Ярмолинецький районний суд Хмельницької області
Справа № 689/26/17
Провадження № 2/689/92/17
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
.
21 березня 2017 року смт. Ярмолинці
Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі головуючого - судді Мазурчака В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лебеденко О.М.,
позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,
встановив:
Позивач звернувся з позовом до відповідача та просив визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована по вулиці Чорновола, 8 в селі Соколівка Ярмолинецького району Хмельницької області, призначену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ №01340 на ім’я ОСОБА_3, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №22 (а.с. 2, 3, 36).
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач подарував їй житловий будинок за цією ж адресою відповідно до договору дарування від 15.01.2002 р. У зв’язку з цим ОСОБА_1 вважає, що на підставі ст.ст.120, 125 ЗК України, ст.377 ЦК України та висновку постанови Верховного Суду України від 12.10.2016 р. у справі №6-2099цс16 у неї одночасно із виникненням права власності на житловий будинок виникло право власності на земельну ділянку площею 0,25 га. Недійсність державного акту обґрунтовує переходом права власності на земельну ділянку.
Відповідач пояснив, що готовий укласти мирову угоду та переоформити 0,06 га на ім’я позивача. Вважає, що цієї площі достатньо під розташування та обслуговування житлового будинку позивача. Проти позову заперечував з підстав необґрунтованості вимог, в тому числі щодо площі земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1 Представник відповідача зазначив, що без проведення експертизи даний спір не має змоги вирішити.
В судових засіданнях сторони та їх представники наполягали на задоволенні їх вимог та врахуванні заперечень.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, як окремо так і взаємний їх зв’язок, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з підстав.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, що виданий на підставі рішення Соколівської сільської ради від 12.12.1996 р. та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №22 від 15.05.2000 р. є власником земельної ділянки площею 0,36 га. Дану землю передано для обслуговування житлового будинку, будівель та інших споруд (площею 0,25 га) та для ведення особистого підсобного господарства (площею 0,115 га) (а.с. 8).
Відповідно до договору дарування від 15.01.2002 р. ОСОБА_3 подарував на той час неповнолітній ОСОБА_5 (на даний час – ОСОБА_1І.) житловий будинок по вул. Червоноармійській (на даний час – вул. ОСОБА_6) за №8 житловою площею 36,4 кв.м. Житловий будинок зареєстрований в КП «Ярмолинецьке бюро технічної інвентаризації» 16.01.2002 р за №450. (а.с. 4, 5, 6, 18).
З метою оформлення права власності на земельну ділянку під будинком ОСОБА_1 замовила та відповідно ТОВ «Бюро судових будземекспертиз» розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) (а.с. 50).
Однак, відповідно до лита Соколівської сільської ради від 02.04.2014 р. №32 їй відмовлено у погодженні акта межових знаків у зв’язку з тим, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки (а.с. 7).
Позивач та її представник вважають, що суд має визнати право власності площею 0,25 га та в межах відповідно до координат земельної ділянки, що визначенні при розроблення вказаної вище технічної документації. На підтвердження цього надають кадастровий план, що є складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), виготовленої ТОВ «Бюро судових будземекспертиз» на ім’я ОСОБА_1 (а.с. 48, 50).
Відповідач ОСОБА_3 право власності на 0,36 га зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом реєстрації двох ділянок: першої площею 0,115 га з кадастровим номером 6825886800:01:002:0100 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; та другої площею 0,25 га з кадастровим номером 6825886800:01:002:0099 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Це підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.04.2014 р. та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.08.2014 р. (а.с. 51-58)
Вирішуючи спір, суд відхиляє доводи позивача з підстав такої оцінки встановлених обставин.
Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України в редакції, чинній на січень 2002 року (на момент спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Отже, відчуження об’єктів нерухомого майна в період з 1 січня 2002 р. по 20 червня 2007 р. (під час дії ст. 120 ЗК в редакції від 25 жовтня 2001 р.) не тягло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями і спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК 2001 р. на підставі цивільно-правових угод.
Те, що справу неможливо вирішити без встановлення площі та розташування земельної ділянки, необхідної для розташування та обслуговування житлового будинку позивача відповідно до діючих будівельних, санітарних, протипожежних та інших норм, а саме, те, що для задоволення позову повністю чи частково слід встановити місце розташування земельної ділянки з урахуванням можливості відповідача на обслуговування решти його земельної ділянки, її площу, конфігурацію тощо неодноразово роз’яснювалось позивачу та його представнику. Зокрема, роз’яснювалось, що суд самостійно не має змоги дану обставину встановити, а тому без проведення відповідної експертизи дана обставина не буде встановлена; що суд може призначити експертизу лише виключно за клопотанням позивача з оплатою за рахунок позивача з подальшим перерозподілом витрат за результатами судового розгляду, адже відповідач не зацікавлений у такому клопотанні; що суд з власної ініціативи не має права призначати експертизу. Факт роз’яснення підтверджується в тому числі ухвалою суду від 01.03.2017 р., що вручена ОСОБА_1 під розписку (а.с. 41, 46).
У фактичних спірних правовідносинах розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.
Позивач ОСОБА_1 та її представник пояснили, що не мають наміру заявляти дане клопотання.
Суд не керується правовою позицією Верховного Суду України у справі за №6-2099цс16 (постанова від 12.10.2016 р.), оскільки дана правова позиція не містить висновку про автоматичний перехід права власності на земельну ділянку під житловим будинком тієї ж площі і конфігурації ділянки, що належала попередньому власнику, при відчуженні об’єкту нерухомого майна в період з 1 січня 2002 р. по 20 червня 2007 р. (під час дії ст. 120 ЗК в редакції від 25 жовтня 2001 р.).
В той же час обставини справ є різними: у даній справі земельна ділянка площею 0,25 га на січень 2002 року не була самостійним об’єктом права власності, тобто не було річчю. На той час вона була невід’ємною частиною об’єкта права власності – ділянки площею 0,36 га, на яку було видано один державний акт. Отже, земельна ділянка, на яку претендує позивач, у січні 2002 року не набула ознак об’єкта права власності. Таким чином, позивач фактично позивається на частину земельної ділянки, яка належала на праві власності позивачу у січні 2002 року, при цьому не обґрунтовує вимогу про площу та конфігурацію ділянки, на яку претендує. У справі №6-2099цс16 питання про розмір та конфігурацію земельної ділянки під житловим будинком не було предметом спору; спір стосувався прав на частку у спільній частковій власності на земельну ділянку при переході права власності на частку у спільній частковій власності на житловий будинок.
Відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України (Земельна ділянка як об’єкт права власності) в редакції на момент спірних правовідносин земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Станом на січень 2002 р. земельна ділянка площею 0,25 га не було самостійним об’єктом права власності.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до частин 1-3 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Позивач не довів належними та допустимими доказами вимоги щодо заявленої площі земельної ділянки. Без проведення експертизи не має змоги встановити необхідну для розташування та обслуговування житлового будинку площу земельної ділянки.
Правова підстава видачі відповідачу земельної ділянки (рішення ради) не відпала, а тому підстав для визнання недійсним державного акту на момент його видачі не встановлено.
Відповідно до ст.88 ЦПК України підстав для розподілу судових витрат між сторонами не має.
На основі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю відмовити повністю.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Хмельницької області через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст складено 27 березня 2017 року.
Суддя В.М. Мазурчак
