Суддя Матвієвська Г. В.
Справа № 2029/4978/12
Провадження № 2/644/486/16
02.06.2016
Справа № 2029/ 4978/12
№/п 2/644/ 486/16
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06. 2016 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова
у складі: головуючого - судді Матвієвської Г.В., при секретарях Скоропляс Л.Ю., Чернікової О.А., Курінного Д.О., Нестеренко К.Ю., за участю : позивача ОСОБА_1, представників позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача – ОСОБА_5, третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову - ОСОБА_6, його представника - ОСОБА_5, представника третьої особи Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики ХМР –ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_8 до ОСОБА_4, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення; зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: Орджонікідзевський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області, КП «Жилкомсервіс» про визнання осіб втратившими право користування житловим приміщенням; за позовом ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення у квартиру АДРЕСА_1 ( колишн. 17 Партз’їзду) в місті Харкові, просив вселити його та його сина ОСОБА_8 в цю квартиру та зобов’язати ОСОБА_4 не перешкоджати йому та його синові, ОСОБА_8, у користуванні зазначеною квартирою, для чого видати йому ключі від вхідної двері та не змінювати в ній замки без узгодження з ним, обґрунтовуючи свої вимоги тими обставинами, що він, ОСОБА_1 та його рідна сестра, ОСОБА_4, зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (далі: спірна квартира). Крім нього та ОСОБА_4, в цій квартирі зареєстровані її діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_11. В цій квартирі до своєї смерті була зареєстрована також їх мати, ОСОБА_12, яка померла 17 березня 2012 року.
Позивач зазначає, що 03 квітня 2012 року в цій квартирі зареєстрований його син, ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1 та 10 квітня 2012 року в зазначеній квартирі зареєстрована також дочка Остапенко ОСОБА_6, онука ОСОБА_4 - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позивач стверджує, що з дня його народження у 1971 році ця квартира була і до цього часу залишається для нього «єдиним законним місцем проживання». Разом з тим, зазначає позивач, через низку незалежних від нього причин склалася ситуація, за якої він протягом певного часу не міг проживати в цій квартирі, а коли з'явилась можливість для нього та його сина оселитися в цій квартирі, на його думку, відповідачка «самоуправно вжила заходів, щоб позбавити» його такого права. Позивач стверджує, що вона для цього змінила замки у вхідній двері до квартири, він виявив це 12 квітня 2012 року, коли, прийшовши до квартири, не зміг своїм ключем відчинити вхідну дверь і потрапити до неї. Позивач зауважує, що на його прохання не чинити йому перешкод у користуванні квартирою, відповідачка відповіла категоричною відмовою. Вважаючи такі її дії незаконними, посилаючись на ті підстави, що ніхто не може бути позбавленим права на житло інакше як на підставі закону та за рішенням суду, він викликав співробітників міліції, а потім, зазначає позивач, за захистом свого права на житло, порушеного відповідачкою та притягнення її до відповідальності за, як на його думку, «самоуправні дії», звернувся з письмовою заявою до Орджонікідзевського РВ ХМУ МВС України в Харківській області. Позивач зазначає, що, як на його думку, працівники міліції не припинили незаконні дії відповідачки по відношенню до нього та його малолітнього сина та «не вирішили питання про притягнення її до відповідальності за самоуправство», визнавши між ним та нею наявність лише цивільно-правових відносин. Позивач зазначає, що такі наведені ним обставини змусили його звернутися за захистом його та його сина права на житло до суду.
Позивач зазначає, що про те, що він досить тривалий час не міг проживати в спірній квартирі з поважних причин, а саме: «через незаконні дії відповідачки по відношенню до мене та нашої з нею матері», й наводить ті обставини, що спірну квартиру у 1968 році одержав їх з відповідачкою батько, ОСОБА_13, і він же був її наймачем. Спочатку в цій квартирі проживала лише їх сім'я, а саме: їх з відповідачкою батьки, відповідачка та він. На той час умови для проживання в квартирі були задовільні, хоч вона є досить невеликою за площею, складається з двох жилих кімнат розміром 18,2 кв.м та 8,2 кв.м, наголошує позивач. В 1985 році відповідачка одружилася з ОСОБА_14, виїхала зі спірної квартири і поселилася разом з ним у квартирі його та його батьків за адресою: АДРЕСА_3. Саме в цій квартирі ОСОБА_14 є зареєстрованим до цього часу, стверджує позивач. Позивач зазначає, що в 1988 році їх батько, ОСОБА_13, пішов із сім'ї, «виписався» зі спірної квартири та виїхав на постійне проживання до Черкаської області. На той час, зазначає позивач, він ще був неповнолітнім й за заявою відповідачки рішенням виконкому Орджонікідзевськой ради народних депутатів м. Харкова від 05 квітня 1988 року на неї був відкритий особистий рахунок на спірну квартиру. У тому ж році вона повернулася для проживання до спірної квартири, але вже не сама, а з чоловіком, ОСОБА_14, який ніколи не був «прописаним» чи зареєстрованим в цій квартирі, та їхнім сином ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідачка зі своєю сім'єю у складі трьох осіб зайняла меншу кімнату, а він з матір'ю - кімнату більшого розміру. Але так було недовго, стверджує позивач, адже після того, як у 1989 році він пійшов на строкову військову службу, за поясненням позивача, відповідачка змусила мати перейти жити до маленької кімнати. Отже, після його повернення з військової служби в 1991 році, зазначає позивач, він став разом з матір'ю проживати в 8-метровій кімнаті.
