Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 363/1304/23
провадження № 61-4111св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гороховська Альона Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові активи, розміщені на будь-яких банківських рахунках ОСОБА_2 у будь-яких банківських установах України, у сумі 1/2 частини від наявних залишків станом на 21 лютого 2022 року, до набрання законної сили рішення у справі № 363/1304/23, а саме: грошові активи у валюті Українська гривня у розмірі 3 078 214,44 грн; грошові активи у валюті долар США у розмірі 375 024, 41, якщо грошові активи у валюті - долар США будуть відсутні у ОСОБА_2 , накласти арешт в еквіваленті до української гривні відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ); грошові активи у валюті євро у розмірі 323,09, якщо грошові активи у валюті - євро будуть відсутні у ОСОБА_2 , накласти арешт в еквіваленті до Української гривні відповідно до курсу НБУ.
Заяву обґрунтувала тим, що грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя та зароблені сторонами спільно.
Невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Обраний захід забезпечення позову не призведе до обмеження прав відповідачів чи третіх осіб та є співмірним із предметом позовних вимог.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року у складі судді Рудюка О. Д. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року, з урахуванням ували цього ж суду від 18 березня 2026 року про внесення доповнень змісту цієї постанови, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтересах якої діяв представник, задоволено. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові активи, які належать ОСОБА_2 , розміщені на будь-яких банківських рахунках станом на 21 лютого 2022 року, а саме: грошові активи у валюті - Українська гривня у розмірі 3 078 214,44 грн; грошові активи у валюті - долар США у розмірі 375 024,41; грошові активи у валюті - євро у розмірі 323, 09. У задоволенні решти вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, обраний заявником захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частину грошових активів відповідача є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідає предмету спору, спрямований на забезпечення ефективного захисту прав позивачки та виконання можливого рішення суду, а невжиття такого заходу може істотно ускладнити виконання цього рішення. При цьому вимога про надання доказів вчинення відповідачем конкретних дій щодо відчуження грошових коштів свідчить про застосування завищеного стандарту доказування, з огляду на очевидну можливість власника у будь-який момент розпорядитися належними йому коштами, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у цій справі про відсутність підстав для забезпечення позову у спосіб обраний позивачкою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гороховська А. О., через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Як на підставу касаційного оскарження у цій справі заявник посилається на положення частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не врахував, що у цій справі вже було арештовано нерухоме майно вартістю 20 122 970,73 грн, яке на 98,56 % забезпечує вимоги позивача від наявного майна, а накладення арешту на суму понад вимоги створює необґрунтований тиск та незаконно позбавляє відповідача (військовослужбовця) доступу до обігових коштів і заробітної плати;
- застосував статті 149,150 ЦПК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, та Верховного Суду, викладених у постановах від 12 лютого 2024 року у справі № 199/1359/23, від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17, щодо обов`язковості встановлення співмірності заходів забезпечення, розумності, адекватності вимог та збалансованості інтересів сторін;
- допустив правову помилку щодо природи об`єкта арешту та наклав арешт «зворотною дією у часі» на грошові активи станом на 21 лютого 2022 року, не встановивши їх актуальну наявність та реальний стан на рахунках відповідача на дату подання заяви (09 жовтня 2025 року), тоді як арешт може бути накладений виключно на реально існуюче майно;
- не зверну увагу на те, що накладення арешту на суми, які є наслідком внутрішніх банківських переказів (транзитних операцій), призвело до штучного подвоєння обсягу забезпечення відносно реального розміру активів заявника;
- не встановив жодних фактичних обставин, які б свідчили про наявність реального ризику невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у цій справі, зокрема фактів приховування активів, уникнення виконання рішення чи дій щодо відчуження майна з боку відповідача;
- наклав арешт на активи в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - AT КБ «ПриватБанк»), не врахувавши лист цього банку про наявність від`ємного залишку (заборгованості/овердрафту) у розмірі 88 902,78 грн, який є боргом, а не активом, та не може бути об`єктом забезпечення;
- порушив принцип правової визначеності, оскільки аналогічне процесуальне питання щодо арешту цих самих рахунків без зміни фактичних обставин вже було вирішене у цій справі постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, якою було залишено в силі ухвалу про відмову у забезпеченні позову.
- не надав належну оцінку всім доводам та аргументам заявника тощо.
