирішення позову по суті.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
16 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_4 , вважає законною та обґрунтованою постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року в частині закриття апеляційного провадження. Одеський апеляційний суд під час нового розгляду виконав обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постановці від 21 травня 2025 року, перевірив наявність безпосереднього правового зв`язку ОСОБА_4 з рішенням суду першої інстанції, врахував преюдиційні судові рішення, навів мотиви відхилення її доводів та дійшов передбаченого пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України висновку про закриття апеляційного провадження.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу № 947/26793/21 з Київського районного суду м. Одеси.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року в частині закриття апеляційного провадження у вказаній справі.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , залишивши заповіт від 24 листопада 2012 року, яким усе своє майно заповів ОСОБА_1
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є доньками ОСОБА_6 , а ОСОБА_3 - є його сином.
25 травня 1995 року ОСОБА_6 за договором дарування став власником 18/300 частин домоволодіння, що складається в цілому з двох кам`яних житлових будинків, загальною площею 103,1 кв. м та надвірних споруд: «Д, Ж, К, Л, Н, Р, С, Т» - сараїв, «У» - навіс, «З» - альтанка, «И,Ю» - вбиральні, «О» - літньої кухні, «У»-душ, №1-3,5,7 - огородження, І-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром 1 226 кв.м по АДРЕСА_2 . Викладене підтверджується договором дарування.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2002 року за ОСОБА_6 визнано право власності, в резолютивній частині визначено, що судом визнане право власності на 5/6 частин від новозбудованого домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. »Б», літньої кухні під літ. «Н», гаража під літ. «О», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно листа КП «БТІ» ОМР від 26 серпня 2016 за №475138.67, з 21 квітня 1999 року по 14 жовтня 2002 року за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на 18/300 частин домоволодіння за зазначеною адресою, які з 14 жовтня 2002 року були виділені в 5/6 частин жилого будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року у справі № 2-927/03 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання права власності, на підставі проекту розподілу домоволодіння АДРЕСА_2 , за ОСОБА_6 визнано право власності на домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні під літ. «Н», гаражу літ. «О».
25 січня 2003 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування став власником 1/6 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 171,8 кв. м, та надвірних споруд: «О» - літня кухня, «Н» - гараж, №2 - паркан, розташований на земельній ділянці площею 461 кв. м, відтак 1/6 частина будинку набута ним в порядку дарування.
Вказане право власності за ОСОБА_6 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18 липня 2008 року.
Згідно відомостей спадкової справи № 25/2015 щодо майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті з заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , остання на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Установлено, що постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток домоволодіння, оскільки із матеріалів спадкової справи № 25/2015 від 26 жовтня 2015 року, після смерті ОСОБА_6 , вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 3 групи, що підтверджуються: довідкою, виданою Приморською МСЕК серії 10 ДАВ №795813 від 18 квітня 2016 року, безстроково; довідкою, виданою Державним закладом «Український медичний центр реабілітації матері та дитини» Міністерства охорони здоров`я України від 27 квітня 2016 року, №118, де вказано, що він перебував на обліку в Дитячій басейновій лікарні на водному транспорті з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства з 20 червня 2000 року; є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2018 року в справі № 501/2719/16-ц, залишеним без постановою Одеського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року та постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у позовних вимогах ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВТ № 257982, видане 04 серпня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н. М. (спадкова справа №25/2015) та зареєстроване за номером №858, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника - НОМЕР_1 , та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/6 частину нерухомого майна - житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_5 , як спадкоємцем за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , відмовлено.
У справі № 501/2719/16-ц, зокрема встановлено, що згідно довідки Державного закладу «Українського медичного центру реабілітації матері та дитини» МОЗ України, наданої приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Петковій Н. М. - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в дитячій басейновій лікарні на водному транспорті (ДЗ «УМЦР матері та дитини МОЗ України) з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства, діагноз - наслідки раннього органічного ураження ЦИС у вигляді правостороннього гемпарезу, неврозоподібний нічний енурез, гіпердинамічний синдром.
Відповідно посвідчення ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства 3 групи.
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
У рішенні Конституційного Суду України у справі про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 вказано, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 330/2181/16-а (провадження № 11-1060апп18) наголосила на тому, що визначення терміна «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.
Згідно довідки до акта огляду МСЄК серія 10ААВ № 795813 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 3 групи, причиною інвалідності є інвалідність з дитинства, безстроково.
ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом, особою з інвалідністю з дитинства 3 групи, яка настала у дитинстві (тобто до досягнення 18-річного віку), отже та на час відкриття спадщини після померлого батька ОСОБА_6 , він був особою з інвалідністю з дитинства, а отже непрацездатною особою, тому має право на обов`язкову частку в спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині визнання за позивачкою права власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо касаційної скарги ОСОБА_4
Установлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про вступ третьою особою та прийняття позовної заяви відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю - повернуто. Роз`яснено ОСОБА_4 , що вона має право звернутися до суду з позовною заявою у загальному порядку.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, оскільки предметом розгляду цієї справи з визнання права на спадкове майно, а предметом спору у позовній заяві ОСОБА_4 є встановлення факту та визнання майна спільною сумісною власністю, то рішення у цій справі не вплине на права та обов`язки ОСОБА_4 , а отже у задоволенні заяви про вступ її третьою особою та прийняття позовної заяви слід відмовити, а позов з матеріалами повернути.
Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Отже, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
ОСОБА_4 ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року в апеляційному порядку не оскаржувала.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв. м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 , яка не є учасником справи, звернулась з апеляційною скаргою, в обґрунтування зазначивши, що не була залучена до участі у справі, суд незаконно відмовив їй у залученні до участі в справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та у прийнятті зустрічної позовної заяви в якій просила суд визнати спірне спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею права на 1/2 частку в об`єкті спільної сумісної власності, посилаючись на те, що вона з 1997 року проживала із спадкодавцем однією сім`єю, вели спільне господарство, з 23 червня 2001 року по 02 вересня 2003 року та з 28 жовтня 2006 року по 13 квітня 2013 року, та цей період вартість спірного майна істотно збільшилась. Після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона у встановленому законом порядку звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов`язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цієї осіб.
Апеляційний суд встановить, що права ОСОБА_9 оскаржуваним рішенням не порушені.
У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.
Апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 не порушуються, а тому апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Аргументи заявників про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Левіт Віктором Семеновичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року, та касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 , подану адвокатом Врона Андрієм Валентиновичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
І. А. Воробйова
В. М. Коротун
