ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2016 р. Справа № 820/10744/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.
суддів - Донець Л.О. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання - Дорошенко Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, -
В с т а н о в и л а:
21.10.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, зокрема від 08.02.2016 року та від 28.03.2016 року (т. 1, а.с. 90-94, 137-138) просить:
Скасувати наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області (далі по тексту - ТДІзПП) від 26.10.2015 року № 42-к про його звільнення, визнавши дії ТДІзПП по його звільненню незаконними;
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з питань праці у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці) поновити його в установі з 26.10.2015 року на посаді головного державного інспектора праці або на аналогічній посаді відповідної його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи;
Зобов'язати ГУ Держпраці видати дублікат вкладишу до його трудової книжки, до якого внести запис про його призначення на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області за переведенням із ТДІзПП у м. Києві, із збереженням 9 рангу державного службовця з 07.10.2013 року (наказ від 04.11.2015 року № 43-к);
Стягнути з ГУ Держпраці на його користь суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 року до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі в розмірі із розрахунку відповідно до довідки ТДІзПП про прибуток від 26.10.2015 року № 01-19/251.
Окрім того ОСОБА_1 просить зобов'язати відповідача негайно виконати постанову суду щодо виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць та зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ТДІзПП у Харківській області було порушено його право на працю відповідно до норм трудового законодавства України, які регулюють припинення трудових відносин, а його звільнення з посади головного державного інспектора праці з 26.10.2015 року є незаконним та протиправним із порушенням прав, свобод та його інтересів згідно з ст. 43, п. 2 ст. 119 Конституції України, ст. 30 Закону України «Про державну службу» про припинення державної служби, ст. 1, п. 1 ст. 6, ст. 8, ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 1 Протоколу № 1 до неї; з порушенням права на персональне попередження про наступне вивільнення ст. 49-2 КЗпП; переважного права на залишення на роботі, як працівника з багаторічним стажем, досвідом роботи, освітнім рівнем, профілем професійної компетентності та кваліфікаційним досвідом роботи ст. 42 КЗпП; порушення Процедури звільнення по п. 1 ст. 40 КЗпП, ст.ст. 24, 36 КЗпП та остаточним розрахунком заробітної плати в день звільнення ст. 47, 116, 117 КЗпП.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Так, судовим рішенням визнані незаконними дії ТДІзПП щодо звільнення позивача з роботи та скасований наказ ТДІзПП від 26.10.2015 року № 42-к про звільнення позивача з роботи. ОСОБА_1 поновлений на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області ТДІзПП з 26.10.2015 року. З відповідача на користь позивача стягнута середньомісячна заробітна плата у розмірі 14.694,40 грн за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 року по 25.04.2016 року (включно).
В задоволені позовних вимог в іншій частині ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тим, що дії ТДІзПП щодо звільнення з роботи позивача ОСОБА_1 та наказ від 26.10.2015 року № 42-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1» є протиправними, вчиненими з порушенням ст. 49-2 КЗпП, у зв'язку з чим наказ підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посаді. На його користь з відповідача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 року по 25.04.2016 року, виходячи з середньоденного заробітку, що дорівнює 1114,80 грн.
Частково не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на те, що судом допущені помилки як у питаннях факту (щодо встановлення обставин у справі), так і в питаннях права (у застосуванні норм матеріального та процесуального права), просить змінити постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року наступним чином, - зобов'язати відповідача видати наказ про його призначення на посаду головного державного інспектора з 26.10.2015 року та стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 року по 30.04.2016 року у розмірі 28.528,98 грн.
Позивач зазначає, що виходячи із змісту постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці» від 11.02.2015 року № 100 - ГУ Держпраці є правонаступником ТДІзПП, але суд, законно і правильно вирішив питання про право позивача, не визначив способу виконання відповідачем судового рішення, тому це рішення суду не може вважатися обґрунтованим. У зв'язку з чим позивач ОСОБА_1 вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року підлягає зміні в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області ТДІзПП з 26.10.2015 року, про зобов'язання ГУ Держпраці видати наказ про його призначення на посаду головного державного інспектора.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) слід змінити, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 10 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворені як юридичні особи публічного права Територіальні органи Державної служби з питань праці та реорганізовані шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Урядовим актом установлено, що територіальні органи, що утворюються згідно з п. 1 цієї постанови, є правонаступниками прав і обов'язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.
29.02.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801120004051950 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - ТДІзПП, ідентифікаційний код органу 37999319.
06.05.2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801340000066010 про проведення державної реєстрації юридичної особи - ГУ Держпраці, ідентифікаційний код органу 21680000.
Наказом голови комісії з реорганізації ТДІзПП від 26.10.2015 року № 42-к позивач ОСОБА_1, головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області, звільнений з роботи 26.10.2015 року у зв'язку з реорганізацією ТДІзПП на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП (т. 1, а.с. 113).