У квітні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Власюк К. П., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Також у квітні 2026 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Гороховська А. О., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якому заперечив щодо аргументів такого відзиву та просив задовольнити вимоги його касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Гороховська А. О., на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гороховська А. О., на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Вишгородського районного суду Київської області виділені матеріали справи № 363/1304/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2026 року матеріали справи № 363/1304/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили та матеріали справи свідчать про те, що у провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 363/1304/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є визнання спільною сумісною власністю подружжя: земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 0235 га; житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 243,6 кв. м та житловою площею 114,7 кв. м; земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1470,00 кв. м; житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 254, кв. м; земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 1 487,00 кв. м; житлового будинку (незавершене будівництво), розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 105,00 кв. м; грошових активів, розміщених на банківських рахунках: 1 101 280 дол. США; 6 156 428,82 грн; 660 Євро; доходу від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 8 187 331,00 грн; грошових активів, розмішених у банківській сейфові скриньці, у розмірі 200 000,00 дол. США.
ОСОБА_1 просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1 470,00 кв. м; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 254,00 кв. м; 1/2 частки земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частки житлового будинку (незавершене будівництво), розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частки грошових активів, розміщених на банківських рахунках: 1 101 280 дол. США; 6 156 428,82 грн; 660 Євро; доходу від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 8 187 331,00 грн; 1/2 частки доходу від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 8 187 331,00 грн; 1/2 частки грошових активів, розміщених у банківській сейфові скриньці, у розмірі 200 000 дол. США.
Позивач за первісним позовом просила визнати за ОСОБА_2 право власності на: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0235 га, кадастровий номер 8000000000:79:093:0012; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 243,6 кв. м та житловою площею 114,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 564740880000; 1/2 частки земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частки житлового будинку (незавершене будівництво), розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Загальною площею 105,00 кв. м; 1/2 частки грошових активів, розміщених на банківських рахунках: 1 101 280 дол. США; 6 156 428,82 грн; 660 Євро; 1/2 частки доходу від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 8 187 331,00 грн; 1/2 частки грошових активів, розміщених у банківській сейфові скриньці, у розмірі 200 000 дол. США.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 року у цій справі № 363/1304/23 заяву адвоката Власюк К. П., яка здійснює представництво позивача ОСОБА_1 задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0235 га, що була придбана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер 773, виданий 23 квітня 2021 року. Дата набуття права власності 23 квітня 2021 року. Кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:093:0012. Накладено арешт на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 243,6 кв м та житловою площею 114,7 кв. м, що був придбаний на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку серія та номер 772, виданий від 23 квітня 2021 року. Реєстраційний номер об`єкта 564740880000.Накласти арешт на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1470 кв. м, що була придбана сторонами на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 листопада 2005 року № 1255. Дата набуття права власності 21 листопада 2005 року. Кадастровий номер земельної ділянки 3221886001012070010. Накладено арешт на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 254 кв. м, що був придбаний на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 21 листопада 2005 року. Реєстраційний номер об`єкта: 11306190. Накладено арешт на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 1487,00 кв. м, що була придбана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2006 року № 2953. Дата набуття права власності 28 березня 2007 року. Кадастровий номер земельної ділянки не визначено. Накладено арешт на садовий (дачний) будинок (незавершене будівництво) розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 105,00 кв. м. Реєстраційний номер об`єкта не визначено. Накладено арешт на автомобіль марки Lexus, модель RX 450 H, 2019 року випуску, зеленого кольору, тип: загальний легковий - загальний універсал - В, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , державний номерний знак - НОМЕР_2 , набутий у власність 08 квітня 2020 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 08 квітня 2020 року серії НОМЕР_3 .
Щодо вимог заяви про накладення арешту на грошові активи розміщені на банківських рахунках сторін, а саме: на банківському рахунку АТ «Укрсиббанк»: у доларах США - 3, в Українській гривні - 93 807,00; на банківському рахунку АТ «Ощадбанк»: 1 101 254,00 дол. США ; 4 974 983,00 грн; на банківському рахунку АТ «ПриватБанк»: у дол. США - 23 дол. США; в Українській гривні - 253 585,00 грн; у Євро - 660 Євро; накладення арешту на дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 8 187 331,00 грн; накладення арешту на грошові активи розміщенні у банківській сейфовій скринці у розмірі 200 000,00 дол. США, вказаною ухвалою суду відмовлено з підстав, що стороною позивача не доведено та не надано належних і допустимих доказів, що грошові активи розміщені на банківських рахунках ОСОБА_2 є спільними коштами.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у справі № 363/1304/23 ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 року скасовано в частині накладення арешту на автомобіль марки Lexus, модель RX 450 H, 2019 року випуску, та ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні заяви представника позивача - адвоката Власюк К. П. про забезпечення позову в частині накладення арешту на автомобіль марки Lexus, модель RX 450 H, 2019 року випуску відмовлено. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
22 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Власюк К. П., повторно звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на грошові активи, розміщені на банківських рахунках ОСОБА_2 у АТ «Ощадбанк» станом на 21 лютого 2022 року, а саме: 5 993 006,25 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_4 , 400 000,00 USD на рахунку IBAN НОМЕР_5 , 384,37 USD на рахунку IBAN НОМЕР_6 , 63 586,61 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_7 ,119,55 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_8 , на рахунку IBAN НОМЕР_9 (USD). Накласти арешт на грошові активи, розміщені на банківських рахунках ОСОБА_2 у АТ «УКРСИББАНК» станом на 21 лютого 2022 року, а саме: 2,61 USD на рахунку IBAN НОМЕР_10 , 7101,14 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_11 , 806,33 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_12 . Накласти арешт на грошові активи, розміщені на банківських рахунках ОСОБА_2 у АТ КБ «ПриватБанк» станом на 21 лютого 2022 року, а саме: 1 575,34 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_13 , 88 902,78 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_14 , - 646,18 EUR на рахунку IBAN НОМЕР_15 , 4,57 USD на рахунку IBAN НОМЕР_16 , 1,23 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_17 , 1 329,59 UAH на рахунку IBAN НОМЕР_18 . Накласти арешт на дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 8 187 331 грн. Накласти арешт на грошові активи розміщені у банківській сейфовій скриньці у розмірі 200 000 дол. США.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року у справі № 363/1304/23 у задоволенні заяви адвоката Власюк К.П., яка здійснює представництво позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя відмовлено.
Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що побоювання позивачки щодо приховування відповідачем спільних грошових коштів подружжя є лише припущеннями, оскільки спірна нерухомість уже перебуває під арештом, автомобіль Lexus продано за спільною згодою із виплатою дружині її частки, а самі банківські рахунки та сейфова скринька задекларовані відповідачем як його особисті, а не спільна сумісна власність.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 травня 2025 року змінено в частині мотивів для її ухвалення.
Змінюючи ухвалу суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову, апеляційний суд виходив, що позивачка не довела фактичну наявність і збереження конкретних грошових сум на банківських рахунках та у сейфовій скриньці відповідача через 3,5 роки після розірвання шлюбу (станом на дату подання заяви у 2025 році), а також не вказала конкретну установу банку для локалізації скриньки та рахунків для арешту доходу від цінних паперів. Апеляційний суд зазначив, що за таких умов спосіб забезпечення є невиконуваним, оскільки заходи забезпечення позову мають обмежуватися виключно реально існуючим майном, точне місцезнаходження якого чітко визначено на момент вирішення заяви судом.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник, звернулася до суду із новою заявою про забезпечення позову шляхом.
У цій заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник, просила накласти арешт на грошові активи, розміщені на будь-яких банківських рахунках ОСОБА_2 у будь-яких банківських установах України, у сумі 1/2 частини від наявних залишків станом на 21 лютого 2022 року, до набрання законної сили рішення у справі № 363/1304/23, а саме: грошові активи у валюті - Українська гривня у розмірі 3 078 214,44 грн; грошові активи у валюті - долар США у розмірі 375 024, 41, якщо грошові активи у валюті долар США будуть відсутні у ОСОБА_2 , накласти арешт в еквіваленті до Української гривні відповідно до курсу НБУ; грошові активи у валюті - євро у розмірі 323, 09, якщо грошові активи у валюті євро будуть відсутні у ОСОБА_2 , накласти арешт в еквіваленті до Української гривні відповідно до курсу НБУ.
Зазначала, що перебуваючи у шлюбі, сторонами накопичено заощадження грошових коштів, які тривалий час розміщувались на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 . Вказані грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки були внесені на банківський рахунок за період офіційного перебування сторін у шлюбі.
Переконувала, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову, існує ризик неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Враховуючи зміст позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/2 частину грошових активів, які належать ОСОБА_2 та розміщені на будь-яких його банківських рахунках.
