Справа № 465/1217/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Провадження № 22-ц/783/5671/17 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 22
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючої: Крайник Н. П.
суддів: Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.
при секретарі: Фейір К. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 27 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Вишинська Ольга Мар»янівна про визнання недійсним договору довічного утримання, -
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням позов задоволено. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вишинською Ольгою Мар»янівною 07 грудня 2015 року.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2
Вважає його незаконним, необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не надано належної оцінки поясненням відповідача, показам свідків, письмовим поясненням приватного нотаріуса ЛМНО Вишинської О. М., яка посвідчувала оспорюваний договір довічного утримання. Крім того, вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги, як доказ у справі, записи у її щоденнику, в якому, починаючи з 02.09.2015 року вона записувала витрати, пов»язані з виконанням договору довічного утримання, зокрема, отримання позивачем від неї їжі, одягу, грошей та інших речей, необхідних для життя, про що власноручно розписувався, що свідчить що умови договору довічного утримання нею виконувалися. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку судово-психіатричної експертизи № 28 від 20.01.2017 року щодо психічного стану ОСОБА_3 на час укладення договору довічного утримання, який не є категоричним, ґрунтується на припущеннях, а тому взагалі не міг братися до уваги судом, як доказ у справі.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров»я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або його частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов»язується забезпечувати відчужувача утриманням або доглядом довічно.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 212 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Судом встановлено, що 07 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зобов'язувалася забезпечувати ОСОБА_3 утриманням та доглядом довічно, а також довічним безоплатним проживанням у вказаній квартирі.
На підставі пояснень сторін у справі та показів свідків, судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалий час зловживав алкоголем.
Згідно довідки Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера № 498 від 12.02.2016 року з 30.01.2008 року ОСОБА_3 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю».
Відповідно до довідки Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансера № 592д від 04.03.2016 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку з 26.01.2009 року по даний час, лікувався в ОКПЛ з 15.12.2008 року по 26.12.2008 року з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю».
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 23.11.2016 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_5 у справі призначено судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої експертам КЗ «Львівська обласна психіатрична лікарня» поставлено наступні запитання: які індивідуально-психологічні особливості має ОСОБА_3, зокрема, чи за своїм освітнім та інтелектуальним рівнем він розуміє юридичну та фактичну суть договору довічного утримання, укладеного ним 07.12.2015 року? чи страждає ОСОБА_3 на час укладення договору довічного утримання - 07.12.2015 року будь-яким психічним захворюванням чи розладом психіки? чи усвідомлював значення своїх дій ОСОБА_3 за своїм психічним станом на час укладення договору довічного утримання - 07.12.2015 року? чи міг керувати своїми діями ОСОБА_3 за своїм психічним станом на час укладення договору довічного утримання - 07.12.2015 року? чи перебував ОСОБА_3 на час укладення договору довічного утримання - 07.12.2015 року у стані тимчасового психічного розладу? чи здатний був ОСОБА_3 за своїм психічним станом усвідомлювати, і в якій мірі, фактичний зміст власних дій та їх наслідків та прогнозувати свої дії під час укладення ним договору довічного утримання - 07.12.2015 року? чи здатний був ОСОБА_3 за своїм психічним станом у повній мірі усвідомлено прийняти рішення, адекватне ситуації, та в повній мірі усвідомлено реалізувати його під час укладення ним договору довічного утримання - 07.12.2015 року?
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 28 від 20.01.2017 року, ОСОБА_3 вперше перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ ЛОКПЛ з 16.12.2008 року по 26.12.2008 року. З первинного огляду відомо, що з 1997 року не працював, жив на випадкові заробітки, багато років зловживав алкоголем, пив майже щоденно, неодноразово лікувався в ЛОНД, встановлено діагноз «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю», в неврологічному стані відмічено алкогольний поліневрит.
З 04.01.2016 року по 01.02.2016 року вдруге перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ ЛОКПЛ, куди був скерований лікарем психіатром у зв'язку із зловживанням алкоголем протягом 15 років. На фоні прийому алкоголю з'явилася тривога, страх, неспокій, перестав вночі спати. При первинному огляді вказано, що не працював, утримував себе за рахунок того, що здавав житло квартирантам, протягом багатьох років зловживав алкоголем, знаходився на стаціонарному лікуванні в наркодиспансері, пив запоями, впродовж останнього місяця на фоні вживання алкоголю стан пацієнта поступово погіршувався. Встановлено попередній діагноз - «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст.+алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням з тривожно-депресивним компонентом».
Повторно лікувався в КЗ ЛОКПЛ з 22.04.2016 року по 06.06.2016 року, куди був скерований консультативною поліклінікою КЗ ЛОКПЛ. Встановлено попередній діагноз - «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст.. + алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням з судоромним компонентом в анамнезі».
Востаннє перебував на лікуванні в КЗ ЛОКПЛ з 23.06.2016 року по 08.09.2016 року, заключний діагноз - «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст., алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та помірним інтелектуально-мнестичним зниженням з судоромним компонентом».
При амбулаторному обстеженні під час проведення експериментально-психологічних досліджень у ОСОБА_3 виявлено порушення психічної діяльності в мисленні, емоційно-вольовій та інтелектуально-мнестичній сферах (в'язкість та торпідність мислення, поверхневість судження, емоційна пригніченість, млявість, апатичність, зниження інтелекту та пам'яті, порушення уваги, виснажуваність). Розлади психічної діяльності, які спостерігаються у даний час у підекспертного, свідчать про наявність в нього розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження мозку змішаного ґенезу (алкоголізація, гіпертонічна хвороба) з наростаючим психоорганічним синдромом. Зміни структури головного мозку підтверджені магнітно-резонансною томографією головного мозку від 11.08.2016 року.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 28 від 20.01.2017 року у період укладення договору довічного утримання 07.12.2015 року ОСОБА_3 за своїм психічним станом не повною мірою міг усвідомлювати фактичний зміст власних дій, їх наслідків та прогнозувати свої дії та усвідомлено прийняти рішення, адекватне ситуації та в повній мірі усвідомлено реалізувати його.
Враховуючи наведене, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, що підтверджують, що в момент укладення оспорюваного договору довічного утримання ОСОБА_3 не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 27 липня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Крайник Н. П.
Судді: Мельничук О. Я.
Савуляк Р. В.
