УХВАЛА
3 липня 2019 року
м. Київ
справа № 689/26/17
провадження № 61-16794св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Купельського А. В., Пастощука М. М., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом, уточненим у лютому 2017 року, до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку і визнання державного акта про право приватної власності на землю недійсним.
В обґрунтування позову зазначила, що 15 січня 2002 року ОСОБА_3 подарував їй житловий будинок по АДРЕСА_1 . У договорі дарування зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності Соколівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області.
Проте в дійсності земельна ділянка площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , приватизована ОСОБА_3 у 2000 році.
Позивач вказує, що при переході до неї права власності на житловий будинок вона набула у власність і земельну ділянку, на якій він розташований, та яка необхідна для його обслуговування.
Проте ОСОБА_3 не визнає її права як власника, самостійно використовує земельну ділянку, чим перешкоджає їй у можливості належно обслуговувати свій будинок.
За таких обставин ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт про право приватної власності на землю.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Мазурчака В. М., Максимовій І. І. у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що без проведення судової земельно-технічної експертизи, про яку позивач не клопотала, неможливо визначити розмір і конфігурацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 .
У іншій частині рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Визнаючи за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що це право відповідно до статті 120 ЗК України перейшло до неї при набутті права власності на розташований на цій земельній ділянці житловий будинок, проте відповідач не визнає її власником, тому права позивача підлягають захисту шляхом визнання права власності на земельну ділянку. Оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність потреби у проведенні судової земельно-технічної експертизи, так як розмір спірної земельної ділянки визначений при її безоплатній передачі відповідачу.
Врахувавши, що при видачі ОСОБА_3 державного акта на право приватної власності на землю у 2000 році до ОСОБА_2 ще не перейшло право власності на спірну земельну ділянку і відповідач мав право на її безоплатну приватизацію, суд дійшов висновку, що немає правових підстав для визнання цього акта недійсним із зазначених ОСОБА_2 правових підстав, тому у цій частині апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відмову у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, і не врахував, що згідно з цією редакцією статті при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити лише на підставі цивільно-правових угод.
Вважає, що, вирішуючи таку справу, суд повинен з`ясувати причини невирішення питання про перехід земельної ділянки у договорі, можливість укладення додаткового договору та розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування відчуженого будинку, що можливе лише за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи.
Послався на те, що постійно користується спірною земельною ділянкою і задоволення позову призведе до порушення його прав.
Позиція інших учасників справи
У липні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що суд апеляційної інстанції правильно керувався висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах у справах № 6-2225цс16 та № 6-2099цс16, щодо застосування норм матеріального права і обґрунтовано задовольнив позов. Вважає, що для проведення експертизи не було правових підстав, оскільки розмір земельної ділянки із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 визначений при виготовленні державного акта на право приватної власності на землю та складає 0,25 га.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 15 травня 2000 року є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,365 га, з яких: 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, будівель і інших споруд та 0,115 га - для ведення особистого підсобного господарства.
На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок.
15 січня 2002 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1 .
У договорі зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці, яка відноситься до земель Соколівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області.
Листом від 2 квітня 2014 року Соколівська сільська рада Ярмолинецького району Хмельницької області відмовила ОСОБА_2 у погодженні акта встановлення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,25 га і 0,0814 га, мотивуючи відмову тим, що у 2000 році право власності на ці ділянки у порядку безоплатної приватизації оформив попередній власник будинку ОСОБА_3 .
Оцінивши витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 у серпні 2014 року зареєстрував право власності на дві земельні ділянки: площею 0,115 га - для ведення особистого селянського господарства і площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Мотиви передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
У даній справі суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , виходив із того, що системний аналіз положень статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення сторонами договору дарування, свідчить про закріплення у цій статті загального принципу переходу до нового власника прав на земельну ділянку при виникненні у нього права власності на будівлю і споруду, що розміщені на цій земельній ділянці.
Касаційний суд погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, вважає його законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 81 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
У статті 125 ЗК України у тій же редакції встановлено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Стаття 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування ? на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, що переглядається, слід ураховувати наступне.
Аналіз змісту статті 120 ЗК України у відповідній редакції у сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень на перехід до нового власника прав на земельну ділянку при виникненні у нього права власності на будівлю і споруду, що розміщені на цій земельній ділянці.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, та передбачає, що правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування,особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником відповідної земельної ділянки, на якій вони розташовані, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При застосуванні положень цієї статті у поєднанні із статтею 125 ЗК України у тій же редакції необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Відповідних висновків щодо застосування статті 120 ЗК України у редакції цієї статті, чинній у період з 1 січня 2002 року по 20 червня 2007 року, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також дійшла у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 360/2285/14-ц.
Оскільки у даній справі встановлено, що ОСОБА_3 15 січня 2002 року подарував ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1 , проте питання щодо переходу права власності на призначену для його обслуговування земельну ділянку при укладенні договору сторони не вирішили, касаційний суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, до ОСОБА_2 перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для обслуговування отриманого у дар житлового будинку.
Проте у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 381/41/17 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що положення статті 120 ЗК України у редакції цієї статті, чинній у період з 1 січня 2002 року по 20 червня 2007 року, не передбачали автоматичного переходу до особи, яка набула право власності на розміщені на земельній ділянці будівлі чи споруди, права власності на цю земельну ділянку або її частину за відсутності укладеної цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки.
Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність учасників правовідносин перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Ухвалення судами вищих інстанцій протилежних і суперечливих судових рішень у подібних правовідносинах при застосуванні одних і тих же норм матеріального права не відповідає принципу правової визначеності та може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання правовідносин у державі, що забезпечується у тому числі єдністю судової практики.
За таких обставин колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування статті 120 ЗК України у редакції статті, чинній у період з 1 січня 2002 року по 20 червня 2007 року, що відповідно до частини другої статті 403 ЦК України є підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 689/26/17 за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку і визнання державного акта про право приватної власності на землю недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов
