465/1217/16-ц
2/465/327/17
РІШЕННЯ
Іменем України
25.07.2017 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова
в складі головуючого-судді Мартинишин М.О.
при секретарі Янковській С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2,
третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3
про визнання недійсним договору довічного утримання, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору довічного утримання, мотивуючи тим, що він проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, у якій йому належало право власності на 1/2 частину квартири. 09.12.2015 увечері до нього прийшов його однокласник і старий друг ОСОБА_4 і сказав йому, що він вже не є власником своєї квартири, що він її відписав Ірині (тел:НОМЕР_1). Позивач здивувався цьому, оскільки, такого не пам’ятав. Звернувшись до нотаріуса він дізнався, що в нотаріуса ОСОБА_3 уклав 2 документи на одну і ту ж особу ОСОБА_2 - заповіт 13.07.2015 року та договір довічного утримання 07.12.2015 року. Звернувшись до нотаріуса ОСОБА_3 22.12.2015 року, він скасував заповіт, про факт укладення якого він не пам’ятав.
Про договір довічного утримання він пам’ятав, що в якийсь з днів в тиждень після його дня народження, який він традиційно святкував не один день, він в якогось нотаріуса щось підписував, але не на свою половину квартири, а на другу половину, яка належить другому співласнику ОСОБА_5, ОСОБА_2 він не знає і не пам’ятає. Ніяких документів, підписаних в нотаріуса ОСОБА_3, він на руках не мав.
Він був знайомий з Іриною, про яку йому казав ОСОБА_6, з літа 2015 року, вона брала в нього його паспорт, казала для допомоги в оформлені субсидій. Ірина завжди приносила йому алкоголь, який він завжди любив вживати. За паспорт він з нею сварився, щоб вона його йому повертала.
Після виявлення факту укладення договору довічного утримання, він почав говорити Ірині, що такий договір йому не потрібний, і він хоче його анулювати і запропонував їй зробити це в нотаріуса, який уклала договір. Вона відмовлялася, вговорювала його, що буде йому допомагати, якщо 300 грн в місяць йому буде мало, вона буде давати більше. Він не хотів мати з нею ніяких справ, тому написав заяву в міліцію, що вона його обманула.
Ірина приходила пару раз перед Новим роком з пляшкою і закускою. Він їй говорив, що хоче анулювати договір і хоче поговорити зі ОСОБА_2, яка з’явилася до нього 02.01.2016 року. Він не міг пригадати ні її, ні той момент, що він з нею підписував якийсь договір довічного утримання. В січні 2016 року він самостійно прийняв рішення лягти в лікарню і пролікуватися від гіпертонії, епілептичних приступів і відійти від всіх дурних думок про власну квартиру. 31.01.2016 року Ірина знайшла його в 11-ому відділенні на вул.Кульпарківській, почала верещати, що він лежить на дурдомі, буде вічно там лежати, на що він їй сказав, що хоче з нею розірвати договір.
01.02.2016 року він виписався з лікарні, зателефонував до Ірини про зустріч в нотаріуса і розірвання договору, вона почала верещати, щоб він умови їй не диктував, що він має спочатку забрати заяву з міліції, зустрітися і поговорити з нею, а потім вона може піде до нотаріуса. В 14:00 до нотаріуса на розірвання вона не з’явилася.
Так як він не розумів і не усвідомлював, що підписує, а друга сторона договору ухилялася від вирішення питання анулювання підписаного ним договору в позасудовому порядку, він звернувся із питанням анулювання вищезгаданого договору до суду, вважаючи, що відповідач використала його психічні розлади і хворобливий стан, викликані постійним вживанням алкоголю, і що укладені ним правочини не відображали його справжньої волі щодо розпорядження належним йому майном, а тому змушений звертатись до суду за захистом свого права та інтересу. Просить позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позов, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Просять позов задовольнити.
Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечили, мотивуючи тим, що відповідач доглядала за позивачем, надавала йому їжу, одяг, гроші та інші речі, необхідні для проживання, та в період укладення договору довічного утримання від 07.12.2015 року тяжким психічним розладом не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому просять відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог за безпідставністю.
Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що під час укладення оспорюваного договору довічного утримання від 07.12.2015 року нотаріальні дії приватним нотаріусом ОСОБА_3 були вчинені з дотриманням усіх норм чинного законодавства України, а тому просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог за безпідставністю.
Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що об’єктом позову є договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 07 грудня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 ? ідеальну частку квартири №4 в будинку №8 на вул.Зерова у м.Львові, а взамін цього ОСОБА_2 зобов’язувалася забезпечувати ОСОБА_1Ю утриманням та доглядом довічно і забезпечити довічне безоплатне проживання у вказаній квартирі.
Відчужувачем за цим договором є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який згідно з поясненнями, наданими в судовому процесі сторонами та свідками, тривалий час зловживав алкогольними напоями.
Як вбачається з довідки Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера №498 від 12.02.2016 р. з 30.01.2008 року позивач перебуває на диспансерному обліку, діагноз: «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю.»
Відповідно до довідки Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансера №592д від 04.03.2016 р. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває на обліку з 26.012009 року по даний час, лікувався в ОКПЛ з 15.12.08 по 26.12.08 з діагнозом: «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю...».
В судовому засіданні позивач пояснив, що він підписав договір, не розуміючи, що робив; не мав наміру щодо укладення договору довічного утримання; познайомився з відповідачем у нотаріуса; до нього приїхали хлопці і потягнули до нотаріуса; його ввели в оману, він думав, що підписує договір оренди; 29.11.2015 року святкував день народження, а потім ще десь тиждень; вживає алкогольні напої; пам’ятає, що приїхали до нотаріуса, але самого факту вчинення нотаріальної дії не пам’ятає; пригадує, що того ранку було похмілля, бо перед тим випивали алкоголь; лікувався від алкоголізму; з якого часу вживає алкоголь сказати не може; він чинив спротив і не хотів їхати до нотаріуса; не читав, що підписує; не пам’ятає, що знає відповідачку; приходила Ірина, а ОСОБА_2 не пам’ятає; в той день він не збирався нікуди їхати; Ірина допомагала вигнати колишніх квартирантів; він не міг сам іти; сказали, що то договір оренди, договір оренди хотів підписати, а утримання ні; Ірина сказала, що потрібно підписати договір оренди. Враховуючи його такий стан, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керурвати ними.
Суд бере до уваги покази позивача, оскільки вони підтверджуються іншими зібраними доказами по справі.
Крім цього позиція позивача та його представників підтверджується в судовому засіданні свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Суд вважає, що такі пояснення свідків є логічними, вірними та не спростовуються іншими матеріалами справи, а саме:
Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що позивач протягом тривалого часу зловживав алкоголем.
Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що вона є сусідкою позивача, знає, що ОСОБА_1 безпробудно п’є; 07.12.2015 року почула дуже сильний шум в коридорі спільного користування; відкрила двері та подивилась на сходову клітку; побачила, що невідомі їй люди спонукали ОСОБА_1 кудись йти, але Едік впирався і дуже не хотів іти; вийшла і спитала: «Едік, куди ти йдеш?», на що дві жінки відреагували: «яке ваше діло?», а Едік ніяким чином не відреагував, таким його ніколи не бачила, і жінки його попід руки на вулицю вивели.
Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що він знає позивача біля 50 років, позивач протягом тривалого часу зловживав алкоголем, не міг привітати позивача з днем народження з 29.11.2015 р. до 07.12.2015 р, бо він постійно був п’яний.
Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що вона працює помічником приватного нотаріуса ОСОБА_3, була присутня під час укладення договору довічного утримання, нотаріус вчинила всі необхідні дії під час укладення договору.
Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що в день укладення оспорюваного договору позивача не бачив.
Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що він знає позивача біля 20 років, знає, що він любить випити, в день укладення оспорюваного договору позивача не бачив.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 23.11.2016м року по вказаній справі було призначено судово-психіатричну експертизу.
Як вбачається висновку судово-психіатричного експерта №28 від 20.01.2017 року, що ОСОБА_1 вперше перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ ЛОКПЛ з 16.12.08 по 26.12.08., з первинного огляду відомо, що з 1997 року не працював, жив на випадкові заробітки, багато років зловживав алкоголем, пив майже щоденно, неодноразово лікувався в ЛОНД, встановлено діагноз «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю», в неврологічному стані відмічено алкогольний поліневріт…»
Вдруге перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ ЛОКПЛ з 04.01.16 по 01.02.16, був скерований лікарем психіатром в зв’язку із зловживанням алкоголем протягом 15 років, на фоні прийому алкоголю з’явилася тривога, страх, неспокій, перестав вночі спати, при первинному огляді вказано, що не працював, утримував себе за рахунок того, що здавав житло квартирантам, протягом багатьох років зловживав алкоголем, знаходився на стаціонарному лікуванні в наркодиспансері, пив запоями, впродовж останнього місяця на фоні вживання алкоголю стан пацієнта поступово погіршувався, встановлено попередній діагноз: «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст.+алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням з тривожно-депресивним компонентом...»
Повторно лікувався в КЗ ЛОКПЛ з 22.04.16 по 06.06.16, був скерований консультативною поліклінікою КЗ ЛОКПЛ, встановлено попередній діагноз: «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст.. + алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням з судоромним компонентом в анамнезі…»
Востаннє перебував в КЗ ЛОКПЛ з 23.06.16 по 08.09.16, заключний діагноз: «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст., алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та помірним інтелектуально-мнестичним зниженням з судоромним компонентом ...»
У висновку містяться такі обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об’єктів експертизи: при амбулаторному обстеженні у ОСОБА_1 виявлено порушення психічної діяльності в мисленні, емоційно-вольовій та інтелектуально–мнестичній сферах (в’язкість та торпідність мислення, поверхневість судження, емоційна пригніченість, млявість, апатичність, зниження інтелекту та пам’яті, порушення уваги, виснажуваність). Розлади психічної діяльності, які спостерігаються у даний час у підекспертного, свідчать про наявність в нього розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження мозку змішаного ґенезу (алкоголізація, гіпертонічна хвороба) з наростаючим психоорганічним синдромом. Зміни структури головного мозку підтверджені магнітно-резонансною томографією головного мозку від 11.08.16. Враховуючи дані актуального експертного дослідження, медичну документацію та матеріали справи встановлено, що у період підписання правочину 07.12.2015 ОСОБА_1 також виявляв розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу з наростаючим психоорганічним синдромом.
Експерти надали у висновку такі відповіді на поставлені питання: у період укладення договору довічного утримання 07.12.2015 ОСОБА_1 тяжким психічним розладом не страждав, виявляв розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження мозку змішаного ґенезу з наростаючим психоорганічним синдромом; за своїм станом у період укладення договору довічного утримання 07.12.2015 ОСОБА_1 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; у період укладення договору довічного утримання 07.12.2015 тимчасовим психічним розладом не страждав; під час укладання договору довічного утримання 07.12.2015 ОСОБА_1 за своїм психічним станом не повною мірою міг усвідомлювати фактичний зміст власних дій, їх наслідків та прогнозувати свої дії; за своїм психічним станом під час укладання договору довічного утримання 07.12.2015 ОСОБА_1 не міг у повній мірі усвідомлено прийняти рішення, адекватне ситуації та в повній мірі усвідомлено реалізувати його.
Тому суд приходить до висновку, що заперечення представника відповідача є необґрунтовані, який не надав належних, достатніх та допустимих доказів на спростування позову, тому суд діє в такому випадку відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 цієї ж статті ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з положеннями ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК України зобов'язаний призначити судову - психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК України.
Згідно з ст.143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом.
Відповідно до ст.239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Згідно з ст.145 ЦПК України призначення експертизи є обов’язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до ч.6, 7 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.
Згідно вимог ст.ст. 27-30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.212 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, наявні у справі - довідки Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера та Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансера про тривале перебування позивача на диспансерному обліку, інформацію, яка міститься у висновку судово-психіатричної експертизи, та висновок експертів, покази осіб, які беруть участь у справі, та свідків тощо, враховуючи особу позивача, його стиль життя, багаторічне ставлення до вживання алкоголю та його психічний стан внаслідок тривалого зловживання алкоголем, наведений у висновку судово-психіатричної експертизи, суд вважає, що на час укладення оспорюваного договору довічного утримання позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому позов слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 4-8, 10, 57-61, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд -
вирішив:
позов задовольнити.
Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 07 грудня 2015 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Мартинишин М.О.
