Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №1522/7070/13к
Провадження №1/522/38/16
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2016 року Місто Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
прокурора - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8
представника потерпілої- адвоката ОСОБА_9 ,
адвоката ОСОБА_10
захисника - адвоката ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси кримінальну справу за правилами КПК України в редакції 1960 року за обвинуваченням
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеса, громадянки України, з середньою освітою, вдови, пенсіонерки, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України,
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Одеса, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, одруженого, інваліда другої групи, проживаючого за адресою : АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_14 на праві власності належала квартира АДРЕСА_3 . Будучи інвалідом першої групи, яка за станом здоров`я потребувала систематичного стороннього догляду, ОСОБА_14 , маючи намір укласти зі своїм племінником ОСОБА_15 договір довічного утримання, 05.04.2002 р. підписала з останнім договір дарування належної їй квартири.
Після підписання ОСОБА_14 та ОСОБА_15 договору дарування квартири АДРЕСА_3 :
- ОСОБА_14 оригінал вказаного документа забрала собі та зберігала у своїй квартирі, з якої не виїжджала, вважаючи її власною, оскільки не мала іншого житла;
- ОСОБА_15 в квартиру не вселявся, не проживав в ній і не був прописаний, комунальні платежі за квартиру не сплачував, та в КП МБТІ і РОН договір дарування на своє ім`я за життя не зареєстрував.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15 помер, не зареєструвавши квартиру за життя на своє ім`я, у встаноленному законом порядку, і на момент його смерті квартира продовжувала належати ОСОБА_14 на праві власності.
Після смерті ОСОБА_15 спадкоємником його майна стала ОСОБА_12 - вдова померлого.
З цілью заволодіння квартирою ОСОБА_14 , шляхом включення квартири АДРЕСА_3 в спадкову масу померлого ОСОБА_15 , ОСОБА_12 вступила у змову з ОСОБА_13 - родичем ОСОБА_14 , який у вказаний період часу мав доступ до квартири ОСОБА_14 , оскільки остання проживала саме у нього, і у нього ж були ключі від квартири ОСОБА_14 , запропонувавши йому викрасти оригінал договору дарування на вказану квартиру, на що останній погодився.
У період з 18.07.2002 р. по 12.08.2002 р., більш точний час слідством не встановлено, ОСОБА_16 , маючи намір на переоформлення на своє ім`я подарованої ОСОБА_15 квартири в порядку спадкування за законом, діючи у змові з ОСОБА_13 , викрали з квартири ОСОБА_14 оригінал договору дарування на квартиру АДРЕСА_3 .
З ціллю доведення злочинного наміру, направленого на заволодіння вищевказаною квартирою, 12.08.2002 р. ОСОБА_13 та ОСОБА_12 зареєстрували в КП МБТІ і РОН право власності на квартиру на померлого ОСОБА_15 (т.1а.с.38).
ОСОБА_14 , після виявлення факту крадіжки договору дарування, в присутності ОСОБА_17 , яка здійснювала за нею догляд, висунула ОСОБА_13 вимогу повернути договір, після чого останній написав розписку, в якій зазначив, що зобов`язується повернути документи після набуття спадщини.
Таким чином, за вказаних обставин ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вчинили викрадення офіційного документу оригінал договору дарування від 05.04.2002 року на квартиру АДРЕСА_3 .
Допитана в судовому засіданні підсудна ОСОБА_12 свою провину в скоєнні інкримінуємого їй злочину не визнала і пояснила, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . До смерті останнього ОСОБА_14 - тітка ОСОБА_15 , у квітні 2002 року, подарувала йому квартиру.
Далі ОСОБА_12 пояснила суду, що після смерті ОСОБА_15 , перебуваючи у дружніх стосунках з ОСОБА_13 , який є родичем ОСОБА_14 , вона попросила останнього допомогти їй в оформленні спадщини. У зв`язку з цим після 20 серпня 2002 року вона видала на його ім`я доручення, яким наділила повноваженнями представляти її інтереси щодо спадкового майна чоловіка, з правом подальшого продажу квартири ОСОБА_14 та отриманням грошових коштів від її продажу.
Вона передала ОСОБА_13 оригінал договору дарування квартири та інші документи, і той офіційно звернувся до КП МБТІ і РОН, після чого квартиру ОСОБА_14 зареєстрували на ОСОБА_15 . Отримані в КП МБТІ і РОН документи ОСОБА_13 подав в четверту державну нотаріальну контору на вступ її ( ОСОБА_12 ) у спадщину після померлого чоловіка.
Ні вона, ні ОСОБА_13 будь-яких документів у ОСОБА_14 не викрадали, оскільки договір дарування знаходився у неї.
Разом з тим ОСОБА_12 підтвердила той факт, що приблизно восени 2002 року ОСОБА_13 був у ОСОБА_14 , де у них, в присутності ОСОБА_17 , відбулася розмова з приводу пропажі документів на квартиру.
Будучи допитаним у судовому засіданні, підсудний ОСОБА_13 свою провину в скоєнні злочину, передбаченого ст. 357 ч.1 КК України, не визнав і пояснив, що на прохання та за дорученням ОСОБА_12 він займався оформленням спадщини після її померлого чоловіка - ОСОБА_15 ..
Також ОСОБА_13 пояснив суду, що на прохання ОСОБА_12 він разом зі своєю дружиною, з метою оформлення квартири ОСОБА_14 на ОСОБА_18 , подали до МБТІ документи, які саме - не пам`ятає. В подальшому підсудний ці показання змінив, та заявив, що з питання оформлення квартири в МБТІ зверталася особисто ОСОБА_12 , а він лише підвіз її туди на своєму автомобілі.
При цьому ОСОБА_13 стверджував, що оригінал договору дарування він не викрадав, а взяв лише технічний паспорт на квартиру від 1993 р., у зв`язку з чим в подальшому написав розписку на ім`я ОСОБА_14 .
Будучи додатково допитаним 26.10.1015 року ОСОБА_13 заявив, що ОСОБА_12 попросила його взяти документи у ОСОБА_19 , яка приходилась йому хресною, і він це зробив. Стверджував, що розписку написав під диктовку ОСОБА_14 .
В ході допиту ОСОБА_13 змінював свої показання, які давав на досудовому слідстві, про його особисте звернення до МБТІ в інтересах ОСОБА_12 , пояснюючи, що він звертався до МБТІ оскільки ОСОБА_18 на той час зламала ногу і не могла сама займатись реєстрацією квартири на ім`я померлого ОСОБА_15 . При цьому не міг пояснити, чому у БТІ не було його заяви на оформлення заказ-наряду та копії його паспорта і свідоцтва про смерть ОСОБА_15 .
Далі ОСОБА_13 пояснював, що він в БТІ з приводу реєстрації договору дарування квартири ОСОБА_14 не звертався, а зверталась сама ОСОБА_12 . Він її туди лише підвозив на своєму автобусі, а сам з цього питання в МБТІ не звертався.
При цьому ОСОБА_20 підтвердив той факт, що саме він звертався до нотаріуса на підставі довіреності ОСОБА_12 з питання прийняття останньою спадщини на вказану квартиру.
Не дивлячись на не визнання підсудними вини у скоєнні інкриминуємого злочину, їх вина у повному обсязі підтверджується показаннями потерпілої, свідків, частково показаннями самих підсудних, а також сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів по справі, які були досліджені в повному обсязі у судовому засіданні.
Згідно з довідкою МСЕК ОСОБА_14 була інвалідом першої групи і за станом здоров`я потребувала стороннього догляду (т. 1 а.с. 75, 76).
Вказаний факт ніким не заперечується.
Ніким також не заперечується і той факт, що ОСОБА_14 , під умовою довічного проживання в своїй квартирі АДРЕСА_3 05.04.2002 р. підписала з ОСОБА_15 договір дарування останньому належної їй квартири (т.1 а.с.18 ).
У зв`язку з тим, що потерпіла ОСОБА_17 на час розгляду справи померла, її показання були оголошені в судовому засіданні, в порядку передбаченому ст. 306 КПК України, в редакції 1960 року.
Під час досудового розслідування потерпіла пояснювала, що ОСОБА_15 , який доглядав за ОСОБА_14 , на початку 2002 року запропонував ОСОБА_14 підписати договір довічного утримання, за яким він буде доглядати за ОСОБА_21 , а після її смерті квартира мала перейти до нього. У квітні 2002 року ОСОБА_15 повіз ОСОБА_14 разом з її сестрою ( ОСОБА_22 ) до нотаріуса, де ОСОБА_14 підписала договор дарування, і оригінал забрала собі, та зберігала у своїй квартирі.
Далі потерпіла пояснювала, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_15 помер і ОСОБА_14 на деякий час переїхала до ОСОБА_13 , а повернувшись до себе в квартиру з`ясувала, що із квартири пропав оригінал договору дарування.
Щодо факту викрадення договору дарування, потерпіла поянювала, що в кінці вересня 2002 р. їй зателефонувала ОСОБА_14 і попросила прийти до неї, пояснивши, що у неї пропали усі документи на квартиру, які зберігалися у шафі. ОСОБА_14 говорила їй, що документи забрав ОСОБА_13 , у якого були ключі від її квартири, у той час коли він забирав її до себе.
При цьому ОСОБА_17 підтвердила також той факт, що ОСОБА_13 у її присутності зізнався, що він взяв договір дарування із квартири, і говорив, що договір був необхідний йому для оформлення спадщини ОСОБА_12 , про що написав розписку.
Крім того потерпіла поясняла, що за життя ОСОБА_14 зверталася з заявою до прокурора району, в якій зазначила, що ОСОБА_12 викрала у неї договір дарування квартири (т. 2 л. д. 61).
Факт знаходження договору дарування в квартирі ОСОБА_14 , та його послідуючого викрадення підтвердили також свідки ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 і ОСОБА_27 .
Так свідок ОСОБА_23 , чиї показання були оголошені в судовому засіданні, в порядку ст. 306 КПК України, в редакції 1960 року (т.1 а.с.32,103, т.2 а.с.79-81), пояснювала, що вона є сестрою ОСОБА_14 і особисто була присутньою під час підписання договору дарування, який ОСОБА_14 після підписання забрала собі, оскільки вважала, що підписує договір довічного утримання. Також свідок давала показання про те, що вона особисто бачила у ОСОБА_14 оригінал договору дарування, який та зберігала у шафі, а після з`ясування того, що вона підписала договір дарування, який мала намір розірвати, було виявлено, що документи на квартиру та договір дарування зникли.
Також свідок пояснювала, що від ОСОБА_14 їй відомо, що договір дарування викрав ОСОБА_13 , який написав їй розписку про те, що поверне всі документи, але так і не повернув.
Аналогічні показання щодо факту знаходження оригіналу договору дарування в квартирі ОСОБА_14 та його викрадення ОСОБА_13 дали - свідок ОСОБА_24 , чиї показання були оголошені в судовому засіданні (т. 1а.с. 106), а також допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_26 і ОСОБА_27 .
При цьому ОСОБА_27 , крім іншого, показала, що, після смерті ОСОБА_15 доглядати за ОСОБА_14 погодився ОСОБА_13 , який забрав останню до себе. У зв`язку із виниклим між ними скандалом, ОСОБА_14 повернулася до себе в квартиру, де виявила, що з шафи зник оригінал договору дарування та інші документи на квартиру. ОСОБА_28 підозрювала, що договір міг викрасти лише її хресник ОСОБА_13 , так як в період переїздів до них і назад до себе, ключі від її квартири були у нього. ОСОБА_13 , в присутності потерпілої ОСОБА_17 зізнався в тому, що це він викрав договір і обіцяв його повернути, проте, так і не повернув. Факт доступу ОСОБА_13 до ключів від квартири ОСОБА_14 ніхто не заперечує.
Допитана у якості свідка ОСОБА_29 (слідча по справі) показала, що усі свідки, які були допитані на досудовому слідстві, давали показання про те, що оригінал договору дарування за життя ОСОБА_15 знаходився у ОСОБА_14 і, що, після смерті ОСОБА_15 , договір був викрадений ОСОБА_13 , про що свідкам було відомо безпосередньо від ОСОБА_14 , у зв`язку з чим ОСОБА_13 і написав їй розписку у присутності ОСОБА_17 .
ОСОБА_13 не заперечував тай факт, що він взяв документи на квартиру ОСОБА_28 та написав розписку.
З написаної 23 вересня 2002 року ОСОБА_13 розписки вбачається, що він зобов`язався повернути ОСОБА_30 документ по приватизації її квартири за адресою АДРЕСА_4 , після прийняття спадщини (т. 1 а.с. 44).
Крім того, за фактом викрадання оригіналу договору дарування ОСОБА_14 у 2002-2004 роках зверталася до прокуратури Приморського району (т. 2 а.с. 61).
За клопотанням захисту були допитані, у якості свідків, рідна сестра підсудної - ОСОБА_31 , родич підсудної - ОСОБА_32 , та її друзі - ОСОБА_33 і ОСОБА_34 , які дали показання про те, що вони були присутні на дні народження ОСОБА_12 31 травня 2002 року, де ОСОБА_15 за столом перед усіма запрошеними зачитав договір дарування на квартиру ОСОБА_14 .
Суд критично оцінює показання вказаних свідків та вважає їх такими, що не відповідають дійсності, оскільки вони дані близькими родичами і друзями підсудної з ціллю надання можливості підсудним уникнути відповідальності за скоєний ними злочин, оскільки вони у повному обсязі спростовуються вищевказаними показаннями потерпілої ОСОБА_17 та свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 і ОСОБА_27 , а також частково показаннями підсудного ОСОБА_13 та доказами, які були добуті в період досудового розслідування, та в повному обсязі дослідженими в судовому засіданні.
Оцінюючи критично показання вказаних свідків суд враховує також ті обставини, що з дня про який іде мова, до дня допиту в судовому засіданні свідків пройшло 13 років. При цьому вказані свідки пояснивши, що викладені ними події відбулися саме в кінці травня 2002 року, ( свідок ОСОБА_35 навіть назвав точну дату 31 травня 2002 року), не змогли пояснити, з чим пов`язані ці події , які вони так добре запам`ятали з конкретними датами в їх житті. Більш того, вони не могли відповісти на прості запитання про те, де в той період часу працював ОСОБА_15 , який автомобіль у нього був, як виглядав договір, який, з їх слів прилюдно зачитував ОСОБА_15 .
Та обставина , що свідки ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та ОСОБА_36 дали однакові свідчення, щодо обставин 13-ти річної давності, без будь якої індивідуальної деталізації тих подій, а лише щодо договору дарування, про які ніколи не давала свідчень підсудна, дає підстави суду критично оцінити ці свідчення, як такі, що не можуть бути покладені в обґрунтованість вироку.
При цьому, хоча ОСОБА_12 й підтвердила показання вказаних свідків, разом з тим вона не змогла пояснити суду, чому протягом досудового і судового слідства, вона не говорила про ці обставини.
У суду немає підстав сумніватися у тому, що договір дарування ОСОБА_37 не передала ОСОБА_38 і він знаходився в її квартирі, до його зникнення, оскільки ОСОБА_37 вважала, що підписала договір довічного утримання, так як у перших же строках договору зазначена умова його укладення, а саме її довічне проживання в квартирі, що підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_17 та свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 і ОСОБА_27 .
Визнаючи те, що ОСОБА_13 у змові з ОСОБА_12 викрав договір дарування квартири, суд виходить з тих обставин, що, як було встановлено в судовому засіданні, договір дарування знаходився в квартирі ОСОБА_14 , вільний доступ до якої був лише у ОСОБА_13 , який мав ключі від квартири. ОСОБА_12 ж, яка мала намір на прийняття спадщини після померлого ОСОБА_39 , не мала можливості вільно забрати договір дарування з квартири ОСОБА_14 , а тому без допомоги ОСОБА_13 не змогла б ним заволодіти.
При цьому ОСОБА_13 не заперечував, що він взяв документи з квартири. ОСОБА_40 також підтверджувала, що ОСОБА_13 їй передав документи, які йому нібито дала ОСОБА_14 за власним бажанням.
Про вказане свідчить також надання 21 серпня 2002 року ОСОБА_12 довіреності саме ОСОБА_13 на право представництва її інтересів по прийняттю спадщини, у тому числі, укладення договору купівлі-продажу квартири визнаючи при цьому умови договору на власний розсуд, та отримання від продажу грошових коштів (т.1 а.с.51), у той час коли вже 12 серпня 2002 року вона сама звернулась до МБТІ. Вказане суд оцінює як гарантію розрахунку ОСОБА_12 з ОСОБА_13 за викрадення та передачу їй договору дарування.
Те, що підсудні мали спільний намір саме на послідуюче переоформлення квартири, після викрадення договору дарування, свідчить той факт, що саме ОСОБА_13 підвозив ОСОБА_12 до МБТІ коли та подавала договір на реєстрацію. При цьому вказана реєстрація в подальшому була визнана незаконною.
Згідно з довідкою з КП " ОМБТІ та РОН, договір дарування на ім`я ОСОБА_15 поданий на реєстрацію 12 серпня 2002 року, проте заяви і замовлення-наряду, сплати держмита, копії паспорта заявника, у справі МБТІ не має (т. 1 а.с. 38), що свідчить про те, що процедура звернення була порушена.
У наслідок цього, постановою слідчого матеріали відносно працівників БТІ про проведення незаконної реєстрації квартири на і`мя ОСОБА_15 були виділені в окреме провадження (т. 1 л. д. 201).
Таким чином, показання підсудних ОСОБА_12 і ОСОБА_13 про їх невинуватість спростовуються наведеними вище доказами.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_12 і ОСОБА_13 своїми умисними діями вчинили за попередньою змовою викрадення офіційного документу, та кваліфікує їх дії в межах пред`явленого обвинувачення за ч.1 ст.357 КК України за ознаками: викрадення офіційного документу, вчинене з корисливих мотивів.
Згідно ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання :
- ОСОБА_13 є те, що він є учасником бойових дій, інвалідом другої групи, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
- ОСОБА_12 є те, що вона є пенсіонеркою, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася.
Згідно ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_12 і ОСОБА_13 є вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
При визначенні виду і розміру покарання ОСОБА_12 суд приймає до уваги, що злочин вона вчинила вперше, за місцем проживання характеризуються позитивно, є пенсіонеркою, суд, враховуючи майновий стан підсудної, вважає можливим визначити їй покарання у вигляді накладення штрафу.
При визначенні виду і розміру покарання ОСОБА_13 суд приймає до уваги, що він вчинив злочин вперше, за місцем проживання характеризуються позитивно, є інвалідом другої групи, учасником бойових дій, суд, враховуючи майновий стан підсудного, вважає можливим визначити ОСОБА_13 покарання у вигляді накладення штрафу.
У зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_12 і ОСОБА_13 підлягають звільненню від покарання у відповідності зі ст. 49 КК України.
Що стосується цивільного позову, то суд вважає необхідним залишити його без розгляду, що не позбавляє права потерпілої звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
На виконання приписів ч.5 ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики» вирок складено на державній мові.
Керуючись ст. ст. 321- 343 КПК України, 1-91 КК України, суд,
З А С У Д И В :
ОСОБА_12 і ОСОБА_13 визнати винними у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 357 КК України, та призначити покарання :
ОСОБА_12 - у вигляді накладення штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
ОСОБА_13 - у вигляді накладення штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходу громадян.
У зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звільнити ОСОБА_12 і ОСОБА_13 від відбування покарання у відповідності з п.2 ч.1 ст. 49 КК України.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_12 і ОСОБА_13 підписку про невиїзд скасувати .
Цивільний позов залишити без розгляду.
Вирок може бути оскаржений протягом 15 діб з моменту проголошення до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд Одеси.
Суддя :
07.11.2016