Правове обґрунтування
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною другою статті 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, обраний заявником захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частину грошових активів відповідача є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідає предмету спору, спрямований на забезпечення ефективного захисту прав позивачки та виконання можливого рішення суду, а невжиття такого заходу може істотно ускладнити виконання цього рішення. При цьому вимога про надання доказів вчинення відповідачем конкретних дій щодо відчуження грошових коштів свідчить про застосування завищеного стандарту доказування, з огляду на очевидну можливість власника у будь-який момент розпорядитися належними йому коштами, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у цій справі про відсутність підстав для забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що у цій справі вже було арештовано нерухоме майно вартістю 20 122 970,73 грн, яке на 98,56 % забезпечує вимоги позивачки від наявного майна, а накладення арешту на суму понад вимоги створює необґрунтований тиск та незаконно позбавляє відповідача (військовослужбовця) доступу до обігових коштів і заробітної плати, Верховний Суд відхиляє, оскільки раніше накладений арешт стосувався інших об`єктів спору (нерухомості), тоді як у задоволенні попередніх вимог про арешт грошових активів судом було відмовлено. За таких обставин апеляційний суд, вирішуючи нову заяву позивачки, обґрунтовано установив, що арешт конкретно визначених грошових активів на рахунках відповідача станом на 21 лютого 2022 року є доцільним, співмірним із заявленими позовними вимогами і не призводить до невиправданого обмеження його прав чи блокування поточних доходів.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив правову помилку щодо природи об`єкта арешту та наклав арешт «зворотною дією у часі» на грошові активи станом на 21 лютого 2022 року, не встановивши їх актуальну наявність та реальний стан на рахунках відповідача на дату подання заяви (09 жовтня 2025 року), тоді як арешт може бути накладений виключно на реально існуюче майно, є безпідставними оскільки предметом спору у цій справі є поділ спільного сумісного майна подружжя, склад і вартість якого визначаються саме на час припинення спільного ведення господарства (21 лютого 2022 року). Специфіка грошових коштів як об`єкта забезпечення позову полягає в їхній абсолютній мобільності, тому покладення на позивачку обов`язку довести щоденний актуальний баланс рахунків відповідача за кілька років розгляду справи є застосуванням недосяжного стандарту доказування, що нівелює інститут забезпечення позову. Фіксація судом обсягу грошових активів на дату припинення шлюбних відносин є належним правовим інструментом, який перешкоджає подальшому недобросовісному виведенню активів і спрямований виключно на забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення, а не на обмеження прав відповідача у минулому.
Посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що накладення арешту на суми, які є наслідком внутрішніх банківських переказів (транзитних операцій), призвело до штучного подвоєння обсягу забезпечення відносно реального розміру активів заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних і належних первинних банківських документів (зокрема, виписок про наскрізний рух коштів), які б підтверджували факт ідентичності та транзитного походження зафіксованих сум на різних рахунках відповідача станом на 21 лютого 2022 року. Самі по собі твердження скаржника про внутрішнє переміщення коштів, без підтвердження їх чітким кодом та цільовим призначенням операції, є лише припущеннями та не спростовують офіційних відповідей банківських установ щодо наявності окремих залишків на кожному конкретному рахунку. За таких обставин, апеляційний суд, виходячи з наявних у справі офіційних доказів та діючи в межах заявлених позовних вимог, обґрунтовано наклав арешт на самостійні грошові активи, при цьому убезпечивши відповідача від реального подвоєння обтяження шляхом відмови у задоволенні вимог позивачки про арешт їхнього гривневого еквіваленту.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не встановив жодних фактичних обставин, які б свідчили про наявність реального ризику невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у цій справі, зокрема фактів приховування активів, уникнення виконання рішення чи дій щодо відчуження майна з боку відповідача, Верховний Суд також відхиляє, оскільки інститут забезпечення позову є превентивним інструментом, тому для арешту спірних сум не вимагається обов`язкового надання доказів уже вчинених недобросовісних дій відповідача. Ураховуючи тривалий судовий процес та наявність спору між сторонами, апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що існує об`єктивна вірогідність утруднення виконання майбутнього рішення суду, що є самостійною та достатньою підставою для вжиття таких заходів.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд наклав арешт на активи в AT КБ «ПриватБанк» без урахування листа банку про наявність від`ємного залишку (овердрафту) у розмірі 88 902,78 грн, який є боргом, а не активом, є безпідставними, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти здійснюється щодо банківських рахунків в цілому у межах визначеної сумою позовних вимог. Наявність поточного від`ємного балансу чи кредитного ліміту станом на певну дату не позбавляє такий рахунок статусу майнового права і не означає арешт самого боргу. Цей захід спрямований на блокування будь-яких позитивних сум, які можуть надійти на цей рахунок у майбутньому для погашення залишків спільного майна, а тому наявність овердрафту не є перешкодою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 та постановах Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 199/1359/23, від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17,є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судом у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі апеляційний суд виходив з конкретних обставин справи.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувана апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду у цій справі.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гороховська Альона Олександрівна залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник
