Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2026 року
м. Київ
справа № 466/4892/23
провадження № 61-1167св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І.
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року у складі судді Баєвої О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у листопаді 2021 року між її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено три договори позики, а саме: № 11/04 від 4 листопада 2021 року, № 11/18 від 18 листопада 2021 року та № 11/29 від 29 листопада 2021 року. Відповідно до цих договорів ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти на загальну суму 50 000 дол. США.
Також 8 листопада 2021 року між її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір позики № 11/08, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала позику у розмірі 15 000 дол. США. Договори позики передбачали термін повернення коштів - до 31 грудня 2021 року, у випадку протермінування повернення коштів передбачена пеня в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочки.
Проте, відповідачами кошти у строк до 31 грудня 2021 року не повернуті.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Позивач прийняла спадщину після смерті своєї матері. У зв`язку із невиконання умов договорів позики відповідачами, позивач змушена звернутися до суду.
Просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь суму основного боргу в розмірі 65 000 дол. США, пеню в сумі 1 284 660 грн, а також сплачений судовий збір.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року, яке залишене без змінпостановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 1 982 500 грн заборгованості. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15 000 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 594 750 грн заборгованості. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 976 341,60 грн пені. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 308 318,40 грн пені. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 825, 81 грн судового збору, сплаченого при подачі позову до суду. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 247, 79 грн судового збору, сплаченого при подачу позову до суду. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що:
ОСОБА_1 фактично набула право вимоги заборгованості за договорами позики, укладеними між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки борг відповідачів перед померлою існував в натурі, а, в силу закону, до ОСОБА_1 перейшли всі права та обов`язки померлої матері. Відтак, суд не взяв до уваги посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 є неналежною стороною договорів позики та не наділена правом вимоги до відповідачів про стягнення заборгованості за такими договорами;
разом з тим, суд зробив висновок, що оскільки ОСОБА_5 уклала договори позики зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 окремо, то і стягувати заборгованість за вказаними договорами слід не солідарно з відповідачів, а окремо з кожного з них з урахуванням суми позики кожного;
враховуючи вищевикладене, суд зробив висновок, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення зі ОСОБА_2 коштів в розмірі 50 000 дол. США та зі ОСОБА_3 коштів в розмірі 15 000 дол. США підлягають до задоволення в повному обсязі;
у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року відповідно до умов договорів позики № 11/04 від 04 листопада 2021 року, № 11/18 від 18 листопада 2021 року та № 11/29 від 29 листопада 2021 року зі ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 976 341,60 грн пені, а також у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов`язань за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року за договором позики № 11/08 від 08 листопада 2021 року, зі ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_1 308 318,40 грн пені;
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, вказав, що:
наявність у позивача боргових документів - розписок відповідачів від 04 листопада 2021 року, від 18 листопада 2021 року та від 29 листопада 2021 року, долучених позивачем до матеріалів справи, свідчить про невиконання ними взятих на себе зобов`язань та спростовує посилання автора апеляційної скарги на повернення ним частини позичених коштів;
колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу за договорами позики;
сплата пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, передбачена умовами договорів. Розмір пені розрахований відповідно до умов цих договорів. Виходячи із принципів диспозитивності та свободи договорів, судом вірно стягнуто пеню у зв`язку з невиконанням відповідачами умов договорів;
доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 . Просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в частині задоволених позовних вимог, що стосуються стягнення коштів зі ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути 25 000 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 991 250 грн заборгованості. В іншій частині вимог відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
при постановленні оскаржених судових рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме, не врахували, що відповідно до частини першої статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщини між ними. ОСОБА_1 подала позовну заяву про стягнення боргу за договорами позики на власну користь, без залучення іншого спадкоємця, як співпозивача. Такі дії суперечать закону. У матеріалах справи наявне свідоцтво про прийняття спадщини ОСОБА_6 та відсутні відомості про те, що він відмовився від прийняття спадщини. Отже кожен зі спадкоємців успадкували половину прав та обов`язків спадкодавця, тобто кожному з них належить право вимоги про стягнення половини заборгованості за договорами позики;
cуди неправильно застосували статті 1218, 1230, 1261, 1267, 1274 ЦК України;
суди не врахували висновки у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 159/1061/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/20246/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 327/370/16, у справі № 185/5681/18 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та не звернули уваги, що право вимоги пені не переходить до спадкоємців за договорами позики, якщо рішення суду за такими договорами відсутнє.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог що стосуються стягнення коштів зі ОСОБА_2 , тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Аргументі інших учасників справи
У квітні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7 , в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
В обґрунтування відзиву зазначила, що в матеріалах спадкової справи, яка була витребувана судом наявні свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на користь позивачки та її брата, договір про розподіл спадкового майна, заява позивачки щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на майнові права, а саме договори позики, укладені спадкодавцем. Законні спадкоємці мають право поділити майно між собою порівну або змінити частки власності за взаємною згодою, письмова заява для розподілу власності необхідна лише у випадку зміни частки на рухоме/нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації та щодо якого, відповідно, встановлюється обов`язок отримати свідоцтво про право на спадщину. В інших випадках спадкоємці мають право усно домовитись про розподіл спадщини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 466/4892/23. Витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2025 року справа № 466/4892/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2026 року справу № 466/4892/23 призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 4 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/04, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 20 000 дол. США. ОСОБА_2 зобов`язався у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму коштів ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_2 стверджується розпискою від 4 листопада 2021 року.
18 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/18, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 10 000 дол. США. ОСОБА_2 зобов`язався у термін до 31 грудня 2021 року повернути ці кошти ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_2 стверджується розпискою від 18 листопада 2021 року.
29 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/29, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 20 000 дол. США. ОСОБА_2 зобов`язався у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_2 стверджується розпискою від 29 листопада 2021 року.
08 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладений договір позики № 11/08 від 08 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_3 у позику 15 000 дол. США. ОСОБА_3 зобов`язалася у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_5 . Факт отримання коштів ОСОБА_3 стверджується розпискою від 08 листопада 2021 року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушено пункти 1.2 вищевказаних договорів та в строк до 31 грудня 2021 року кошти ОСОБА_5 не повернуто.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину, виданим 07 квітня 2023 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Галань О. Я., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
У письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (частина перша статті 1278 ЦК України).
Якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (частина друга статті 1230 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Касаційний суд вже вказував, що:
в приватному праві існують численні ситуації, за яких те чи інше суб`єктивне право належить двом або більше суб`єктам. При цьому в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав, «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема: в сфері речового права - спільна власність (глава 26 ЦК України, глава 8 СК); в сфері зобов`язального права - зобов`язання із множинністю осіб (статті 540 - 544 ЦК України); в сфері інтелектуальної власності - спільність прав (стаття 428 ЦК України) (див, зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 646/1750/17, від 08 листопада 2023 року в справі № 755/3412/22; Крат В.І. Коментар статті 493 Суб`єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку / Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2023. - С. 447, 449));
договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17);
належність права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, до спільного майна подружжя зумовлює появу в таких суб`єктів спільного права вимоги. Тобто, оскільки щодо таких об`єктів як «безтілесна річ» (зокрема, право вимоги) виключається встановлення правового режиму речового права та використання речево-правових конструкцій, то правовий режим спільної сумісної власності так позначається на праві вимоги, що зумовлює «появу» спільного права вимоги, яке виникло на підставі договору позики Право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21));
усталеним як в доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 712/8440/17 (провадження № 61-46807св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21));
положення статті 1218 та статті 1230 ЦК України співвідноситься між собою як загальне та спеціальне положення. Таким чином, частина друга статті 1230 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює виникнення права на стягнення неустойки на користь спадкоємця - якщо вона присуджена спадкодавцю за його життя (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 753/20246/17 (провадження № 61-8556св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року в справі № 753/22893/17 (провадження № 61-13468св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2020 року в справі № 753/4256/17 (провадження № 61-38663св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року в справі № 361/4256/19 (провадження № 61-9229св20));
Обміркувавши обставини, які встановлені, та обставини, які визнавалися учасниками справи, аргументи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, касаційний суд зауважує, що:
за умови існування множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання;
часткове зобов`язання - це таке зобов`язання, в якому право вимоги та/або обов`язок виконання розподілені у певних частках між двома чи більше співкредиторами (співборжниками). У такому зобов`язанні кожен із кількох кредиторів має право вимагати виконання, а кожен із кількох боржників зобов`язаний таке виконання надати лише в тій частці, що припадає на такого кредитора (боржника);
кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці. У договорі або актах цивільного законодавства може бути встановлений інший розмір часток. Наприклад, якщо договір простого товариства не пов`язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов`язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (частина перша статті 1138 ЦК). Виконання свого обов`язку у відповідній частці співборжником або прийняття виконання у розмірі своєї частки співкредитором має наслідком припинення зобов`язання для цих осіб;
часткові зобов`язання можуть бути активними, коли існує множинність осіб на стороні кредитора, пасивними, коли існує множинність осіб на стороні боржника, та змішаними, коли множинність існує на обох сторонах;
право вимоги кожного зі співкредиторів (як і обов`язок кожного зі співборжників) у частковому зобов`язанні є відносно самостійними стосовно прав вимоги інших співкредиторів (відповідно - стосовно обов`язку інших співборжників). Зазначена відносна самостійність проявляється у можливості погашення виконанням (а також з інших передбачених законом чи договором підстав) вимоги (обов`язку) кожного співкредитора (співборжника) незалежно від вимог (обов`язків) інших співкредиторів (співборжників). Крім того, вказана відносна самостійність вимог співкредиторів (обов`язків співборжників) у частковому зобов`язанні проявляється, зокрема, в тому, що сплив позовної давності щодо вимоги кредитора (чи одного зі співкредиторів) до одного зі співборжників сам по собі не впливає на право вимоги кредитора до інших співборжників; прострочення одного зі співкредиторів саме по собі не зумовлює прострочення з боку інших співкредиторів; те саме стосується кожного зі співборжників, заперечення, які висуваються боржником (одним зі співборжників) проти вимоги одного зі співкредиторів (кредитора), можуть ґрунтуватися виключно на відносинах боржника (конкретного співборжника) з кредитором, який висунув вимогу. Такі заперечення не можуть ґрунтуватися на відносинах боржника з іншими співкредиторами, а так само не можуть ґрунтуватися на відносинах кредитора з іншими співборжниками;
наслідки виконання часткового зобов`язання одним зі співборжників та прийняття такого виконання одним зі співкредиторів залежать від виду множинності осіб у такому зобов`язанні: якщо множинність є активною, то у випадку надання боржником виконання одному зі співкредиторів у частці, що припадає на останнього, такий співкредитор вибуває із зобов`язання й у відповідній частині зобов`язання припиняється, але стосовно інших співкредиторів воно зберігається. При цьому жоден зі співборжників не відповідає за іншого співборжника, а жоден зі співкредиторів не має права отримати від боржника (співборжників) щось більше за належну йому частку.
договір про розподіл спадщини по суті це домовленість двох або більше співспадкоємців про припинення спільної часткової власності на спадщину чи про припинення правового режиму спільності прав шляхом поділу її елементів (прав та обов`язків) між співспадкоємцями, на підставі якого кожен з них набуває право власності на конкретні визначені в договорі речі, а також стає суб`єктом інших прав та обов`язків. Учасниками договору про поділ спадщини є всі спадкоємці, які прийняли спадщину. Договір про поділ спадкоємцями прав вимоги, які виникли на підставі договорів позики, та належали спадкодавцю, якщо його сума перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися в письмовій формі;
належність права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, до спадкового майна зумовлює появу у спадкоємців спільного права вимоги. Оскільки щодо таких об`єктів як «безтілесна річ» (зокрема, право вимоги) виключається встановлення правового режиму речового права та використання речево-правових конструкцій, то правовий режим спільної часткової власності так позначається на праві вимоги, що зумовлює «появу» спільного права вимоги, яке виникло на підставі договору позики. Такі спадкоємці в силу спадкування стають співкредиторами. Тобто з`являється активна множинність на стороні кредитора в частковому зобов`язанні, і за відсутності договору між спадкоємцями про поділ спадщини, кожний із кредиторів має право вимагати виконання у боржника у рівній частці.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь солідарно з відповідачів суму основного боргу в розмірі 65 000 дол. США та пеню в розмірі 1 284 660 грн;
задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 фактично набула право вимоги заборгованості за договорами позики, оскільки борг відповідачів перед померлою існував в натурі, а, в силу закону, до ОСОБА_1 перейшли всі права та обов`язки померлої матері. Суд зробив висновок, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення зі ОСОБА_2 коштів в розмірі 50 000 дол. США та зі ОСОБА_3 коштів в розмірі 15 000 дол. США підлягають до задоволення в повному обсязі; у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року відповідно до умов договорів позики зі ОСОБА_2 слід стягнути 976 341,60 грн пені, а також у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов`язань за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року за договором позики зі ОСОБА_3 слід стягнути 308 318,40 грн пені;
апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначив, що наявність у позивача боргових документів - розписок відповідачів свідчить про невиконання ними взятих на себе зобов`язань; колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу за договорами позики; сплата пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, передбачена умовами договорів. Розмір пені розрахований відповідно до умов цих договорів. Виходячи із принципів диспозитивності та свободи договорів, судом вірно стягнуто пеню у зв`язку з невиконанням відповідачами умов договорів;
суди встановили, що 04 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 20 000 дол. США, 18 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 10 000 дол. США, 29 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 у позику 20 000 дол. США, відповідач грошові кошти не повернув;
отже, суди зробили вірний висновок, що загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 за договорами позики складає 50 000 дол. США;
проте суди не звернули уваги, що право вимоги кожного зі співкредиторів у частковому зобов`язанні є відносно самостійними стосовно прав вимоги інших співкредиторів;жоден зі співкредиторів не має права отримати від боржника (співборжників) щось більше за належну йому частку; договір про поділ спадкоємцями прав вимоги, які виникли на підставі договорів позики, та належали спадкодавцю, якщо його сума перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися в письмовій формі;
суди встановили, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли її дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 109), договір про розподіл спадкового майна стосувався лише нерухомого майна (т. 1 а. с. 138 зв.);договір про розподіл спадкового майна - прав вимоги, які виникли на підставі договорів позики в письмовій формі не укладався;
отже, позивач ОСОБА_1 відповідно до статті 540 ЦК України мала право вимагати виконання лише 1/2 частини зобов`язання;
за таких обставин суди помилково стягнули на користь позивача зі ОСОБА_2 50 000 дол. США;
крім того, суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя;
аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ОСОБА_5 за життя не зверталась з позовом про стягнення заборгованості та пені, тому підстави для нарахування пені позивачем відсутні;
отже, судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу слід змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови та резолютивну частину рішення суду першої інстанції в новій редакції; в частині стягнення пені -скасувати, в задоволення цих позовних вимог відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу слід змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови та резолютивну частину рішення суду першої інстанції в новій редакції; в частині стягнення пені -скасувати, в задоволення цих позовних вимог відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Викласти резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 основного боргу в новій редакції:
«Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 000 дол. США, що станом на день ухвалення рішення становить 991 250 грн боргу за договорами позики, в іншій частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу в сумі 25 000 дол. США відмовити».
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені в сумі 976341,60 грн скасувати, в задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року та постанова Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