Позивач зауважує, що вже в той час між ним та відповідачкою почали складатися неприязні стосунки через те, що вона постійно вчиняла сварки з приводу користування квартирою, «чіплялася» до нього, а також до матері з різних дріб'язкових причин. Вважає позивач, що вже тоді відповідачка домагалася, щоб йому набридла така обстановка в квартирі і він сам виїхав би з неї, адже, як зазначає позивач « вона стверджувала, що наш з нею батько, немовби, залишив цю квартиру лише їй і таке інше. Разом з тим, зазначає позивач, він не збирався виїжджати зі спірної квартири, адже вважав і вважає зараз, що має на проживання в ній такі ж права, як й відповідачка.
Позивач наголошує, що у 1994 році відповідачка знову залишила спірну квартиру і з сім'єю оселилася в квартирі свого чоловіка та його батьків, а в 1996 року повернулася до спірної квартири.
Той факт, що позивачка в 1985-1988 роках та в 1994-1996 роках не проживала в спірній квартирі, ні він, ні наша з нею мати не сприймали як підставу для визнання її такою, що втратила право користування цією квартирою, адже розуміли, що виїжджаючи з квартири, вона не набувала законного права користування будь-яким іншим житлом, у тому числі в квартирі її чоловіка та його батьків.
Повернення відповідачки у 1996 році в спірну квартиру, вважає позивач, було викликано тим, що їй стало відомо про його намір одружитися. У той час, стверджує позивач, він проживав у більшій кімнаті, а мати - у маленькій. Він забрав мати до своєї кімнати, а відповідачка зайняла її кімнату. З моменту повернення вона почала поводити себе недобре по відношенню до нього та їх матері.
Позивач стверджує, що така поведінка відповідачки змусила його напередодні укладення шлюбу тимчасово залишити спірну квартиру і на декілька місяців оселитися з його майбутньою дружиною, ОСОБА_16, у їх знайомих. В той період мати залишилась в спірній квартирі удвох з відповідачкою і це призвело до тяжких наслідків, зазначає позивач. Він зазначає, що йому вдавалося витерпіти погрози та образи відповідачки, а їх мати надзвичайно болісно реагувала на такі її неправомірні дії, що, на його думку, негативно позначилось на стані її здоров'я. В червні 1996 року мати перенесла перший інсульт, а 21 листопада 1996 року її було визнано інвалідом другої групи, після цього вона перенесла ще декілька інсультів.
Позивач стверджує, що як тільки він узнав про тяжку хворобу матері, то одразу повернувся до спірної квартири та так був ображений на відповідачку за її поведінку, особливо по відношенню до їх матері, що навіть не запросив її на своє весілля. Шлюб з ОСОБА_16 він уклав 07 вересня 1996 року.
На той час до спірної квартири знову заселився чоловік відповідачки ОСОБА_14, хоч згоду на його вселення не давали ні він, ні їх з відповідачкою мати. З ними також проживав їхній син ОСОБА_15, а 03 листопада 1996 року у них народився син ОСОБА_17. Позивач зазначає, що його численні спроби в той період домовитися з відповідачкою про спільне проживання в спірній квартирі її та його сімей та будь-яким чином налагодити з нею нормальні родинні відносини, виявилися марними.
Декілька разів , стверджує позивач, він зі своєю дружиною на певний час залишали спірну квартиру і тимчасово оселялися у своїх знайомих чи сторонніх осіб. Завдяки цьому відповідачка змогла зайняти зі своєю сім'єю 18-метрову кімнату. Позивач наголошує, що кожен раз, коли він вживав спроби повернутися проживати до спірної квартири і навіть коли повертався на проживання сам, тобто без дружини, відповідачка знову починала влаштовувати свари та скандали, від яких, перш за все, страждала мати, яка вже перенесла інсульт, а, з іншого боку, це робило для нього неможливим нормальне та гідне проживання в цій квартирі.
Позивач зазначає, що він був не в змозі забрати зі спірної квартири мати, адже не мав і не має досі ніякого іншого житла. В той же час, опікуючись хворобливим станом її здоров'я, він змушений був залишити цю квартиру розраховуючи на те, щоб хоча б їй відповідачка дала можливість проживати спокійно та без скандалів в маленькій 8-метровій кімнаті вказаної квартири.
