Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
Іменем України
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 185/7288/21
провадження № 61-12250ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 02 березня 2026 року, постанову Дніпровського апеляційного суду
від 16 червня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2026 року за заявою Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року Приватне підприємство «Завод Металомонтаж» (далі -
ПП «Завод Металомонтаж») звернулося до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 02 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2026 року, заяву ПП «Завод Металомонтаж» задоволено частково.
Визнано таким, що не підлягає виконанню частково у розмірі 24 950,00 грн, виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення від 23 вересня
2022 року у справі № 185/7288/21 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Завод Металомонтаж» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Скасовано заборону приймати до виконання виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення від 23 вересня 2022 року у справі № 185/7288/21 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Завод Металомонтаж» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня
2026 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПП «Завод Металомонтаж» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00грн.
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
15 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 02 березня 2026 року, постанову Дніпровського апеляційного суду
від 16 червня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2026 рокуразом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову отримав 19 серпня 2026 року, що підтверджується копією конверта Дніпровського апеляційного суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї документи, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2026 року слід відмовити, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 25 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зазначена у пункті 25 частини першої статті 353 ЦПК України, не підлягає касаційному оскарженню після її перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 02 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 16 червня 2026 рокуне може бути прийнята до провадження, оскільки оскаржуване судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, тому
у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою слід відмовити з цих підстав.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду
від 28 липня 2026 року, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
У пункті 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Базюкевич Є. В., який діє в інтересах ПП «Завод Металомонтаж», надав: ордер на надання правничої допомоги від 09 червня 2025 року серії АЕ № 1390187; договір про надання правової/правничої допомоги від 10 листопада 2020 року № 28/ГП-2020; додаткову угоду від 30 грудня 2021 року до договору про надання правової/правничої допомоги від 10 листопада 2020 року № 28/ГП-2020; додаткову угоду від 30 грудня 2023 року до договору про надання правової/правничої допомоги від 10 листопада 2020 року № 28/ГП-2020; акт приймання-передання послуг від 17 червня 2026 року; розрахунок з детальним описом наданих адвокатом послуг та здійснених ним витрат часу по кожному із видів послуг з надання правничої допомоги від 17 червня 2026 року.
У розрахунку з детальним описом наданих адвокатом послуг та здійснених ним витрат часу з надання правничої допомоги від 17 червня 2026 року адвокат Базюкевич Є. В. навів види правничої допомоги, які були надані, а саме: вивчення документів довірителя, апеляційної скарги опонента, консультування, напрацювання правової позиції в спорі - 0,75 год.; складання відзиву на апеляційну скаргу - 1,0 год.; підготовка і участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції - 0,25 год. Загальна вартість наданих послуг становить 4 000,00 грн.
Апеляційний суд, врахувавши складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог заяви та визначення розміру витрат на правничу допомогу у розмірі
2 000,00 грн.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат у зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити
у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постанові висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2026 року за заявою Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
І. А. Воробйова
М. Є. Червинська