За змістом наведеної норми закону трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 104, 105, 110 Цивільного кодексу України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачуваних ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб.
Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст.ст. 104-109 ЦК України).
Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).
Згідно положень ч.ч. 3, 4 ст. 36 КЗпП (в редакції, що була чинною на час прийняття наказу про звільнення позивача) зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП).
Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у п. 19 зазначив, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року (в частині, яка в апеляційному порядку не оскаржена ні позивачем, ні відповідачем) дії ТДІзПП щодо звільнення ОСОБА_1 визнані незаконними, наказ ТДІзПП від 26.10.2015 року № 42-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1.» скасований, а позивач поновлений на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області ТДІзПП.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Частиною 1 ст. 235 КЗпП установлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Встановлення ст.ст. 105 та 162 КАС України способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені КЗпП при розгляді вимог про поновлення на роботі.
Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Приходячи до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з адміністративним позовом позивач ОСОБА_1 не заявляв такої позовної вимоги, як зобов'язання відповідача видати наказ про його призначення на посаду головного державного інспектора з 26.10.2015 року.
За приписами ч. 4 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Надаючи оцінку доводам, що наведені скаржником в обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо зміни судового рішення шляхом зобов'язання ГУ Держпраці видати наказ про його призначення з 26.10.2015 року на посаду головного державного інспектора, колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, у встановлених цією нормою випадках може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову або постановити додаткову ухвалу. Так, додаткове рішення як різновид судового рішення вирішує окремі позовні вимоги, які не було розв'язано основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази або вирішено не всі клопотання. Також додаткові рішення можуть прийматися, якщо суд при ухваленні основного судового рішення не визначив спосіб його виконання або не вирішив питання про судові витрати (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 168 КАС України).
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП).
Судом установлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року по справі № 820/10521/15 частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 - ТДІзПП зобов'язана винести наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду державного інспектора праці відповідно до його заяви від 07.10.2013 року.
Наказом ТДІзПП від 30.09.2015 року № 40-к (т. 1, а.с. 155, з урахуванням наказу від 04.11.2015 року № 43-к, т. 2, а.с. 70) ОСОБА_1 з 07.10.2013 року призначений на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області на період до фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_2, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві. Наказами визначено, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 07.10.2013 року складає 6 років 0 місяців 6 днів. ОСОБА_1 встановлена надбавка за стаж державної служби у розмірі 15% до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця.
Як убачається з табелів обліку використання робочого часу за вересень, жовтень 2015 року ТДІзПП (т. 2, а.с. 105, 106) позивач ОСОБА_1 відпрацював 3 дні: 30.09.2015 року, 01 та 02.10.2015 року.
Заперечуючи проти визначеного в зазначених табелях, позивач ОСОБА_1 судам першої та апеляційної інстанції доказів зворотного не надав.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3723-XII) заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Умови оплати праці державних службовців визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268, в редакції що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 26 Закону № 3723-XII ранги присвоюються державному службовцю при прийнятті на державну службу в межах відповідної категорії.
Надбавка за ранг установлюється відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Положення про ранги державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.1996 року № 658. Розміри надбавок за ранги державних службовців затверджені додатком 57 до постанови № 268.
Надбавка за вислугу років відповідно до ст. 33 Закону № 3723-XII та згідно з п. п. 4 п. 3 постанови № 268 виплачується державним службовцям щомісячно до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15 %, понад 10 років - 20 %, понад 25 років - 25 %, понад 20 років - 30 %, понад 25 років - 40 %.
Як убачається з особового рахунку ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 30) до складу його заробітку входить: посадовий оклад в розмірі 1.378 грн, доплата за вислугу років у розмірі 15 %, доплати за 9 ранг держслужбовця - 90 грн, персональної надбавки у розмірі 45%.
За відпрацьований час позивачу ОСОБА_1 ТДІзПП нарахована та виплачена заробітна плата: посадовий оклад за 3 робочих дні - 193,88 грн (131,24 грн + 62,64 грн); доплата за 9 ранг держслужбовця - 12,66 грн (8,57 грн + 4,09 грн); доплата за вислугу років - 30,98 грн (20,97 грн + 10,01 грн); персональна надбавка - 106,88 грн (72,35 грн + 34,53 грн); матеріальна допомога у розмірі двох посадових окладів - 2.756 грн (1.378 грн + 1.378 грн); грошова компенсація за невикористану відпустку - 46,58 грн, оплата відпустки - 46,58 грн, компенсація за затримку розрахунку при звільненні - 466,28 грн, вихідна допомога - 2.447 грн. При цьому проведено утримання: прибуткового податку - 882,54 грн, єдиного соціального внеску - 223,25 грн та військового збору - 91,60 грн.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).
Так, абзацом 3 п. 2 Порядку встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п. б), п. е) абазу 1 п. 4 розділу Ш Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо), компенсаційні виплати.
Відтак, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 обраховується наступним чином: 131,24 грн + 62,64 грн + 8,57 грн + 4.09 грн + 20,97 грн + 10,01 грн + 72,35 грн +34,53 грн/3 робочі дні = 114,80 грн.
Листами Міністерства соціальної політики України: від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13 та від 20.07.2015 року № 108746/0/14-15/13 доведений розрахунок тривалості робочого часу на 2015 рік та відповідно - на 2016 рік.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата: за 49 робочих днів 2015 року (5.625,2 грн) та за 79 робочих днів 2016 року (9.069,2 грн), а саме - 14.694,40 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 щодо необхідності врахування при обчисленні розміру середньої плати інших видів і розмірів заробітної плати державних службовців, які не були нараховані (відповідно виплачені) йому у вересні та жовтні 2015 року, оскільки аналіз положень абзацу 3 п. 2 розділу П, абзацу 1 п. 3 розділу Ш Порядку дає підстави дійти висновку про те, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з тих виплат, які були проведені працівникові, і включені в заробіток того місяця, на яких вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 195 КАС України про те, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду та вирішення питання щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу інших видів складових заробітної плати державних службовців, зокрема, премії.
Колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду про відхилення клопотання позивача ОСОБА_1 щодо витребування із КП «Міський архів» у якості письмових доказів: даних про суму його місячного посадового окладу в ТДІзПП, про суму премій, про суму доплати за 9 ранг, про суму надбавки за вислугу років на державній службі; про розмір інших надбавок, про суму нарахованої та виплаченої заробітної плати за період з 30.09.2015 року по 26.10.2015 року, про суму отриманих доходів і урахувань з них, про кількість відпрацьованого часу, щодо часу отриманої щорічної відпустки, по строк роботи його в ТДІзПП, про наявність та відсутність дисциплінарних стягнень.
Колегія суддів зазначає, що усі необхідні документи за час праці позивача в ТДІзПП судам надані правонаступником останньої - відповідачем по справі, у тому числі - особовий рахунок працівника ОСОБА_1,
Довідка про прибуток за 2015 рік, що видана ТДІзПП позивачу 26.10.2015 року за № 01-19/2517 (т. 1, а.с. 185) не суперечить даним облікового рахунку ОСОБА_1 та розрахункового листка за жовтень 2015 року з даними про нарахування позивачу заробітної плати (т. 2, а.с. 30).
Дійсно до складових заробітної плати державних службовців входить, окрім посадового окладу, доплат за ранг держслужбовця та за вислугу років, премії, матеріальна допомога, компенсації невикористаних відпусток, тощо. Разом з тим, як зазначено в постанові вище згідно п. б), п. е) абазу 1 п. 4 розділу Ш Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо), компенсаційні виплати.
Відповідно до положень ст. 44 КЗпП при звільненні ТДІзПП ОСОБА_1 виплачена вихідна допомога у розмірі 2.446,92 грн (т. 1, а.с. 153), однак розмір виплаченої вихідної допомоги не впливає на визначення розміру середньої заробітної плати працівника для оплати часу вимушеного прогулу.
За приписами ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.
Аналізуючи вищенаведене в його сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 з тих мотивів, які наведені в скарзі.
Разом з тим, колегія суддів, керуючись ст. 201 КАС України, вбачає підстави для зміни судового рішення шляхом його доповнення визначенням про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.10.2015 року по 25.04.2016 року в розмірі 14.694,40 грн з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, внесків.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідальність за своєчасне перерахування до відповідних контролюючих органів утримань із заробітної плати несе роботодавець.
Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1 ст. 99).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 3 ст. 99).
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (ч. 2 ст. 100 КАС України).
З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що за обставин, наведених позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду щодо вимог про скасування наказу ТДІзПП від 26.10.2015 року № 42-к про його звільнення, про поновлення на посаді тощо (адміністративний позов поданий до суду 08.02.2015 року), застосування процесуального обмеження за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення заінтересованої особи права на розгляд справи судом, тобто права на справедливий суд. Такий висновок колегії суддів кореспондується із приписами ст.ст. 55, 129 Конституції України та ст.ст. 7, 13 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними.
Інші доводи та заперечення на висновки колегії суддів не впливають.
Відповідно до положень ст. 94 КАС України судовий збір від сплати якого позивач звільнений приписами ст. 5 Закону України «Про судовий збір» відноситься на рахунок Держави.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 94, 99, 100, 184, 195, 196, 198 ч. 1 п. 2, 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року - змінити шляхом її доповнення визначенням про те, що з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року (включно) в розмірі 14.694 (чотирнадцять тисяч шестисот дев'яносто чотирьох) грн 40 коп з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, внесків.
В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року - залишити без змін.
Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Мельнікова Л.В.Судді(підпис) (підпис) Донець Л.О. Бартош Н.С. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 серпня 2016 року.