Отже, стверджує позивач, залишення ним спірної квартири не було його добровільним волевиявленням, а сталося через, як на його думку, неправомірні дії відповідачки, яка зробила неможливим його проживання в цій квартирі спільно з її сім'єю та його з нею матір'ю. За таких обставин, вважає, що, відповідно до положень ч.2 статті 71 Житлового кодексу України, є достатні підстави вважати причини, за якими він останнім часом не проживав постійно у спірній квартирі, поважними.
До того ж, зазначає, що різні варіанти його проживання поза спірної квартири, у тому числі у знайомих, сторонніх осіб, родичів дружини тощо, не дали йому можливості набути законного права власності чи користування будь-яким іншим житлом, таким чином він на цей час не має законного права ні на яке інше житло, крім права користування спірною квартирою.
Зазначає позивач. що заради спокою матері, збереження її здоров'я , він весь цей час не піднімав питання про своє повернення до спірної квартири та вселення до неї будь-кого з його неповнолітніх дітей, хоча потреба у цьому, безумовно, була. В той же час, стверджує, не втрачав своїх зв'язків з цією квартирою, зокрема, мав свої ключі від вхідної двері і постійно та без будь-яких перешкод з боку відповідачки відвідував її, аж поки остання, вже після смерті матері, самовільно не змінила у двері замки. Доглядаючи за матір'ю, він за власні кошти купував цінні речі, які передавав їй для користування та які зараз мають знаходитися в її кімнаті, зокрема, телевізор та холодильник. Постійно купував матері за власні кошти продукти харчування, ліки тощо; давав їй кошти для оплати своєї частки у квартирній платі та платі за комунальні послуги. Відвідуючи квартиру, він завжди намагався оберігати мати від зайвих хвилювань, образ з боку відповідачки тощо, хоч, на жаль, далеко не завжди це вдавалося зробити.
Про те, що весь цей час вони з матір'ю продовжували бути єдиною сім'єю, бажали, але не могли спільно проживати у спірній квартирі через причини, не залежні від них, зазначає й той факт, що вони з нею удвох, аж до її смерті, перебували на квартирному обліку за місцем її колишньої роботи на Харківському тракторному заводі. При цьому, стверджує позивач ОСОБА_1, за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету заводу від 18 серпня 1992 року передбачалось, що при підході черги нове житло мало надаватися матері та йому, а відповідачку з її сином передбачалось залишити проживати у вказаній квартирі. Через те, що квартирна черга просувалася надзвичайно повільно, позивач стверджує, що його мати у 2002 році зверталася до керівництва заводу з проханням прискорити надання їй та йому спільного житла. У цій заяві вона повідомила про те, що в одній кімнаті спірної квартири проживає сім'я її доньки у складі 4-х осіб, а в другій - вона, при цьому про позивача вона вказала, що він зі своєю сім'єю, у тому числі його сином, а її онуком, змушений «скитаться по квартирам, т.к. нет условия для совместного проживання» .
Позивач наголошує, що у зв'язку зі смертю його матері, Харківською міською радою зараз розглядається питання про переведення її облікової квартирної справи на його ім'я і включення до черги його сина, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4.
Лише після смерті матері, яка сталася 17 березня 2012 року, позивач вважає, що з'явилась реальна можливість йому з його сином ОСОБА_18 оселитися в спірній квартирі, зайнявши кімнату його матері, адже законних прав на будь-яке інше житло він досі не має. Разом з тим, зауважує позивач ОСОБА_1, реалізувати своє законне право на користування жилими та іншими приміщеннями в спірний квартирі, він та його син ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4, не можуть внаслідок створених, як на його думку, відповідачкою « незаконних перешкод та її неправомірних дій».
ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Орджонікідзевський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області, КП «Жилкомсервіс» про визнання осіб втратившими право користування житловим приміщенням, просила визнати ОСОБА_1 та його дитину ОСОБА_8 втративши ми право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_4 ( колишн. 17 Партз’їзду) у місті Харкові у зв’язку з його тривалим не проживанням без поважних причин та зобов’язати Орджонікідзевський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області зняти з реєстрації постійного місця проживання ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_4, обґрунтовуючи свої вимоги тими обставинами, що зазначена спірна квартира була надана їх батькам на підставі рішення РВК Орджонікідзевського району № 103/31 05.04.1988 року, яка є квартирою з житловою площею 26,4 кв.м. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 зазначає, що спір з приводу цього житла виник після смерті їх матері - ОСОБА_12, яка померла 17 березня 2012 року. Позивачка стверджує, що ОСОБА_1 ( позивач за основним позовом) у спірній квартирі проживав з їх родиною з 1971 року, тобто з моменту народження, пішов до армії, після служби повернувся до квартири, мешкав у маленькій кімнаті разом з матір’ю, вона та її родина займали велику кімнату квартири. Позивачка стверджує, що у 1996 році ОСОБА_1 одружився та пішов проживати до своєї дружини за тією адресою, за якої проживає й до цього часу, вони мають двох дітей. Коли уходив, він забрав свої особисті речі, й з зазначеного часу спірною квартирою більш ніколи не користувався. Позивачка зауважує, що особистий рахунок було оформлено на її ім’я ще у 1988 році, коли батьки розійшлися, на родинній раді батьки вирішили, що зазначена квартира буде їй, доньці, для чого й оформлено на її ім’я особистий рахунок на квартиру, а брату, позивачу за основним позовом, та батьку буде належати житловий будинок з надвірними побудовами в м.Умань. Так і вирішили, батько « виписався» із квартири, склав заповіт на її мати, про цю домовленість її брат знав та був згоден, бо житловий будинок з надвірними будівлями та землею був «значно весомий». Позивачка зазначає, що батько помер у 1996 році, ще до свадьби ОСОБА_1, мати оформила спадщину на своє ім’я за заповітом, брат продав цей будинок в м.Умані за «5000 доларів США, в 2007 році та повинен був в силу договореності виписатися із квартири». Однак, стверджує позивачка, свою обіцянку не виконав. Мати, зауважує позивачка, залишилася проживати разом з нею та на повному її забезпеченні, бо хворіла та мала маленьку пенсію, займала маленьку кімнату, де перебувало її старе майно, іншу кімнату займала її родина, в цій кімнаті знаходилося їх майно, набуте за кошти її сім»ї та в кредит. Позивачка стверджує, що з 1996 року її брат , ОСОБА_1, жодного дня не мав ночлегу у квартирі, не користувався квартирою за призначенням, не проводив її оплату, не давав коштів на оплату, бо був прописаний. Позивачка зауважує, більш того, коли брат навідував їх мати, він займав у неї пенсію, ніколи не повертав, що відомо всім сусідам, бо їх часто приходилося пере займати кошти, бо вони з мамою жили однією родиною та утримували її, крім того за таке відношення сина, стверджує позивачка, мати бажала його «виписати» із квартири та вони почали збирати документи для цього, склали акт про його не проживання у квартирі з 1996 року, але мати захворіла та померла, її вона похоронила за свій кошт, брат лише на хвилину зайшов до квартири, де «отпевали мать», швидко вийшов та більш у квартирі не з’являвся. Позивачка стверджує, що таким чином, брат після смерті матері став претендувати на квартиру, для чого «прописав в неї свою дитину 2010 р.н.» та надав позов до суду, стверджує, що він втратив своє право на житло, бо не проживає у квартирі з 1996 року без поважних причин, одружився та пішов проживати до своєї дружини, де проживає до цього часу.
Позивач ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою № 34 у будинку № 20 по вул. Северина Потоцького ( колишн. 17 Партз’їзду) в місті Харкові, у зв’язку з його не проживанням без поважних причин тривалий час, понад 16 років, обґрунтовуючи свої вимоги тими обставинами, що він постійно мешкає в зазначеній квартирі, зареєстрований в ній, ця квартира є постійним місцем проживання для його дитини – ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також для його брата – ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, основним наймачем цієї квартири є його мати – ОСОБА_4. Позивач зазначає, що 17 березня 2012 року померла їх баб ушка – ОСОБА_12, яка проживала разом з ними однією родиною у квартирі, була зареєстрована в квартирі. Позивач зауважує, що у квартирі також зареєстровано й ОСОБА_20, брата його матері, але ж у квартирі він не проживає з 1996 року, бо одружився та став мешкати з дружиною у її квартирі по пр.. Победи в місті Харкові, вони мають двох дітей. Позивач стверджує, що до цього спору у суді, ОСОБА_1 ніколи не цікавився зазначеною квартирою, не користувався нею, жодного разу не ночував в ній, не сплачував квартплату та комунальні послуги, в квартирі відсутня хоч якась частина майна, яка б могла належати йому. Позивач наголошує, що на зазначену квартиру ОСОБА_1 ніколи не претендував, бо йому відомо, що між батьками мами та ОСОБА_1 мала місце родинна домовленість , в силу якої, ОСОБА_1 не повинен був претендувати на квартиру та повинен був «виписатися» із неї , та у зв’язку з такою домовленістю, всі ці роки, з 1996 року, його мати сплачувала самостійно за квартиру, бо на неї було оформлено особистий рахунок, більш змістовно домовленість відома його матері. Позивач стверджує, що коли хворіла бабуся та за нею вимагався постійний ухід, такий ухід здійснювала тільки його мати, ОСОБА_1 інколи її провідував, але ніколи не виявляв бажання залишитись проживати у квартирі, більш того ніколи не виказував й такого наміру, відповідач матеріальної допомоги на лікування своєї матері не надавав, зазначає, що ще за життя баб ушка часто згадувала свого сина, що той рідко її навідує, незважаючи на те, що вона віддавала йому всю пенсію, надала йому можливість продати будинок та залишити собі всі кошти. Позивач стверджує, що ніким з його родини не чинилося перешкод відповідачеві в проживанні у квартирі за місцем його реєстрації, не пам’ятає такого випадку щоб ОСОБА_1 ( коли він прийшов) не пустили у квартиру, щоб між його мамою та ним виникав скандал, щоб мати його виганяла із квартири, не розуміє ким і коли порушено право відповідача користування квартирою, які причини перешкоджали відповідачу проживати у квартирі з 1996 року, вважає не проживання ОСОБА_1 у квартирі викликано лише тим, що він не потребував цього житла, а мешкав зі своєю родиною у іншій квартирі.
В судовому засіданні сторони та їх представники, кожен свій позов підтримав, проти зустрічного та позову третьої особи, що заявила самостійні вимоги на предмет спору заперечував ОСОБА_1 та його представники, представник третьої особи,Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики ХМР, –ОСОБА_7, просила ухвалити рішення з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, додатково повідомила, що по цій справі діти з обох сторін є неповнолітніми, тому ці діти лише вписані у облікову картку, бо до досягнення дитиною 15 років, це не є реєстрацією постійного місця проживання, зазначила, що така реєстрація не обов’язкова за законом.
Вивчивши пояснення позивачів, заперечення відповідачів, матеріали справи, допитавши свідків, оцінив надані сторонами докази, суд вважає, що зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору – задоволенню, основний позов – задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що спір виник з приводу права користування житловим приміщенням - квартирою № 34 у будинку № 20 по вул. Северина Потоцького ( колишн. 17 Партз’їзду) в місті Харкові, яка не є приватизованою. Відповідно до довідки з місця проживання та про склад сім»ї і прописку від 10.04.2012 року № 142, видану КП «Жилкомсервіс дільниця № 46» ( а.с. 63 том1), ця квартира неприватизована, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 є основним квартиронаймачем та зареєстрована у цьому приміщенні 27.08.1981 року; ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7 ( брат) зареєстрований у цьому приміщенні 27.11.1991 року; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 ( син), зареєстрований у цьому приміщенні 13.12.2001 року; ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований у цьому приміщенні 03.12.1996 року; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 ( племінник), зареєстрований у цьому приміщенні 03.04.2012 року; ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( онука), зареєстрована у цьому приміщенні 10.04.2012 року
З 1996 року ОСОБА_1 ( позивач за основним позовом, відповідач за зустрічним, відповідач за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору) у зазначеній квартирі не проживає, обов’язків, що випливають з договору найму житлового приміщення не виконує, з приводу порушення його права на користування житлом або чинення позивачем перешкод до звернення з цим позовом до суду до компетентних органів не звертався, що не спростовано під час судового розгляду ОСОБА_1 та його представниками й підтверджується поясненнями позивача, його представника, показаннями свідків ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, й не спростовані іншими свідками та письмовими доказами.
Так, свідок ОСОБА_21 показала суду, що вона бачила ОСОБА_1 з двома дітьми перед смертю його матері 08.03.2012 року, ОСОБА_1 коли одружився пішов жити до дружини, вона часто приходила до спірної квартири та бачила що ОСОБА_1 там не проживає, крім цього їй про це розповідала мати ОСОБА_24, яка зі своїм чоловіком проживали у одній кімнаті, а її мати у другій кімнаті, «кушали» вони разом, «бабушка» була у ясному розумі, щодо ОСОБА_24 ніколи нічого поганого не казала, ліки для «бабушки» покупала ОСОБА_24, вона, ОСОБА_21 , приходила робити уколи за приписами лікаря; «баб ушка» казала, що ОСОБА_25 одружився та пішов проживати до дружини, що вони купили 3-кімнатну квартиру десь на Олексіівці,; його майна вона, ОСОБА_21, у спірній квартирі не бачила, у кімнаті бабушки була кровать, шифоньєр, швейна машинка, а телевізор був у ОСОБА_24 у великій кімнаті, вони всі там дивилися телевізор, міжкімнатні двері ніколи не були закриті, додала, що холодильника та телевізора у бабушки в кімнаті не бачила ніколи, вона ніколи не чула, щоб ОСОБА_1 «бажав вселитися у цю квартиру, а його не пускали»; ОСОБА_24 завжди прибирала, прала, ходила за продуктами, купала баб ушку, 8 березня перед смертю бабушки у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були добрі стосунки; додала, що баб ушка казала, що ОСОБА_1 продав у деревні дом, а їй й шоколадки не купив, казала їй особисто, що вона ОСОБА_25 допомогала. Додатково свідок повідомила суду, що вона часто приходила до ОСОБА_4 у спірну квартиру, ОСОБА_1 там бачила останній раз у 1996 році, тобто приблизно 17 років тому, часто робила уколи ОСОБА_24 та її матері, 8 березня 2012 року бачила «застольє» у квартирі та проживаючих у цій квартирі: ОСОБА_4, її чоловіка ОСОБА_21, сина ОСОБА_4 – ОСОБА_17, сина ОСОБА_4 –ОСОБА_15, ОСОБА_15 дружину – Юлю, ОСОБА_6 дочку – Настю, вони проживали у великій кімнаті/залі, а ОСОБА_26 проживала у маленькій кімнаті; «бабушка» їй особисто казала, що ОСОБА_25 купували с дружиною 3-кімнатну квартиру на Олексіївці, коли одружилися, ОСОБА_25 одружився та пішов жити до дружини, про його квартирний облік вона ніколи не чула, у цій квартирі остапенко В. основний квартиронаймач, їх батько уїжджав та оформив на ОСОБА_24 ордер, а на ОСОБА_25 будинок.
Свідок ОСОБА_22 показав суду, що ОСОБА_25 знає з дитинства, ОСОБА_1 після одруження не проживає у цій квартирі, його ніколи і нікто не виганяв з квартири, він, ОСОБА_22. Бував у цій квартирі, спілкувався з ОСОБА_21, романом, баб ушка проживала в одній кімнаті сама, ОСОБА_22 її кормила, все робила, їх відносини були людяні, нормальні, майборода О. не намагався вселитися, їх мати на ОСОБА_22 квартиру зробила ( йому мати казали) та ОСОБА_22 платила за квартиру, вони робили з ОСОБА_21 ( зять) ремонт, а після смерті матері вони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4) почали скандалити із-за квартири. Додатково повідомив, що у чернігові ОСОБА_1 продав будинок, його мати казала, що ОСОБА_25 допомагає, мати та ОСОБА_22 казали, що після одруження ОСОБА_1 пішов у квартиру, яка «там є »; у матері ОСОБА_1 в кімнаті була лаше кровать, він не знає щоб ОСОБА_1 матері купував будь-які речі, телевізор та т.п., він, ОСОБА_22, особисто бачив, що їх мати у загальному залі квартири дивилася телевізор, їх відносини були нормальні, майборода навідував мати приблизно 1 раз на місяць, мати ніколи не казала, щоб ОСОБА_1 їй прав, привозив продукти, займався лікуванням, додав, що лікуванням матері займалася ОСОБА_22, вона ж клеїла обої, плитку, ОСОБА_1 ніколи ремонту не робив, бажав поставити роздвижні двері, але вони не підійшли, у матері у кімнаті були: кровать, швейна машинка, маленький холодильник,він не бачив щоб вона ним користувалася, він бачив що вона користувалася холодильником на кухні( бо маленький холодильник у її кімнаті навіть був відімкнутий), її пенсія була нормальна, бо працювала у гарячому цеху, бував у них 1-2 рази на тиждень, міліції давав пояснення, що скандалів у них не чув, дільничий пояснив що «вони ділять квартиру, прописали сина», ОСОБА_14 постійно мешкав у цій квартирі з дружиною ОСОБА_22, ОСОБА_27 постійно проживає/зустрічав його кожен день/, його дружина мешкає з ним, у залі проживають ОСОБА_27, ОСОБА_11, ОСОБА_22 та ОСОБА_14. Свідок доповнив, що йому їх мати казала, що ОСОБА_1 забирає у неї гроші, забрав банківську картку; скаржилася йому на те, що ОСОБА_1 ніколи їй не допомагав; «їх мати» казала, що вона розділила : дом у Умані – Саші, квартира – ОСОБА_22, казала, що за квартиру платить ОСОБА_22, а ОСОБА_1 не платить.
Свідок ОСОБА_23 показала суду, що знає цю родину з дитинства ОСОБА_1 та ОСОБА_14, у 1993 році ОСОБА_1 одружився та пішов до дружини, до матері приїжджав тоді коли вони отримували на почті пенсію, а мати вже через 15 днів займала по сусідах гроші, бо нічим було жити, мати кормила ОСОБА_22, вона була «нагодована та чиста», майборода приїжджав лише по пенсію, а коли пенсію перевели на банківську картку, забрав картку та взагалі не приїжджав, мати скаржилась що ОСОБА_1 не платив за квартиру, казала, що бажає його «виписати», він про це дізнався, приїхав, кинув матері банківську картку, а кинулися покупать ліки, а там « 0».Свідок додатково повідомила, що з їх мамою ОСОБА_26 спілкувалася часто, кожен день, з її слів вона знала. Що ОСОБА_1 пішов проживати до дружини, у цій квартирі його речей не було, ключі від квартири у нього були, вільний доступ, їх мати хворіла. Скаржилася, що ОСОБА_1 не платить за квартиру, з пустими руками, ніколи ні кульків ні речей; коли він одружився , його речей особистих там немає, ремонт робила родина ОСОБА_14, лікувала та доглядала мати ОСОБА_28; ОСОБА_26 розповідала їм, що ОСОБА_25 продав будинок та матері - «ні копійки», скаржилася, що навіть батькові пам’ятник не поставив. Свідок доповнила, що ОСОБА_25 ніхто не перешкоджав жити, ніхто не виганяв , ОСОБА_26 казала, що ОСОБА_22 платить за квартиру, повідомила що ОСОБА_25 бажає вселитися у квартиру після смерті матері « із жадібності», він ніде не працював, мати скаржилася, що він пенсію забирав.
Зазначені свідки довели суду про відсутність з 1996 року наміру ОСОБА_1 користуватися даним житлом, щодо відсутності у спірній квартирі особистих речей та документів та відсутності сплати ОСОБА_1 комунальних платежів й будь-якої зацікавленості в користуванні зазначеною квартирою й відсутності щодо цього будь-яких перешкод від будь-яких осіб, й відповідно підстав для вселення.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_29, та ОСОБА_16 підтвердили ту обставину, що дійсно ОСОБА_1 з 1996 року не проживав у спірній квартирі, одного разу не зміг відчинити начебто своїм ключем вхідні двері квартири, казав що його сестра з чоловіком та сином проживають у цій квартирі, викликалася міліція ним, коли не зміг відчинити квартиру, ОСОБА_4 казала, що пустить у квартиру за рішенням суду, що ОСОБА_1 витискують з квартири він не скаржився, за чий рахунок похована мати не знає ( ОСОБА_9), додатково ОСОБА_16 ( дружина ОСОБА_1) повідомила, що про встановлення порядку користування цією квартирою ОСОБА_12 та ОСОБА_1 питання не ставили, про виселення ОСОБА_4 також не ставили, ОСОБА_1. не перешкоджав проживанню чоловіка ОСОБА_4 у цій квартирі, дружині романа ОСОБА_4 також не перешкоджав, про витребування майна ( холодильник та телевізор) питання не ставилося, друга дитина їх прописана у спірній квартирі для постановки на квартирний облік, похованням матері займалися ОСОБА_1, ОСОБА_4, брат, вона, друг, сестра, а чеки із магазина на ОСОБА_4 Свідок ОСОБА_30 показала, що ОСОБА_1 не проживав у спірній квартирі, бо там не було місця, його нікто не виганяв, а після похорон матері хотів зайти до квартири забрати речі, котрі купував матері, але не зміг, їй це відомо зі слів її сина, за спірну квартиру майборода не платив, знає що у майбороди динарна квартира, чи мешкали вони у батьків ОСОБА_16 інги - не знає. Аналогічні покази надали суду свідки ОСОБА_31, Корек»ян –ОСОБА_32, ОСОБА_33 щодо не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 1996 року, але таке не проживання викликано неможливістю проживати у квартирі, де мало місця, неможливо облаштувати побут, були конфлікти з ОСОБА_4 й ОСОБА_1 не хотів розстроювати мати.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_1 у відповідності до ст. 184 ЦПК України, підтвердив що він не проживає у спірній квартирі з 1996 року, але не втрачав право проживання у вказаній квартирі, проживав з матір’ю однією родиною та зв’язку з нею не втрачав, а після смерті матері, коли ОСОБА_4 змінила замки, у нього не стало доступу до квартири, квартиру на ім’я його дружини куплено для їх сина та за гроші батьків дружини ОСОБА_16 у 2000 році, до цього жив із дружиною на найманих квартирах, у 1997 році він одружився та проживав у батьків дружини, до одруження він пішов зі спірної квартири до знайомих для підготовки до свадьби, після одруження він не повернувся у спірну квартиру, бо там проживала ОСОБА_4 зі своєю родиною, а в іншій кімнаті мати після інсульту та їй потрібен був спокій, приходив жити один, а дружина залишилася у батьків у 1996 році, але пішов через скандали з ОСОБА_4, яка впливала на нього «через мати», без дружини прожив у спірній квартирі 1,5 – 2 місяці, вони із матір’ю перебували на квартирному обліку з 1975 року, за спірну квартиру він платив шляхом надання матері коштів на сплату комунальних послуг, він зареєстрований у спірній квартирі, тільки після смерті матері у нього зявився реальний шанс заселитися у спірну квартиру, бо іншого житла у нього немає, показав, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_16 до цього часу він проживає з нею однією родиною, вели спільне господарство, членом родини ОСОБА_4 він не є , показав, що його житлові права за місцем реєстрації було порушено сестрою ОСОБА_4 після смерті матері 17.03.2012 року, до смерті матері його права порушено тією особою, до якої позов пред’явлено ним, чоловіком ОСОБА_4 порушено тоді коли він почав там жити, але до нього претензій немає, немає претензій до дружини ОСОБА_6, за місцем реєстрації у квартирі квитанцій по сплаті комунальних послуг немає, через ті обставини, що гроші давав на це матері, після подачі позову припинив платити, бо не користується комунальними послугами, з питань порушення його житлових прав до смерті матері не звертався нікуди, бо не було сенсу, але питання це узнавав, роз’яснили, що поділ особистих рахунків неможливий, його дитина до 2010 року не була ту прописана, дитина жила з ним та його родиною, вселитися бажає у всю квартиру.
Таким чином позивачем та його представниками визначено наступні, як на їх думку, поважні причини не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, як то : - неможливість проживати з родиною ОСОБА_4 з 1996 року; - ОСОБА_4 змінила замки у спірній квартирі; чекав ОСОБА_1 покращення житлових умов, перебуваючи на квартирному обліку; - не бажав ОСОБА_1 заважати хворій матері; - ОСОБА_4 не забороняла йому приходити до квартири, як він вважає, для того, щоб він не забороняв їй там жити ( з пояснень позивача).
Таким чином суд вважає, що більш як один рік тому, а саме з 1996 року, відповідач за зустрічним та за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору , ОСОБА_1 добровільно залишив жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 ( колишн. 17 Партз’їзду) в місті Харкові.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Питання визнання особи такою, що втратила право на жиле приміщення, вирішується виключно в судовому порядку, відповідно до ст. 71 ЖК України.
На стороні позивача можуть виступати наймач, члени його сім'ї', в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню (cm. 73 - 75 ЖК). Особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього (піднаймачі, тимчасові мешканці), не мають права на пред'явлення такого позову.
Якщо члени сім'ї заперечують проти вселення особи, відсутньої строком до 6 місяців, така особа може подати зустрічну позовну заяву про визнання за нею права на жиле
приміщення і вселення. При цьому, якщо особа була відсутня понад 6 місяців, вона повинна довести наявність однієї з обставин, перелічених в cm. 71 ЖК України.
Відповідно до ст. 71 ЖК України "При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разу спору - судом".
На підставі наданих позивачами доказів та відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 відсутній в спірному житловому приміщенні протягом одного року ( з 1996 року) без поважних причин, і визнає його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідача в спірному житловому приміщенні, ОСОБА_1 не доведено наявність однієї з обставин, перелічених в cm. 71 ЖК Україниі, сам факт не проживання у спірній квартирі з 1996 року ОСОБА_1 не оспорюється, суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, його вимоги не обґрунтовані та не доведені жодним належним та допустимим доказом, судом не встановлено наявність перешкод у користуванні спірним майном позивачем. Щодо визнання дитини ОСОБА_1 - ОСОБА_8 втратившим право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_4 ( колишн. 17 Партз’їзду) у місті Харкові у зв’язку з його тривалим не проживанням без поважних причин та зобов’язання Орджонікідзевського РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області зняти з реєстрації постійного місця проживання ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_4, суд відмовляє з тих підстав, що дитина й не набувала права користування у цій квартирі й внесена лише до облікової картки без реєстрації постійного місця проживання дитини віком до 15 років.
Таким чином, позивач за основним позовом , ОСОБА_1, не довів суду тих обставин, що він є членом сім»ї наймача ( його сім»я складається з нього, його дружини ОСОБА_16 та їх дітей, що не спростовано жодним доказом) та тимчасово був відсутній у спірному житлі, внаслідок чого за ним зберігається жиле приміщення, до якого він просить вселити його з дитиною, тобто не довів наявності однієї із обставин, перелічених у ст. 71 ЖК України, правових підстав для свого вселення до спірного житла, не довів, що його дитина, ОСОБА_8, набував право користування цим житлом, перешкоди у здійснені якого необхідно усунути, й підлягає вселенню до нього, чим не виконав вимог ст. 60 ЦПК України, тому його позовні вимоги необґрунтовані, безпідставні, й не підлягають задоволенню, й навпаки, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та третя особа, що заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 , повністю довели обставини, на які вони посилалися на підтвердження позовних вимог щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним житлом. Надання позивачем за основним позовом пояснень, показань, надання пояснень його представниками, надання ними письмових доказів та інш. щодо перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку створило у суду переконання щодо стійкого бажання ОСОБА_1 зберегти реєстрацію за вказаною адресою спірної квартири задля збереження статусу громадянина, що потребує поліпшення житлових умов, й такі обставини не є правовими підставами для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 209, 212,214, 215 ЦПК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, суд -
В И Р І Ш И В:
В позовних вимогах ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_8 до ОСОБА_4, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, - відмовити.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: Орджонікідзевський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області, КП «Жилкомсервіс» про визнання осіб втратившими право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.
Позов ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою № 34 у будинку № 20 по вул. Северина Потоцького ( колишн. 17 Партз’їзду) в місті Харкові.
В іншій частині позову ОСОБА_4 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту оголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
